Сьогодні в Національному палаці мистецтв «Україна» відбудеться церемонія нагородження лауреатів телевізійної премії країни «Телетріумф». Цього року організаторами церемонії виступили Індустріальний телевізійний комітет та Національна рада з питань телебачення і радіомовлення України, за повідомленнями яких на здобуття премії було подано 364 заявки: 318 - у національних номінаціях, 46 - у регіональних.

Після оголошення шорт-листа номінантів «Телетріумфу-2012» «День» (№ 209-210 від 16 - 17 листопада 2012 року) вже писав, що за цю премію з року в рік змагаються, по суті, одні й ті ж програми, ведучі, режисери... Конкретно - п'ять-сім центральних каналів. І цей факт, на нашу думку, ставить під сумнів мету організаторів конкурсу - «сприяти розвитку конкурентоспроможного продукту телеіндустрії на території України».

Власне, самі журналісти зауважують, що подібні «оцінки» їхньої роботи, зокрема ініційовані державою різноманітні звання та премії, - давно дискредитували себе. Та й взагалі ненормально виглядає те, що працівників ЗМІ в нашій країні нагороджують здебільшого представники влади. Адже покликання журналіста - контролювати дії влади й відверто говорити про можливі порушення.

Щорічні відзнаки кращих працівників ЗМІ урядовими преміями імені В'ячеслава Чорновола - за кращу публіцистичну роботу в галузі журналістики, імені Івана Франка - за досягнення в галузі інформаційної діяльності, присвоєння почесного звання «Заслужений журналіст України» та вручення орденів князя Ярослава Мудрого і княгині Ольги за «заслуги перед державою» можна небезпідставно запідозрити в необ'єктивності хоча б тому, що роботи номінантів потрібно подавати або безпосередньо в державні установи, або в організації, лояльні до них.

А якщо до цього переліку додати численні міжнародні, всеукраїнські та регіональні відзнаки до Дня журналіста або чергового ювілею редакції чи окремого працівника ЗМІ (взяти, наприклад, хоча б нагороди від НСЖУ - Золота медаль української журналістики, Зірка української журналістики, Почесний знак журналіста, почесні грамоти тощо), то складається враження, що рівень професіоналізму українських медійників вимірюється не довірою аудиторії, а кількістю статуеток і дипломів у робочому кабінеті.

Взагалі, для української журналістики, яка на шляху до професіонального вдосконалення ще не позбулася всіх своїх проблем, наявність у країні понад 20 різноманітних відзнак - від районних, обласних і до всеукраїнських та міжнародних - м'яко кажучи, дивна. Особливо коли премії та стипендії від органів місцевого самоврядування щороку отримують... працівники комунальних і державних ЗМІ.

Саме через дискредитацію державних відзнак останніми роками великої популярності набирають приватні ініціативи з відзначення кращих журналістів, наприклад вручення премії «Фаворит телепреси» (ГО «Детектор медіа») чи премії імені Джеймса Мейса «За громадянську позицію» («День»).

Ми вирішили поцікавитися у фахівців, яке, на їхню думку, призначення численних нагород для журналістів за професійну діяльність та чи доцільна участь у них державних інституцій.

«Нагороди і відзнаки не лише в журналістиці, а й у інших сферах безцеремонно купують»

Тарас ШЕВЧЕНКО, директор Інституту медіа-права:

- Я категорично проти будь-якої участі держави у відзначенні рівня професіоналізму журналістів різноманітними нагородами і званнями. Коли держава роздає звання «Заслужений журналіст України», я вважаю це прямим підкупом або «подачкою» лояльним до влади медійникам. Наш інститут уже давно виступає з ініціативою скасувати звання «Заслужений журналіст України». Ми навіть розробили відповідний законопроект та неодноразово через ЗМІ пропонували депутатам внести його на розгляд сесії Верховної Ради України. Але ніхто на нашу ініціативу не відгукнувся.

Кращих журналістів повинні відзначати на конкурсах тільки медіа-експерти або визнані авторитети в журналістиці, тобто професійна спільнота. Але, на жаль, таких відзнак в Україні небагато. Та й навіть коли громадські організації виступають ініціаторами відзначення журналістів, інколи залишаються сумніви в об'єктивності їхньої оцінки і незаангажованості. Потрібно відверто говорити про те, що в Україні різноманітні нагороди і відзнаки не лише в журналістиці, а й в інших сферах безцеремонно купуються.

Переконаний, що коли поставити завдання зробити об'єктивний добір та реально нагородити кращих, - це абсолютно реально зробити. На мою думку, премія імені Олександра Кривенка «За поступ у журналістиці» цілком може бути взірцем об'єктивного відзначення кращих журналістів.

«Премії, призи й відзнаки з рук влади - вчорашній день»

Юрій ЛУКАНОВ, голова Київської незалежної медіа-профспілки:

- Органи влади не можуть об'єктивно оцінювати професіональний рівень роботи журналістів. Влада завжди позитивно оцінює лише тих, хто лояльний до неї. А призначення журналістів, як відомо, бути сторожовим псом демократії. Необхідність нагороджувати журналістів преміями, призами та відзнаками з рук влади - аргумент учорашнього дня. На жаль, журналісти самі не готові від цього відмовитися, бо має місце матеріальний інтерес, так, наприклад, звання «Заслужений журналіст України» дає надбавку до пенсії.

Що ж до нагород для журналістів загалом, без участі держави, то вони, ясна річ, потрібні. Якщо такі конкурси організовують самі ж журналісти, громадські організації та структури, що не мають якогось стосунку до влади, то можна говорити про об'єктивну оцінку кращих кореспондентів, публіцистів, фотографів чи навіть окремих ЗМІ. Показовою в цьому напрямку є газета «День» з премією імені Джеймса Мейса. Це нормально й цивілізовано - визначати кращих із кращих. Власне, тому свої конкурси проводить і Київська незалежна медіа-профспілка, яка, на моє переконання, стимулює розвиток журналістики.

Утім, не завжди ініційовані громадськими організаціями конкурси є об'єктивними. Інколи вони дуже «туманно» визначають номінантів та переможців, зокрема, в цьому плані я маю питання до відзнаки «Людина року». Якось кращим юристом на її церемонії нагородження було названо того, хто працював у парламенті і, по суті, не мав часу займатися юридичною діяльністю. І таких прикладів - безліч. Здебільшого українські конкурси з відзначення кращих працівників із будь-якої спеціальності викликають великий сумнів, бо їх використовують насамперед для піару конкретних людей. На жаль, навіть відомі журналісти пропагують такі конкурси й беруть у них участь.

До об'єктивності вибору лауреатів премії «Телетріумф» у мене поки що немає питань, оскільки державна організація - лише один зі співорганізаторів цього конкурсу.

«Хочемо, щоб нагород в україні було менше, але вони стали більш престижними»

Олег НАЛИВАЙКО, голова Національної спілки журналістів України:

- На мою думку, відзначення журналістів за їхню професійну роботу різними нагородами, преміями, званнями чи орденами - своєрідна данина традиції. І, мабуть, вона має право на життя. Хоч треба відверто говорити, що ті, хто приймає рішення про відзначення кращих, дуже часто є суб'єктивними у своїх оцінках, зокрема, це можна сказати про присвоєння звання «Заслужений журналіст України». Зрозуміло, що чиновники, починаючи з обласних державних адміністрацій і закінчуючи Кабміном чи Адміністрацією Президента, не можуть об'єктивно визначити рівень професіоналізму журналіста. Гадаю, доцільно створити новий комітет, до складу якого увійшли б незалежні профільні громадські організації, які вирішували би, кого варто відзначати високими відомчими нагородами, званнями та орденами. А держава за таких умов виконувала б тільки представницьку функцію. Це нововведення стало б своєрідним щепленням проти випадкових людей та непрофесіоналів серед числа нагороджених.

Як на мене, серед найкраще організованих відзнак, де об'єктивно визначено переможців, є премія імені Джеймса Мейса в галузі публіцистики, яку вручає газета «День», і створена цьогоріч Спілкою премія за захист свободи слова імені Ігоря Лубченка. Лауреатом першої відзнаки став відомий публіцист Олександр Палій, а другої - Володимир Мостовий. В об'єктивності цих нагород ні в кого не виникло питань. Слід пропагувати ці нагороди, адже саме вони для колег є фактором моральної підтримки.

У Спілці в цьому плані також є певні недоопрацювання, адже у нас, мушу визнати, існує забагато власне спілчанських відзнак. Утім, насправді з реальних нагород - лише Золота зірка української журналістики, якою ми щороку відзначаємо приблизно півсотні працівників ЗМІ. Усі кандидати на відзнаку йдуть за поданням редакцій та обласних організацій НСЖУ, що практично унеможливлює наявність випадкових людей. Зараз ми готуємося до грудневого пленуму Спілки, і одним із ключових питань на ньому буде дискусія про недоцільність великої кількості відзнак та премій. Хочемо зробити своєрідну ревізію, щоб нагород в Україні було менше, але вони стали більш престижними.

Вадим Лубчак, «День»

Фото - «День»