Серед усього медійного шуму, що супроводжує справу Pussy Riot, ніхто з чисельних коментаторів, схоже, не намагався відстежити художній родовід цієї групи. Тим часом, як ми побачимо далі, акції Pussy Riot з повним правом вписуються в практику актуального мистецтва останнього століття.

17 листопада 1918 року письменник і художник, активний учасник руху дадаїстів Йоханнес Баадер, у минулому - архітектор і капелан, пробравшись на хори Берлінського кафедрального собору, зірвав месу, звернувшись до священика з власним варіантом проповіді: «Стій! Як ти думаєш, хто такий Христос? Тобі наплювати!..». Вибухнув голосний скандал, провідні газети Німеччини написали про інцидент наступного дня, охарактеризувавши, серед іншого, Баадера як «божевільного». Виконавця акції, що отримала назву «Вам наплювати на Христа», заарештували. Соратник і друг Баадера, художник, поет, засновник дадаїзму Рауль Хаусманн, написав листа міністрові культури Берліна, відстоюючи право Баадера на свободу слова. Незабаром останнього відпустили.

Дадаїзм здійснив революцію практично у всіх основних жанрах мистецтва, збагативши їх рівною мірою новою технікою і новими сенсами, давши плеяду блискучих поетів, скульпторів, художників. Французький рух леттристів, заснований у пізніх 1940-х емігрантом з Румунії Ісидором Ізу, своїми попередниками проголошував передовсім дадаїстів. Об 11:10 9 квітня 1950 року четверо молодих леттристів, один з яких був одягнений як чернець-домініканець, увійшли до Собору Паризької Богоматері. Йшла великодня меса; усередині було десять тисяч людей з усього світу. «Фальшивий домініканець» (так назвала його преса), двадцятидвохрічний Мішель Мур, скориставшись паузою в богослужінні, зійшов на вівтар і почав читати проповідь, написану одним із його однодумців:

«Сьогодні великодній день
Святого Року.
Тут,
Під гербом Собору Паризької
Богоматері,
Я звинувачую
Вселенську католицьку церкву у
смертоносному відверненні нас
Від живої сили замість
порожнього неба.
Я звинувачую
Католицьку церкву в
шахрайстві.
Я звинувачую
Католицьку церкву
в зараженні світу своєю
траурною мораллю буття,
що стала гнійною виразкою
на тілі Заходу.
Істинно говорю вам: Бог помер...»

Парафіяни, забувши про будь-яке милосердя і всепрощення, кинулися на змовників; одному з молодих людей порізали обличчя; натовп переслідував леттристів до самої Сени. Мура, по суті, врятувала поліція. Він вийшов на свободу після 11 днів арешту. За іронією долі, незабаром він став ревним католиком і церковним енциклопедистом.

Леттристи 1957-го року перетворилися на «Ситуаціоністський інтернаціонал» на чолі з філософом і культурологом Гі Дебором. Ідеологія ситуаціонізму, що украй ефектно поєднувала радикальне мистецтво з лівою риторикою, залучила до руху багато молодих умів. Головним злом сучасності Гі Дебор вважав тотальний спектакль: «Спектакль - це безперервна промова, яку сучасний лад веде сам про себе, його хвалебний монолог. Це автопортрет влади в епоху її тоталітарного управління умовами існування... Спектакль - це не сукупність образів; ні, Спектакль - це суспільні стосунки, обумовлені образами». Спектакль - причина відчуження: трудящого - від продуктів праці, всіх людей - від їхніх власних переживань. Образ стає продуктом вжитку, настільки ж відчуженим, як і все інше. Реальність витісняється видовищем, яке давно вже не є розвагою - бо зрослося з суспільством, у якому ЗМІ замінили і мову, і пам'ять, і безпосереднє спілкування: люди «шукають життя навпомацки». На першій зустрічі «Інтернаціоналу», створення якого було ініційоване Дебором і данським художником Асгером Йорном, окрім леттристів, зібралися інтелектуали Америки, Північної Африки, Європи. Як опір тиранії Спектаклю вони закликали думати головою, а не телевізором. Називали себе ситуаціоністами, оскільки узяли за основу тактику «конструювання ситуацій», що передбачала заміну «публіки» і «акторів» Спектаклю на «людей життя» задля загальної участі у створенні образів: агітацію, саботаж, спонтанний бунт, акції прямої дії, принизливі ігри з рекламними кліше в політичній пропаганді, заперечення авторського права. У мистецтві для цього практикувався прийом detournement («спотворення»), згідно з яким є не ситуаціоністське мистецтво, а ситуаціоністське використання мистецтва. На початку травня 1968-го група послідовників ситуаціоністів Enrages (скажені) спровокувала хвилювання в паризькому передмісті Нантер, що дуже швидко охопили спочатку столицю, а потім і всю Францію. Молодіжна революція, легендарний паризький травень 1968 року - яка була настільки ж політичною, наскільки і культурною подією - змінила хід новітньої історії.

Водночас по інший бік Ла-Маншу, в Британії, початкуючий модельєр і галерист Малькольм Макларен, приголомшений подіями, що відбувалися у Франції, спочатку організував демонстрацію солідарності в Лондоні, а потім торгував футболками, прикрашеними гаслом згаданої групи Enrag?s: «Я приймаю свої бажання за реальність, бо вірю в реальність своїх бажань». Макларен 1974-го фінансував випуск першої англомовної антології ситуаціоністів «Покидаючи двадцяте століття». А наступного року перейшов від слів до справи: зібрав провокаційну панк-рок-групу, що прославилася під назвою «Секс Пістолз».

Панк-рок як маргінальний музичний стиль існував до того часу вже добрий десяток років. Макларен, проте, дав йому справжнє народження, зробивши фактом не лише рок-музики. По суті, «Секс Пістолз» стали його ситуаціоністським проектом, його особистим 1968-м в Об'єднаному Королівстві. Макларен на практиці застосував деборівський detournement, аби підпорядкувати своїм підривним цілям шоу-бізнес як такий; без цього група так і залишилася б лише ще однією панк-бандою, хіба що успішнішою, ніж інші. Серед скандалів, що супроводжували недовгу історію «Пістолетів», один посідає особливе, навіть видатне місце.

У Великобританії 1977-го року святкувалося двадцятип'ятиріччя з дня вступу королеви на престол. За півтора тижня до цієї події сингл з піснею «Секс Пістолз» «Боже, бережи королеву» був розпроданий у кількості 150 тисяч копій. Текст був таким:

«Боже, бережи королеву,
Фашистський режим...
Боже, бережи королеву,
Вона не людина.
І немає жодного майбутнього
У англійських мріях!
Не запитали, чого ти хочеш,
Не запитали, що тобі потрібно.
Немає жодного майбутнього,
немає майбутнього,
Немає майбутнього у тебе».

На підтримку синглу увечері 7 червня, в день святкування ювілею, Макларен організував концерт на річковому судні, що курсувало Темзою перед палатою общин. Коли корабель пропливав біля будівлі парламенту, «Секс Пістолз» виконали «God Save the Queen». Незабаром після цього поліцейські зажадали від екіпажу причалити до берега, багатьох учасників вечірки, зокрема Макларена, було заарештовано. Почалися напади на учасників групи. Першою жертвою став арт-директор «Секс Пістолз» Джемі Рід. Четверо невідомих побили його, зламавши ногу й ніс, і сховалися. Незабаром після цього зловмисники напали на лідера групи Джоні Роттена, порізали йому лезом обличчя, руку і коліно. Роттен до цього часу не може стискувати кисть лівої руки в кулак. З ним знаходилися продюсер Кріс Томас і менеджер студії Білл Прайс, які також отримали порізи. 20 червня ще один учасник «Секс Пістолз», 20-річний барабанщик Пол Кук, піддався нападу біля станції метро. Кук отримав декілька ножових поранень і сильний удар залізним кухлем у потилицю. Він самостійно дістався домівки і незабаром був госпіталізований - лікарі наклали п'ятнадцять швів. Усі нападники залишилися невідомими.

Дадаїзм, леттризм, панк - визнані, давно незаперечні явища світової культури. Панки й інтелектуалки Pussy Riot - безперечно, талановиті продовжувачі радикальної мистецької традиції, якій, як ми бачимо, вже майже сто років.

З цим мистецтвом важко змиритися. Воно дратує, воно не йде на компроміси, воно образливо сміється вам просто в обличчя, воно небезпечне для своїх же авторів і виконавців. А головне - воно проявляє найповнішою мірою глибоку неосудність, яка лежить в основі будь-якої офіційної ідеології, будь то державництво чи церковна релігія. Важкі ляпаси суспільному смаку, які роздають молоді провокатори, роблять це суспільство вільнішим, позбавляючи його від гнітючих вікових кошмарів.

Дмитро Десятерик, «День»

Фото - «День»