- Чому ви обрали саме фото активістки Femen для участі в конкурсі World Press Photo?

- Мені здалося, що це дуже позитивне фото, якийсь позитивний погляд з Європи. Це ніби символ успішного громадянського руху, який об'єднує громадян певної спільноти задля боротьби з несправедливістю. Я обирав фото не за якимись технічними показниками, а по тому змісту, який воно несе, по силі, яку передає.

- Що інше, з того, що ви хотіли зняти в Україні, могло б потенційно стати кращим фото 2011 року за версією World Press Photo?

- Я час від часу працюю в Україні вже протягом 10 років і дуже переймаюся Україною, люблю її. Я просто відчуваю, що повинен приїздити сюди щороку. Я знімав Чорнобиль, Крим, Донецьк, я був у різних куточках країни. Але Femen для мене - це міжнародний рух, хороший приклад того, що сьогодні тіло - це зброя в боротьбі за права. Не тільки в Україні, а й у Франції чи в будь-якій іншій країні. Хоча Femen - лідери цього руху. Чи маю я інші фото, які могли б потенційно виграти? Думаю, що так. Але вибір журі завжди складно передбачити.

Наприклад, п'ять років тому я надіслав фото, яке зробив у Нагасакі, на місці, куди була скинута ядерна бомба. Я вважав, що це було дуже сильне фото, але його взагалі не відзначили. Або інший приклад - Чорнобиль. У 2009 році я прожив у тому районі близько чотирьох місяців. Мені здається, що я маю унікальні знімки, але коли я їх надіслав на конкурс, знову ж таки, їх не відзначили.

- Сьогодні Україна представлена в Європі, передусім, газовим питанням та образом Femen. Але це далеко не все, що могло б бути цікавим для Європи та світу. Ну хіба вас особисто не здивувало, що ваша королева Анна була українкою, а французькі президенти присягають на Євангелії, яке Анна привезла з України?..

- Так, ми знаємо, що Анна має українське коріння й що Україна та Франція мають багато історичних зв'язків. Для мене Україна, безумовно, - цікава країна, яку я прагну зрозуміти, країна з надзвичайною культурою, яка має важливе геополітичне місце в Європі.

- Чи є прагнення зрозуміти Україну серед французів?

- Я не можу говорити за всіх. Мої друзі прагнуть, але їхнє зацікавлення лежить у певній конкретній площині. Наприклад, Чорнобиль - дуже цікава українська тема для Європи. Мої друзі багато чого хочуть зрозуміти щодо цієї трагедії.

- Люди часто формують своє ставлення до речей і навіть країн на основі візуальної картинки. Фотовиставка World Press Photo буде в понад 40 країнах світу. Як, на вашу думку, це фото буде інтерпретувати аудиторія?

- Це буде залежати від того, з якої країни людина. В Європі всі зрозуміють, що несе в собі цей рух. Це нікого не шокує. Арабські країни - складніше питання.

- Існує думка серед фотографів, що подібні фотоконкурси все ж відображають реальність, яку воліють передати фотографи. Тобто часто це викривлена реальність. Фотографи схильні обирати теми, які вже більш-менш відомі й знайомі, ніж руйнувати усталені стереотипи. Яка, на вашу думку, роль вашого фото? Що ви ним намагаєтеся показати аудиторії?

- Ми бачимо молоду людину, яка говорить нам, що вона хоче бути вільною. Для мене дуже важливо показати, що жінки обстоюють свої права. Важливо знімати й показувати, що такий рух існує. Окрім того, його активістки дуже сучасні. Сьогодні тіло стає зброєю, завдяки якій ефективніше можна демонструвати переконання, доносити свою ідею.

- З огляду на фото переможців може скластися враження, що перемагають знімки швидше з політичним підтекстом, аніж з якимись визначними технічними та естетичними показниками. Яка ваша думка, чи можливий певний політичний підтекст при виборі переможців?

- Це потрібно обговорювати з журі. Я ніколи не був у журі, тому я не можу пояснити, але думаю, що країна, в якій було зроблене фото, не має значення.

- Розкажіть про себе. Скільки років працюєте в Україні? Що вже знімали?

- За 10 років я багато всякого знімав в Україні: помаранчеву революцію, шахтарів на Сході, Львів, Крим, російську тему в Севастополі, Одесу, щоб показати гарне святкове місто. Я люблю Україну, мені дуже цікаво приїздити сюди та знімати. Тут живуть дуже цікаві люди. Я люблю міста, архітектуру, людей. Мені дуже цікаво висвітлювати те, що відбувається у вашій країні, тим паче, її геополітична роль у Європі зростає.

Тут легше працювати. Перший контакт із людьми - це складно: ніхто не посміхається, непривітний. Але через 10 хвилин - вони вже дружелюбні, запрошують у будинок і погоджуються допомагати тобі під час знімання. У Франції люди не дуже привітні й спочатку, й через годину, тому працювати дуже складно.

Перш ніж взятися за фотоапарат, я багато говорю з людьми, мені важливо пізнати людину, що вона думає та відчуває. Я переконаний, що повернуся в Україну через кілька місяців для зйомок наступного проекту. Не знаю, що це буде, але я точно повернуся!

Анна Полуденко, «День»

Фото - «День»