Радіо в Україні - далі буде?
Наприкінці квітня Українська служба Бі-Бі-Сі припинила радіомовлення. Хоча з 1992 року робила свій внесок у розвиток україномовного радіоефіру. Яким був цей ефір і яким може бути завтра?
Радіо на стовпах
У 1924-му в Харкові з малопотужного передавача прозвучав концерт державного музичного квартету імені Вільома - то був початок радіомовлення в Україні. Невдовзі у великих містах почали з’являтися потужні станції.
На початках поширений в інших країнах світу ефірний метод – через радіоприймачі – не був популярним в Україні: такі приймачі мали лише урядові та партійні діячі. Певний час їх треба було реєструвати в міліції. Більшість населення – особливо в селах і робітничих районах міст - слухало радіо з гучномовців, які встановлювали на вулиці.
Ера «брехунця»
Згодом почалося масове виробництво приймачів. До 1970 року їх в Українській РСР виробляли до 700 тисяч на рік. Щоправда, ті пристрої мали одну особливість – запрограмовані винятково для слухання радянських радіостанцій. Оскільки ті, за свідченнями істориків, були здебільшого пропагандистськими, в народі за приймачами закріпилася влучна назва – «брехунець», пояснив Бі-Бі-Сі експерт Юрко Зелений: «Було лише одне центральне державне радіо, яке вело мовлення з Москви. Відповідно, в людей виробилася захисна відпірність до того, що звідти лунає. В народі побутувала думка, що все, що каже влада, - це брехня. А оскільки цей брехунець передає все, що каже влада, то це не приймач, а «брехунець».»
Але з часом почали з’являтися й альтернативні джерела інформації – іноземні мовники. Радіо Свобода, Ватикан, Голос Америки, Бі-Бі-Сі - усіх їх радянська влада вважала ворожими і витрачала багато грошей, аби не дати їхньому сигналу дійти до слухача.
Для цього зводили спеціальні Клацнути»глушилки». Однак попри значні зусилля, кинуті на «глушіння» сигналу, люди в Радянському Союзі все одно знаходили спосіб слухати іноземні станції. Наш слухач Давид Ліфшиць із Харкова слухає програми Британського мовника із 50-х років:
«У 1967 році мені вдалося купити приймач, виготовлений на експорт. Тож мені вдавалося слухати програми Бі-Бі-Сі. Я слухав їх польською - у Харкові тією мовою не глушили. А на роботі я приходив і розповідав, а казав, що прочитав це у газеті британських комуністів Morning star».
Із розвалом Радянського Союзу ця проблема зникла. Іномовників Проглянутиперестали »глушити».
«Опромінений» успіх
В 90-х радіо в Україні переживає новий виток розвитку. Особливо популярним стає радіостанція «Промінь», яка входить в структуру національного мовлення.
«Ніхто не соромиться того, що в 1992 році, при створенні «Променя», було державне завдання - докласти зусиль, аби люди слухали україномовний «Промінь» і припинили слухати російськомовний «Маяк». І це завдання виконали, тому що там працювала першокласна команда дійсно зірок українського радіо», - поділився спогадами з Бі-Бі-Сі Олексій Коган, один із ведучих «Променя».
Приблизно в той самий час почала роботу українською і Бі-Бі-Сі.
Кінець радіо?
Але в 2000-х потужності Національного радіо почали падати. А враховуючи те, що більшість своїх програм Нацрадіо доносить до слухача через проводові мережі, його робота взагалі опинилася під загрозою. Останніми роками кількість радіоточок в Україні стрімко падала: із 18 мільйонів на початку 1990-х років вона впала до 3 мільйонів, зазначав у 2009 році колишній президент Національного радіо Віктор Набруско.
В Україні приймачів для отримання сигналу державного радіо вже не випускають, а в нових будинках не прокладають дротових радіомереж. Після приватизації компанії «Укртелеком», яка володіє мережами дротового радіо, її нові власники заявили, що хочуть взагалі відмовитися від них. Хоча для деяких сільських територій дротове радіо, як і раніше, лишається провідним джерелом інформації.
FM-ізація
У наші дні FM-радіостанції у Києві на стільки щільно заповнили діапазон, що іноді між ними практично немає межі. Лише в українській столиці діє три-чотири десятки FM-ок. Фактично в кожному великому місті в є свої станції.
Починаючи з 90-х років, комерційних радіостанцій ставало більше й більше, а боротьба за отримання ліцензій на частоти ставала все запеклішою. Чому такий інтерес в Україні викликає саме FM-діапазон?
Загалом, FM – це такий спосіб передачі сигналу, який забезпечує його високу якість. Але справа не тільки в цьому. Завідувач кафедрою телебачення і радіомовлення національного університету імені Шевченка в Києві Олесь Гоян:
«Здебільшого, все-таки, дуже багато рішень, які стосуються надання частот, розвитку радіомовлення – все це в основному пов’язане з певними політичними замовленнями і тут нічого нового немає».
Оглядач Юрко Зелений у своїх коментарях іде ще далі:«Радіостанції в Україні не є чистим бізнесом. Що радіо простір, що телепростір дедалі більш виконують ту саму роль пропаганди, яка була за фюрера, чи за Сталіна. А що пропагують? Насамперед ось цю культуру «вульгар» - ницу, принижену, яка не спонукає людей до пошуку прекрасного, до почуття прекрасного».
Більшість радіостанцій мовить приблизно в одному й тому ж форматі. Критики називають його «попсою» - конкурси і вікторини, максимум одноманітної легкої музики. На новини й іншу суспільну інформацію лишають зовсім мало часу.
Досі єдиною загальнонаціонально мережею розмовного радіо в Україні лишається «Ера».
В цьому сенсі Росія вже значно випередила Україну. Як розповів Бі-Бі-Сі Сергій Доренко, головний редактор Русской служби новостей – московського інформаційного радіо – в російській столиці зараз діє велика кількість розмовних радіостанцій:«Можна сказати, що у цьому сезоні відбулася драматична зміна – розмовні станції майже всі стрибнули з третього у другий десяток рейтингу. Тобто, в середньому додали по десять позицій. Це говорить про величезний попит. Люди стомилися від попси, від легкого жанру. Люди хочуть мислити, рефлексувати, називати. Тобто є потреба у вербалізації».
Хай живе Інтернет-радіо?
Але, як зазначають оглядачі, всі недоліки українське радіо вже виправлятиме радше в Інтернеті, ніж у звичному ефірі. Саме там люди Клацнутишукають ту альтернативу, якої їм бракує на ФМ-хвилях.
Тож не дивно, що тепер практично всі радіостанції резервують собі місця в Мережі. Але, що знаково, окрім банального дублювання радіоефіру в Інтернет, в Україні з’являються нові радіостанції, які мовлять виключно через мережу. Там їх не обтяжує формат та труднощі передачі сигналу.
Одна з таких станцій – «Радіо з Криївки». Керівник проекту Роман Заяць каже, що цей спосіб дуже зручний, бо для такого радіо немає кордонів:
«Принцип Інтернет-мовлення є абсолютно схожим з принципом радіомовлення. Лише для відбору такого радіо треба комп'ютер чи мобільний пристрій. Ідея «Радіо з криївки» виникла, аби давати щось, що буде в опозиції до FM-простору. Тобто ми даємо те, чого не можна почути на FM».
Ще одна альтернатива ефірному радіо – подкасти. Їх називають синтезом радіо та Інтернету. Це такий спосіб передачі інформації, за якого передачу чи виступ у форматі аудіо можна викласти в Інтернеті, а звідти користувачі завантажуватимуть його на свої мобільні пристрої чи комп'ютери.
Всі ці факти підкріплюють тезу про те, що радіо може хіба що змінити форму, але суть його не зникне: FM-станція, он-лайн радіо, чи подкаст – як би його не називали.
Роман Лебедь, Бі-бі-сі
Фото - http://www.bbc.co.uk
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Роман Лебедь, Бі-бі-сі
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
