Новинні ефіри цього тижня вщерть заповнені Леонідом Кучмою та всіма тими, хто так чи інакше причетний до «справи Гонгадзе». Усі цитують «Я спокійний, тому що не відчуваю за собою провини» Кучму та по-своєму знакову для людини «кучмівського десятиліття» фразу майора Мельниченка «в наручники та фейсом об тейбл». Утім, за рамки ворожінь на кавовій гущі відносно того, кому та навіщо потрібно було порушувати проти екс-президента кримінальну справу, розмови на телеекрані не виходили.

Версії - справа хистка. Наразі їх вибудували вже близько десятка, але досі майже ніхто з журналістів не занурюється глибше, не намагається з'ясувати, що ж відбувалося в країні протягом останніх п'ятнадцяти років і що зрештою й призвело й до справи Гонгадзе, й до справи вбитого донецького журналіста Ігоря Александрова, й до «свіжої» справи відносно нещодавно зниклого Василя Климентієва, й до багатьох інших справ, про які, за словами Ігоря Подольського, ми навіть не здогадуємося.

А відбулася в країні система, яка має не найкращу «генетику» і носіями якої, попри всі більш чи менш очевидні, а швидше -ілюзорні трансформації, є українське і суспільство, і його верхівка.

«Суд над Кучмою цілком може перетворитися на суд над Українською державою. Тому що сучасна Україна - це і є Кучма. Саме він вибудував усю складну систему корупційно-кланових взаємин, котрі - як удавка на шиї країни. Котрі не дозволяють і не дозволять їй розвиватися, доки ця удавка не буде розірвана», - пише Віталій Портников у матеріалі на сайті grani.ru.

І що ж у цьому контексті означає візит Леоніда Кучми до Генпрокуратури? В контексті, в якому з 90-х років і навіть після помаранчевої революції не відбулося жодних фундаментальних світоглядних змін, в якому авгієві стайні досі стоять нечищені?

Адже нагадаємо, що телеканал «Інтер» жодного разу не стримав себе у бажанні щороку транслювати ювілейні вечори на честь 70-річого ювілею Леоніда Кучми. При цьому тоді генеральний продюсер каналу Анна Безлюдна пояснювала, яке значення має Леонід Кучма в українській історії та як «усі ми» пережили становлення за часів його президентства. Нагадаємо, що інформаційний простір був заповнений низькопробним телесеріальним продуктом «іноземного виробництва» із «соковитими» образами та лексикою 90-х. Нагадаємо також і те, що якісного суспільного мовлення створено так і не було. Хіба що шоу наплодили, після навали яких можна безперешкодно розвішувати по українських містах радянські прапори.

На жаль, жоден із українських президентів чи то урядів не зміг посприяти справжньому моральному очищенню країни. Ба, навіть навпаки.

Що ж може розірвати цю, за висловом Віталія Портникова, удавку? Мабуть, тільки новий якісний контекст, що має бути створений в країні передусім завдяки інформаційному простору та гуманітарній політиці. А доти в країні з ТАКИМ інформаційним простором розкриття «справи Гонгадзе» - і конкретної й глобальної (як головної ознаки нашої доби, що навіть виписана в романі класика літератури) - неможливе.

І, швидше за все, ми вчергове зможемо переконатися в цьому сьогодні ввечері, коли тема походу Леоніда Кучми до Генпрокуратури обговорюватиметься в ефірі двох ключових суспільно-політичних ток-шоу.

Задачі суспільства, можливо, не менш складні, аніж завдання журналістів. Після десяти років усіх можливих фальсифікацій та тиражування брехні йому належить не лише слухати та вірити словам телеекспертів, а й докладати власних зусиль для того, аби зрештою стати на бік справедливості.

Марія Томак, «День»

Фото - www.day.kiev.ua