ЗМІ

Запис

Маскою літературні критики назвали головного героя твору роману Ліни Костенко через його схематичність та неправдоподібність.

Віктор Неборак: Я собі уявляю ситуацію приблизно так - нехай це буде моя фантазія.

У 2000 році вона починає вести щоденник. І думає, що щоденник - це не дуже цікаво. З іншого боку, щоденник, який хочеться надрукувати ще за життя - це ризикований жанр. Там має бути сказане щось ну дуже приватне. Але ж ми про приватне життя Ліни Василівни нічого не знаємо. Ми не знаємо, як Ліна Василівна жила приватним життям останні 20 років. Вона дуже оберігає свою приватність.

І для того, щоб поставити остаточну крапку, вона вигадує персонажа. Можливо, вона з кимось радиться - можливо, зі своєю донькою Оксаною Пахльовською, яка є літературознавцем.

Вона вигадує персонажа. Наша сучасна проза переповнена персонажами-поетами. Вже відчули всі, що забагато тих поетів у прозі. І Ліна Василівна розуміє, що її персонаж у жодному разі не повинен бути поетом.

Але ким він може бути? Він може бути програмістом. Це дуже сучасна професія. Тим більше, що в неї син цим займається. Принаймні, вона може взяти консультацію.

Ця маска придумана для того, щоб захистити приватність Ліни Костенко. Жінки, яка має свій імідж і свою міфологію. Цією маскою вона ніби захищається, бо маска завжди захищає.

Юрій Кучерявий зауважив, що герой працює системним адміністратором, а зоветься програмістом. Він постійно мріє про Силіконову долину та достойний заробіток, у той час коли емігрувати є резон хіба суперспеціалістам або тим, хто надумав розпочинати власний бізнес.

На думку львівського поета, Ліна Василівна узагалі не має уявлення, про що пише. Для неї усі ці технологічно обізнані люди - комп'ютерники.

Особа, від імені якої ведеться ця оповідь, цей роман - очевидно не програміст.

Програміст пише скрипти, коди. А він є системний адміністратор. У нього є машина робоча - він їздить обслуговує великі фірми. Вінду поставити, переставити, подивитися, як система працює. Але на початку ні ми, ні автор не розрізняє. Він поняття не має. Це все - комп'ютерники. Хоча це настільки розгалужений вид діяльності, індустрія, бізнес...

Жоден притомний комп'ютерник не буде хотіти в силіконову долину чи в комп'ютерні центри Європи. Комп'ютерник працює за лептопом у себе вдома, комп'ютерники живуть в Індії. І у Львові живуть. Вони тут, у нас. І у них зарплатня 3-5 тисяч євро. В Силіконову долину ви їдете, якщо хочете капіталізувати свій бізнес, свій ІТ-бізнес.

«Навіщо нам якийсь програміст?», - резонно питає Віктор Неборак. Нам цікаво, що думає Ліна Костенко про наш час, а не колізії в житті схематичного героя. Але якщо відволіктися від образу цього героя, з'являється нова проблема. Ліна Костенко повторює усе те, що ми й так знаємо.

Але нам цікаво, що вона думає. І ми це отримали, як читачі. Нам не цікаво, як вона буде вибудовувати всі колізії, в тому числі - з жінкою персонажа, в тому числі - інтимне життя.

Але нам це насправді і не цікаво. Нам цікаво, що вона нам скаже про наш час. І ми цю порцію не заримованих думок про наш час отримуємо. І ми з цим так чи інакше згоджуємося.

Проблема в іншому - ми це все і так знаємо. Ми і так знаємо, що вежі в Нью-Йорку завалилися. Ми і так знаємо, що українські чоловіки не такі, як москалі, не такі нахабисті, що їх винищено було багато протягом ХХ століття. Ми знаємо, що наша влада не така, яка би мала бути.

Все це ми знаємо. То в чому таємниця? В чому сила роману?

Юрій  Кучерявий заявив, що, на його думку, «Записки самашедшого» узагалі - не роман, а соціальний памфлет. 

Найгострішим  у своїх оцінках «Записок...»  був поет Юрко Кучерявий. Спершу він наголосив, що «цей роман не є явищем стилю», відтак запропонував розглядати текст як «соціальний памфлет». 

Але сенс цього  роману не в тому, щоб розбирати такі ляпи. Є сенс говорити посутніше. 

Мистецтво -  це те «як» на мою думку, це «як» - фіаско. Це не явище стилю. Не роман. 

Але я пропоную розглядати цей роман як соціальний памфлет, у стилістиці соціального памфлету.

У такому випадку, додав Неборак, автор не ставив собі суперестетичних завдань  і нагнітаючи негатив та тривогу, повністю ігноруючи будь-які позитивні зрушення у соціумі, намагався розбудити у читачах відчуття традиційної тяглості поколінь. 

У романі є викиди дратівливі, ті, що мали б нас пробудити. Це в традиції української літератури, що мала розбудити сплячих.

Тобто автор  не ставить перед собою суперестетичних завдань.

«Але, - застерігає Неборак, - хіба у нас література - це засіб пропаганди?», -відсилаючи нас до радянських реалій.

Такий досвід раз  і назавжди мав би відучити українських  літераторів від спроб поставити  письменство на рейки вірної служби якій би то не було ідеології, навіть проукраїнській.

Але ж ми не хочемо, щоб література була підмінена журналістикою, памфлетами, пропагандою. Невже в Україні можлива тільки така література? 

Фабула »Записок самашедшого» у переказі Ігоря Котика: Хоча в анотації пишуть, що це роман, насправді це не роман, а записки. Вони ведуться з 2000 до 2004 року, до Помаранчевої революції.

Хоч анотація говорить, що це роман, але це не роман, а, як і зазначено на обкладинці, записки, нотатки. Роман починається подіями 2000 року та завершується подіями 2004 року, власне - Помаранчевою революцією.

Ніхто не зупинив Кучерявого, який закинув Ліні Костенко «ксенофобію, гомофобію  і сексизм». Це брутальна брехня, у гіршому випадку - на замовлення, у кращому  - симптоми раннього маразму Кучерявого, на якого, до слова, можна подати до суду за дискримінацію за віком.

Варто було би, щоб хтось колись у якійсь країні провів би тест цього роману на ксенофобію.  

Та  й цікаво ж, як людство  входить у Міленіум. І я разом з ним.

У Нідерландах дозволили  одностатеві шлюби.

У Парижі продали з  молотка норковий палантин Марії Каллас.

Скандинави  схрестили телефон  з комп'ютером.

Шотландці - картоплю з медузою.

До  нового століття 26 днів.

У мусульман священний  місяць Рамадан.

У нас політична  криза, президент  каже, що ні. 

А до чого тут  Рамадан? 

У Нідерландах двоє перестрілялися через  жінку. Так що, незважаючи на звабливу можливість одностатевих шлюбів, хтось ще когось кохає  і в спосіб звичний, і навіть викликає на дуель.  

Я не погоджуюся, що це просто потік інформації. Цей  потік інформації дуже добре оформлений.

Віктор Неборак висловив побоювання, що після успіху «Записок...», про що свідчить нечуваний для української літератури ажіотаж довкола книги, українські письменники почнуть наслідувати Ліну Костенко.

«Може з'явитися мода - і матимемо таку літературу. Бо ж замовлення у нашому суспільстві на соціальне письмо - потужне. Але на яке соціальне письмо?», - додав літератор. 

Саме така сьогодні література викликає зацікавлення.  

Якщо так буде, то ця книга породить купу наслідувань.

Будуть писати памфлети-щоденники на гострі теми -і ми отримаємо саме таку літературу.

Головний діагноз, який роману Ліни Костенко поставив Юрко Кучерявий, - такий: «В літературному сенсі - це провал».

Можливо, варто мовчати, бо в літературному сенсі  це провал. Але останньою нікчемністю  українських інтелектуалів буде, якщо вони промовчать на всі закиди, які тут є.

А знайшовши у творі »прямі закиди на адресу сучасної української літератури», які його особисто «зачіпають», закликав інтелігентний прошарок суспільства не мовчати - коментувати ці закиди. 

Тут є прямі закиди сучасній українській літературі. І я не можу сказати, що вони мене не зачіпають. 

Я думаю, змаразматіла Ліна Василівна. Я думаю, що абсолютна більшість нас, особливо інтелектуалів старшого покоління, покоління 80-90-х - всі вони промовчать. Як на це можна серйозно реагувати? Але вони зобов'язані реагувати. Якщо зможуть прочитати та розшифрувати цей роман.