Олена Білозерська: «Всі знають, що у нашій державі є право, але головне – ліво!»
Позавчора, 12 січня, громадськість здобула ще одну маленьку перемогу - відому блоґерку та журналістку Олену Білозерську після довгого допиту все-таки випустили (деталі - на http://bilozerska.livejournal.com/366310.html та http://bilozerska.livejournal.com/366394.html ). Про причини та наслідки таких дій силових органів нам вдалося порозмовляти вчора, хоча Олена вибачалася, посилаючись на те, що не спить уже другу добу.
- У себе в журналі ви вже виклали події останніх днів. Тепер хотілось поговорити про причини. Кому і для чого був потрібен цей обшук і цей допит?
- Я вважаю, що відеоролик із підпалом приймальні ПР - лише привід. Обшук у мене і допит відбувся в рамках тиску на опозиційних політиків, громадських діячів і журналістів. Це робиться тому, що падає економіка, тому що неминучі протестні виступи населення, і влада це розуміє. Зараз кажуть, що початок тиску на опозицію - це помста за підприємницький Майдан. А я думаю, що це не стільки помста, скільки попередження майбутнього Майдану. Залякують усіх, хто потенційно здатен очолити ці масові протести або взяти у них активну участь. Причому не дивляться - правий ти чи лівий, а просто якщо десь трошки висунувся над рівнем пересічного обивателя, який не цікавиться політикою - і все, починають тебе плющити. Від таких постатей, як Тимошенко, до таких, як я...
- Як ви вважаєте, чи досягне влада своєї мети, чи якраз навпаки - люди побачать, що цьому тиску можна протистояти, і перестануть боятися?
- Це залежить, по-перше, від того, наскільки далеко влада готова піти. Якщо людей просто будуть обшукувати і викликати на допити - це одне, а якщо почнуть ув'язнювати - це інше. По-друге - наскільки люди зможуть згуртуватися, щоб протидіяти цій владі. Попри наш національний менталітет «де два українці, там три гетьмани» Януковичу починає вдаватися неможливе: він потроху об'єднує проти себе всю Україну. І якщо йому це таки вдасться, то репресії матимуть тільки протилежний результат - люди повстануть.
Але найбільше це залежить від економіки. Бо добитися суттєвих результатів, які змінюють долю держави, ненасильницькими методами боротьби можна тільки майданами, з великою кількістю людей. А українці так масово виходять лише тоді, коли влада занадто глибоко і занадто цинічно залазить у їхні кишені. За мовні питання вийде двісті-триста, ну нехай тисяча людей, яким це не байдуже - цього замало. А от коли прийняли Податковий кодекс, вийшло 50 000.
- Що особисто ви винесли з учорашніх подій для себе, що зрозуміли?
- Головне, що я зрозуміла вчора - що далі буде гірше, але це теж треба пережити, рано чи пізно вони підуть. Цим не скінчиться - далі тиск поширюватиметься, тому треба не здаватися. І що потрібен якомога більший розголос (хоча я це й раніше знала). Погані справи таємно не робляться. Є велика надія, що якщо не замовчувати жоден випадок тиску, а розголошувати це і боротися з цим, то влада змушена буде відступити.
- Скажіть як не лише теоретик, а й практик опору: що б ви порадили тим, хто потенційно теж може зазнати такого тиску - до чого підготуватися, на що звернути увагу?
- Перше - не боятись і не мовчати. Що б не трапилось! Це банальна істина, але кращого за це ще ніхто не придумав. Піднімайте бучу - щоб якомога більше людей знали, де ви і що з вами, щоб організували передачу, якщо потрібно, щоб влаштували пікет перед райвідділком, якщо є змога - такого громадського тиску силовики дуже не полюбляють, дуже! І якщо на них не дуже пильно дивляться згори, то вони намагаються позбутися такої людини, швидше її випустити і не мати з нею справ.
Друге - не грати із силовими структурами (і взагалі з усіма, хто намагається тиснути) за їхніми правилами гри. Наприклад, «ви нам не потрібні, просто підпишіть оце й оце - і будете вільні» (є у них такий прийом) - а таким чином наводиш на свого товариша, хоча «йому нічого не буде, і вам нічого не буде». Третє: будь-яка людина знає, що вдома не можна тримати нічого незаконного, нічого компрометуючого. У більшості людей і так цього немає, але треба подумати і про найгіршу ситуацію - запитати себе: «Чи нема у мене чогось такого, до чого можна приколупатися, якщо дуже хотіти приколупатися?» Практично кожна людина щось таке у себе знайде, я думаю. Але головне - мати гарного адвоката. Гарний адвокат - це половина справи! Про це слід подбати заздалегідь.
- Може, ще тримати вдома примірник Конституції, Карного кодексу тощо?
- Про це всі кажуть, але це абсолютно не діє. Вони тебе вислухають - і все. Якщо йдеться, наприклад, про молодого хлопця, який раптом почне перераховувати, які його права вони порушують, то він може отримати і в зуби за це - скажуть: «Ти шо, сільна умний?» Але може і пощастити - на кого попадеш: можуть побачити, що ти людина підкута, тебе так просто з пантелику не зіб'єш, і починають поводитися чемно. Вчора ми почали з того, що я сказала: «Зараз при свідках я вам оголошую, що ви порушуєте статтю 17 закону України «Про підтримку ЗМІ та соціальний захист журналістів», де сказано, що службова діяльність журналіста не може бути підставою для його арешту, затримання, а також вилучення у нього зібраних, опрацьованих, підготованих ним журналістських матеріалів і технічних засобів, якими він користується у своїй роботі». Показую своє журналістське посвідчення, членський квиток Київської незалежної медіа-профспілки, акредитацію до ВР - і що, вони реагують на це? Так само вони не реагують на статті законів - у них все законно, бо суддя підписала ордер на обшук. А суддя підписала або тому, що від неї просто приховали, що особа, яку вони зібралися обшукати, є професійним журналістом, або просто ігнорує цю статтю. Всі знають, що у нашій державі є право, але головне - ліво! Тому права, звичайно, треба знати, але, безумовно, треба знати і це саме «ліво».
