Заступниця Сергія Льовочкіна з інформаційної політики виглядає бадьоро в костюмі Chanel, який цілком може коштувати її місячну зарплату.

В інтерв'ю «Українській правді» заступниця глави президентської канцелярії вперше відповіла на звинувачення про співпрацю з КДБ за радянських часів.

Також Герман розказала про те, як Янукович з «алмазу став діамантом». Вона вважає, що президенту зовсім не обов'язково знати, що Чехов був письменником, а не поетом.

- Основне, щоб він зробив реформи, - переконує чиновниця.

А от про діаманти у своїх годинниках Герман говорить менш охоче.

- Це - подарунки, - стверджує вона і також вперше називає прізвища людей, які не шкодують по 50 тисяч доларів на презенти для Ганни Герман.

За час перебування у лікарні найближча соратниця Віктора Януковича писала листи «на захист демократії» і книжку про жінок. Тепер Герман обіцяє стати сильнішою і зовсім не збирається залишати державну службу.

- Я йшла сюди не для того, щоб звільнятися, а щоб спробувати справді щось тут зробити, - каже вона.

У процесі вичитки інтерв'ю Ганна Герман змінила акценти в одному цікавому місці. Під час розмови вона говорила про Партію регіонів у третій особі: «У них заведено, з них такі порядки...». А після правок Партія регіонів стала вже від першої особи: «У нас прийнято, у нас такі порядки...».

- Пані Ганно, отже, ваш остаточний висновок: чим відрізняється світ, який видно з вікна п'ятого поверху адміністрації президента, від світу, який видно з вікна лікарняної палати?

- Я думаю, що час від часу життя правильно робить, що нас посилає в кардинально інші ситуації. Все, що ми переживаємо, або шліфує нас, або здирає з нашої свідомості якісь нашарування, які створює життя.

Пригадую, коли я ще не була в депутатом, а тільки приїхала з Варшави і працювала на радіо, я зайшла в парламент. І те, що там відбувалось, ті люди, які там були, для мене виглядали дивно. Я думала: «Як можна так себе вести, як можна так говорити, так вирішувати питання?» Але коли ти сам потрапляєш у середовище, ти, якось не помічаючи того, стаєш схожий на саме середовище. Тому це корисно час від часу наче подивитися на себе збоку.

- У вас після всього з'явилося бажання звільнитися з адміністрації президента?

- Ні, я йшла сюди не для того, щоб звільнятися, а щоб спробувати справді щось тут зробити. Я для того йшла до Януковича в 2004 році, будучи абсолютно переконана, що прийде час і він таки стане президентом, щоб ті засади, які я сповідую, відстоювати при тій владі, яка обов'язково прийде.

- Тобто ви бачили якусь антидемократичну небезпеку в тій владі, якщо хотіли бути поряд з Януковичем?

- Ця влада тоді не була демократичною - у 2004-му. Янукович був частиною тієї влади, але як особистість дуже відрізнявся від неї.

Думаю, що період опозиції був для нього тим різцем, який зробив з алмаза діамант. Те, що пережив Янукович - це основні його університети, і він багато зрозумів. Тоді був трагічний момент у біографії Януковича. І сьогодні ми говоримо про людину, яка має дуже цінний досвід.

- Зараз ви можете сказати, чи було в Януковича бажання у 2004 році залишити політику, зайнятися онуками, полюванням?

- Ні. Але в нього були досить критичні переломні моменти. Я пам'ятаю цей час. Він дуже гідно все пережив.

Перелом, позитив, його віра в те, що треба йти й боротися, стався у вечір перед Йорданом, Водохрещем. Наступного дня, 19 січня 2005 року, він перший раз зібрав нас після подій на Майдані - тих людей, які тоді зважилися до нього прийти. Він сказав, що ми будемо йти і далі працювати.

Але у Януковича були досить жорстокі переживання. Я написала цю книгу, яку ще не опублікую багато років - «Залізний господар», тому що там треба або говорити все, або не говорити нічого. Для неї ще прийде час. Пригадуєте, у Марини Цветаєвої: «Моим стихам, как драгоценным винам, настанет свой черед..."

- А яку частину правди ви не хочете оприлюднювати?

- Навколо є багато живих людей, яких я не хотіла би вразити. Можливо, я щось не так зрозуміла. Можливо, я не все знала, і мої висновки можуть бути неправильні...

Життя мене навчило доброзичливості. Життя мене навчило шукати в кожній людині, незалежно від того, як вона до мене ставиться, кращі начала.

- Чи можна вважати ваш лікарняний аналогічним до періоду опозиції Януковича, коли ви переосмислили щось?

- Ні. Мої оцінки в основному були правильні. З самого початку я знала, навіщо я йду в команду Віктора Януковича. Під час першої зустрічі з Януковичем я побачила, що в ньому є щось справжнє. І в ньому є добро.

- А ця лексика Януковича - «повідкручую голови», «повідриваю ноги» - свідчить про велике добро?

- Чому ні? Може, часом і варто жорстко говорити з тими, хто йде у міську владу, наприклад, для того, щоб користуватися нею, а не займатися каналізаціями чи водопроводами. Є люди в Україні, особливо серед чиновників, які іншої мови не розуміють. Але водночас багато людей в Україні, з якими не можна й не треба так говорити.

- Але ж ці висловлювання Януковича були адресовані саме опозиційним мерам і озвучені саме в Івано-Франківську.

- Я думаю, що йшлося не стільки про політичну опозицію мерів, скільки про опозицію до свого обов'язку. Що таке влада? Влада - це обов'язок. Якщо ти не будеш виконувати свої обов'язки, які має виконувати влада, значить, ти до тієї влади в опозиції. Значить, ти в опозиції до свого народу.

Я думаю, що Янукович мав на увазі всіх мерів, незалежно від партійної приналежності. Я можу собі дозволити трактувати його слова так, бо я знаю його більше, ніж ви.

- Значить, ви - оракул, тому що ми прочитали виступ Януковича як черговий камінь у город опозиції.

- Я маю 51, а ви - 30. От через 20 років ви будете мати більше досвіду і будете глибше копати. Ви зараз пробуєте шукати якісь сенсації, ви поки що знімаєте лише піну. Я теж була у вашому віці, я в журналістиці з 1982 року. І я пам'ятаю той період, коли теж шукала сенсацій, і бігом-бігом передавала новини. Але на все свій час.

Колись я подам до суду на фальшиві звинувачення про мою співпрацю з КДБ

- До речі, згадуючи вашу роботу в журналістиці за радянської влади. Вам раніше ніколи не ставили це запитання напряму - кажуть, що ви співпрацювали з КДБ в радянські часи?

- Я бачила цю так звану довідку, яку друкувала Юліна газета «Вечірні вісті». Там є дата розписки, яку я нібито робила щодо співпраці з КДБ, і там є начебто мій підпис на згоду співпрацювати з «органами».

(Герман на аркуші паперу малює той підпис, що стоїть під начебто її згодою на співпрацю з КДБ - в автографі вгадується слово «Анна»).

У мене є один документ, який мені подарували у Львівському університеті в 2006 році, коли Янукович як прем'єр приїхав до Львова. Це мій вступний твір до університету з моєї особової справи.

І там є підпис, який я мала, коли носила прізвище Стеців.

(Герман малює підпис, який стоїть під вступним твором до університету - в автографі вгадується слово «Стеців»)

Цей же підпис був на всіх моїх паспортах до 1991 року. Після 1991 року мій підпис є Анна Герман.

Колись у мене дійдуть руки, і я подам до суду з приводу фальшивих звинувачень, що я співпрацювала з КДБ. Сьогодні мені просто шкода на це часу і грошей.

- Але ви мовчали про це шість років! Могли хоча б публічно це спростувати?

- А навіщо? Я сказала, що виступаю за розсекречення архівів КДБ. Приходить час в житті, коли тобі важливо бути в комфорті всередині з собою. І тобі це важливіше, ніж те, що хтось там про тебе думає.

- Тобто до вас КДБ ніколи не зверталося з пропозицією співпраці?

- Вони не робили це в такий примітивний спосіб. У мене був випадок контакту зі спецслужбами після мого виступу в Москві в 1986 чи в 1987 році, коли я була членом правління Спілки журналістів УРСР.

Мені тоді було якихось 25 років. Я працювала у львівській обласній газеті, а вона була така фрондистська, моїм великим другом був покійний Ярослав Дашкевич. І в мене з ним був такий «обідній роман», як ми це називали - він приходив під редакцію щодня в обідню перерву, і ми йшли з ним пішки до Стрийського парку. І там ми їли тістечка і пили чай.

І Дашкевич розповідав мені про ті речі, які я і так знала з дому, тому що моя тітка Катерина, старша сестра мого батька, відгрохала у Сибірі 10 років.

І Дашкевич мені розповідав дуже цікаві речі, в тому числі він мені приносив читати «Український вісник» - і ті номери, що вийшли ще коли Чорновіл сидів, і ті, що робилися потім ще Хмарою.

Водночас у Москві мав бути з'їзд журналістів СРСР, і як делегат була потрібна молода журналістка, до 30 років, безпартійна, з Західної України. Я підійшла по анкеті, і мене фактично обрали на з'їзд по рознарядці.

На цьому з'їзді мене обрали членом правління Спілки журналістів СРСР. І ось одного разу прийшла черга мені там виступати.

У Львівському обкомі партії мені написали 15-хвилинний виступ, який я мала виголосити на засіданні правління Спілки журналістів, у Колонному залі «Дома Союзов». Я подивилася на той текст - воно було страшно нудне! Я його сунула в шухляду в редакції з думками: «Завтра почитаю в літаку». Забігалася, закрутилася, вже в літаку дивлюся - виступ забула!

Ну, думаю, десь п'ятнадцятою запишуся на виступ, і, може, черга не дійде - пронесе. Я завжди сиділа на галерці, тому що все, що там відбувалося, мені було страшно нецікаво. І от я сиджу і чую своє прізвище: «Стеців». Що ж робити? На щастя, я сиділа далеко від президії. Поки я дійшла до трибуни, то згадала, що ми ж вчора з Дашкевичем гуляли по парку і говорили.

І я вийшла, і як бабахнула все, що ми там говорили: «Чому люди не хочуть читати радянської преси, чому виходить самвидав? Тому що це цікаво, тому що там пишуть правду...» І так далі.

Розповіла, що мене як журналістку посилали в Дрогобицький район, де наказали підпалити церкву, бо вона стояла навпроти дитячого садка, привезли під це діло якихось зеків, яких пообіцяли відпустити, якщо вони спалять церкву, і зеки ту церкву спалили. Я написала про це матеріал, його не надрукували в «Ленінській молоді». Забрали в обком партії, і навіть не сказали мені, чому. А от якби ми надрукували це, то ніхто би не читав самвидав Чорновола, а читали б нас, і так треба робити.

І коли я це говорила - в залі стояла мертва тиша. Думаю: «Я, мабуть, не так вбрана». Коли я сходила зі сцени, балтійська делегація встала, почала мені стоячи аплодувати і мене обнімати.

Я кажу: «А что случилось?». «Как, девушка, вы не знаете, что случилось? Вы сегодня сделали себе имя».

Але поки я доїхала до Львова, вже оголосили про збори обласної організації Спілки журналістів, щоб засудити мене на них. Куди мене, звичайно, ніхто не запросив. Але перед тим до мене прийшли з КДБ.

- Прийшли додому?

- Ні, до редакції. Прийшли двоє людей. Вони сказали: «Нам треба під'їхати в одне місце з вами у зв'язку з вашим виступом у Москві». Вони мене привезли в якусь квартиру. Там відкрила така старша пані, звичайна жіночка. Квартира виглядала як звичайна квартира, в якій живуть люди. Але видно було, що вони там розпоряджалися. Вони сказали: «Нам треба поговорити». Ми сіли в окремій кімнаті, і почався допит. «Хто? Звідки ви знали про те, що виходить «Вісник» Чорновола?».

Словом, було багато питань. Єдине, що я розуміла, що я не можу назвати ім'я Дашкевича. Але я їм казала, що десь я знайшла цей «Вісник», хтось його лишив. Плела якісь дурниці...

Тоді один з них каже: «Знаете, что я вам посоветую? Напишите объяснительную, что вам в зале там, в Москве, кто-то очень понравился, и вам хотелось выделиться, чтобы на вас обратили внимание».

Я так і написала. Я не хотіла втратити роботу: «Мовляв, ну хай буде так, аби від мене відчепилися».

Лише пізніше я зрозуміла, чому вони це порадили. Бо з мене вже боялися зробити героя і боялися викинути зовсім з роботи. І на засіданні обласної Спілки журналістів була така резолюція: «Хай це лишається на її сумлінні. Націоналізм - це солодка отрута, він легко проникає в молоді серця. Хай Стеців лишається на праці». Але після цього в редакції мені вже ніхто серйозних тем не давав.

- Представники КДБ пропонували вам співпрацювати?

- Ні.

Після поїздки у Львів я подивилася на Хорошковського іншими очима

- Вас як людину, що пам'ятає КДБ, не лякає нинішня ситуація в Україні, яка має паралелі з тими реаліями? Коли СБУ починає виконувати функції політичного контролю, нагляду, коли СБУ стає подразником в очах Заходу?

- Якби ви працювали в тодішніх умовах, ви б розуміли, наскільки це далеко. По-друге, ви, мабуть, розумієте, що багато людей, які тоді працювали в КДБ, вони так і лишилися в СБУ.

- Але погодьтеся, що не було такого за часів Ющенка, щоб СБУ масово викликало громадських активістів, журналістів.

- А при Ющенку взагалі не було СБУ. Якщо у голови спецслужби крадуть гаманець у готелі «Хаятт», то я думаю, що Служби безпеки просто не існувало...

Ми не можемо не визнати одного факту - тодішні працівники КДБ були справді дуже професійні. Кращі з них пішли зі спецслужби, а гірші лишилися. І те, як вони сьогодні діють - це грубо. І я не розумію, навіщо.

- Але ж ви - канал інформації президента! Ви ж можете до Януковича донести, що дії спецслужби псують його репутацію на Заході, і рано чи пізно він отримає бумеранг!

- Чому ви думаєте, що я про це не говорила з президентом, і що не було реакції, і що не було після цього розмов?

- Буквально в цю п'ятницю була чергова заява «Демократичного альянсу», що керівника їхнього харківського осередку запрошували до СБУ...

- Я не спеціаліст від СБУ. Я б дуже хотіла займатися розвідкою - це дуже цікаво. Але ця моя мрія ніколи б не здійснилася, бо я мала тітку, що була репресована.

- Тобто Янукович дослухався до вашої думки?

- Президент її вислухав. Більше того, в нас були досить серйозні розмови в ширшому колі на цю тему.

- З Валерієм Хорошковським?

- Я не можу про ці речі говорити. Я - державний чиновник. Але я думаю, що після цього певні зміни відбулися. Є ще якісь рецидиви, бо, знаєте, глупих людей в усіх країнах багато. І при владі також, і в спецслужбах також, а часом - провокаторів, котрі й тому ж Валерію Івановичу хотіли б зашкодити. Валерій - інтелігентна людина.

Я познайомилася з ним ближче, коли ми летіли до Гудзяка. (Від УП: Борис Гудзяк - ректор Українського католицька університету, з яким співробітник СБУ проводив «виховну роботу».)

Гудзяк - мій старий-старий знайомий, це надзвичайно тонка людина, інтелігентна, інтелектуал. І коли я говорила з Валерієм Івановичем про нього, то кажу: «Я думаю, вам треба з ним познайомитися, і ви побачите, яку дурницю зробив той ваш чиновник, який прийшов до нього виконати формальність».

Валерій Іванович каже: «Ви можете мене з ним сконтактувати?» Я тут же подзвонила Борисові і сказала, що Хорошковський хотів би з ним зустрітися. Борис каже: «Дуже радо». Ми полетіли туди з Валерієм, проговорили з Борисом години дві з половиною. Вони дуже легко знайшли спільну мову.

- Хтось перед кимось вибачався на цій зустрічі?

- Так, Валерій сказав, що йому дуже шкода, що така незграбність і недоречність сталася. Він каже: «Я не хочу ні на кого звалювати, бо я є голова Служби, і це моя вина, а не мого офіцера. Я не хочу його звільняти, бо я голова, і я за це повинен відповісти, а не він».

Співробітник СБУ виконував якийсь припис, але у міру свого професіоналізму. Служба безпеки не хотіла, щоб сталися якісь зіткнення за участі студентських рухів на Заході. Ви ж бачили, що тоді робилося...

В ту поїздку я подивилася на Валерія Хорошковського іншими очима. Я йому казала: «Ви повинні відкривати свої двері для думаючих людей, для західних журналістів, для наших журналістів, і говорити з ними. І ви побачите результат, як зміниться сприйняття СБУ».

Валерій наблизько справляє непогане враження. Він багато знає, він досить делікатний чоловік, глибоко віруючий. Для мене це багато значить.

- Але факт залишається фактом, що резолюція ПАРЄ заявляє про неприпустимість конфлікту інтересів, що не можна змішувати бізнесову діяльність з діяльністю спецслужби, і таких прикладів у світі вони не знають.

- Я колись говорила про специфіку демократії. Можливо, це одна зі специфічних рис української демократії, яка ще дуже молода.

- Конфлікт інтересів у державній службі?

- Якщо копнути глибше, ви знайдете мало чиновників, які не мають конфлікту інтересів.

- А за кордоном?

- Ну, є багато явищ, яких нема закордоном, або які є, але ви про них не знаєте. Закордоном теж багато різного. Я трошки глибше знаю те середовище, бо я їх знаю довше, ніж ви. Вони просто більш вміло грають.

- Ми не ставимо під сумнів ваш досвід, але уявити, щоб власник Foxnews або CNN став главою ЦРУ, ФБР або іншої спецслужби в США, неможна!

- Для мене важливо, щоб це був професійний і чесний чоловік. Формально він не порушує закон. Я не адвокат Хорошковського, і в мене бувають дуже складні ситуації через мою позицію. Але я би не була такою однозначною. Для мене важливо, що Хорошковський багато зробив, щоб в Україні ставало менше контрабанди або наркотрафіку. Треба поставити на терези - що переважує?

- Може, репутація України дорожче коштує?

- Репутація України буде доброю, коли люди в Україні будуть нормально жити. Я прочитала недавно один з висновків Світового банку, і там є дуже цікавий і втішний для мене факт про те, що в Україну їдуть більше заробітчан з Росії, ніж з України в Росію.

І що якщо туди їдуть наші муляри, будівельники, то до нас їдуть їхні комп'ютерники, люди інтелектуальної праці, які почувають себе тут комфортніше.

- Ви читали інтерв'ю депутата від Партії регіонів Олени Бондаренко, де вона закликає СБУ контролювати громадське суспільство і журналістів?

- Я не хочу з нею дискутувати, я маю свою позицію. Я вважаю, що кожна розумна, професійна людина розуміє, що виклики на допити журналістів, блогерів і так далі - це на руку опозиції Юлії Тимошенко.

Сьогодні президент наводить порядок в домі. Якщо дивитися з висоти поставлених цілей, то всі ці епізоди дрібні, але вони псують загальну картину. Ця ложка дьогтю дуже вигідна опозиції. Саме тому я розцінюю такі дії як провокацію проти президента.

- Хто саме їх інспірує?

- Якби я знала, хто саме, то була б не заступником глави адміністрації президента, а головою СБУ.

Януковича «здавали» менше, ніж Тимошенко, але теж «здавали»

- Тобто навіть відмову реєструвати кандидатів від «Батьківщині» на цих виборах ви теж вважаєте провокацією?

- Я вважаю, що це зробила сама «Батьківщина», своїми ж руками! Для Юлії Тимошенко було важливіше дискредитувати ці вибори і Януковича, ніж перемогти десь у Львові.

- Невже ви думаєте, що Тимошенко краще не мати жодного депутата у Львівській обласній чи міській раді?

- Так. Їй треба не обласна рада, вона думає про себе, а не про львівських депутатів. Я була на всіх закритих нарадах щодо підготовки до виборів. І я ні разу не чула, щоб йшлося про штучне творення якихось структур «Батьківщині».

Коли ти береш сумнівних людей в своє оточення, то ти завжди будь готовий, що тобі зроблять якусь підлість, коли ти станеш трошки слабшим. Це - закон. Так було з Януковичем.

- У нього теж були такі люди?

- Звичайно. Але їх було менше, тому що в нас порядки інші. У нас у команді, коли тобі погано, приходять всі, незалежно, він тебе любить чи ні. У нас інший моральний клімат. Тому Януковича менше здавали, але здавали теж.

- Хто ці люди?

- Зараз багато приходять таких, які від Януковича перебігли до Тимошенко, а тепер знову перебігають до Януковича. Я дивлюся на них... Що ж, кожна людина має право вибору.

- А Льовочкін - така людина? Він спочатку був з Януковичем, а потім у списку політичної сили Литвина...

- Льовочкін завжди був з Януковичем. Завжди, у найтяжчі його моменти! Він міг не бути фізично поряд, але всюди, де він був, відстоював і пильнував інтереси нашої політичної сили. Це я вам кажу як людина, яка знає більше, ніж говорить.

- Нестор Шуфрич - до речі, ваш товариш - вважає навпаки.

- Вони мені симпатичні обоє, хоча обоє дуже різні. Але вони ніколи не здавали Януковича - ні Нестор, ні Льовочкін. Між ними були чисто чоловічі речі, таке трапляється в житті. І я вірю, що колись їх непорозуміння минеться, вони подадуть один одному руки і між ними все буде добре...

- Загалом вам не здається, що у владі розпалюється конфлікт між тими людьми, що йдуть із Януковичем ще з Донецька, і тими, які прийшли з Льовочкіним?

- Ні, конфлікту нема, є конкуренція. На цій шахівниці фігури переставляє тільки одна людина. Я знаю, що з його боку не буде несправедливості стосовно жодного. Кожен член команди оцінюваний по мірі свого професіоналізму.

- Тобто Шуфрича, на вашу думку, теж справедливо оцінили, коли звільнили?

- Я не вважаю, що це остаточне рішення стосовно нього. Думаю, що Нестор може в певний час опинитися на дуже несподіваному, дуже цікавому місці. Я вірю, що в Нестора є гарна перспектива в нашій політичній силі.

Піховшек має заплямоване ім'я, але має шанс його відмити

- Те, що за останні місяці відбувається загалом у країні, вас не насторожує? Наприклад, транспарант «Підтримуємо президента України» на приватному заводі Лукойл. Хіба це не нагадує часи кучмізму?

- Ну, підтримують. А хтось пише «не підтримуємо».

- Але ж це явно прогин під першу особу!

- Хто хоче, прогинається. Це залежить від хребтів. Я завжди ставила на людей, які мають тверді хребти.

- Однак хіба такий транспарант «Підтримуємо президента України» не характеризує загальну атмосферу в країні?

- Ні, це лише деталі.

- Такі транспаранти можуть породити в президента спокусу ламати сильні хребти...

- Щоб Янукович тебе заповажав, він повинен переконатися, що в тебе хребет не гнеться. Мені було дуже важко завоювати його довіру. Сталося це років через півтора після того, як я до нього прийшла. Коли Янукович зрозумів, що я маю хребет, тільки з того моменту в нас почалася справді конструктивна співпраця. Я можу говорити з ним щиро й відверто, казати все, що думаю.

- Те, що відбувається в сфері свободи слова, ви так само доносите до його відома?

- Те, що я бачу - так.

- І що ви бачите?

- Я бачу, що Сергій Лещенко сьогодні може прийти в адміністрацію президента і ставити всі запитання, які йому подобаються. Я бачу, що він може завжди отримати відповідь - гіршу чи кращу. Але отримати.

- А я включаю канал ICTV і не бачу там гумористичну мізансцену про Януковича. Вона навіть нічого злого не містить, але її викинули з ефіру. Тут можна згадати ваші ж слова, як в радянські часи з газети вирізали вашу статтю. Хіба це не аналогія?

- Я теж здивувалася, коли довідалася, що ролик не пустили в ефір. Я не бачила цього ролика, але прочитала про нього.

- Хіба це не свідчення загальної атмосфери страху перед першою особою в державі?

- Ні, абсолютно. Хтось, наприклад, потрактував ролик як такий, що ображає країну. Я вважаю, що до гумору треба ставитися з гумором. А сильна та людина, яка вміє посміятися й над собою.

- Пам'ятаєте, в СБУ казали: «Ми за журналістом Конрадом Шуллером не слідкуємо». Потім визнали: «Так, слідкуємо». Потім: «Ми з громадськими активістами не проводили співбесіди». Потім визнали, що проводили. Не думаєте, що згодом доведеться визнати, що справді, цензура була в Україні, але виявиться вже пізно?

- Я можу сказати тільки одне: з цього кабінету і з кабінету глави держави ніколи не пішов і не піде жоден сигнал, який би будь в чому перешкоджав свободі преси. Ніколи! Це єдине, що я можу вам гарантувати.

- Але ж це розбещує інших чиновників, які не відчувають, що президент жорстко реагує на утиски журналістів. І кожен чиновник думає: «Ага, якщо це залишається безкарним, то можна робити з пресою що завгодно».

- Ми можемо те, що ми можемо. Щоб ми могли більше, ми повинні ставати сильнішими. І ми будемо сильніші, і будемо робити більше.

- Ви могли зайти до президента і сказати: є ситуація, коли його охоронець застосував силу до журналіста, і він непокараний.

- Чому ви думаєте, що я про це не говорю? Для того, щоб зробити більше, я теж повинна ставати сильнішою. І я стану сильнішою.

- Дещо залежить прямо від вас. Наприклад, ви кажете, що зацікавлені у співпраці з громадянським суспільством. Але Вікторія Сюмар, наприклад, зверталась до вас із листом, щоб ви включили її в робочу групу по суспільному мовленню, і ви пишете відмову.

- Ви погано інформований журналіст. Ми з Вікторією кілька днів тому мали дуже серйозну конструктивну розмову. Я запросила її до співпраці, і Вікторія буде першою, кому я покажу готовий проект закону про громадське телебачення.

(На час вичитки цього інтерв'ю Сюмар уже була на засіданні робочої групи і дала свої поправки до законопроекту)

- Я цитую ваш лист, що був оприлюднений на сайті президента. Ви змінили думку?

- Ні, я просто ближче пізнала Вікторію. Я ніколи не беру до співпраці людей, яких не знаю. Я читала її тексти, але ніколи з нею не розмовляла. І після того, як ми поговорили, я зрозуміла, що вона фахова, і з нею треба співпрацювати. Як й інші люди, я вмію визнавати й виправляти свої помилки. Це моя сильна сторона.

- Як бути з законом про доступ до публічної інформації? Ви сказали, що підтримуєте, цитували президента, що він теж підтримує, а Партія регіонів за нього не голосує.

- Треба ще трошки зачекати. На той момент, коли йшла підготовка до голосування, я просто була не в стані за цим ані стежити, ані вплинути. Я справді була дуже хвора.

Закон про публічну інформацію в Україні буде. Це буде спільний закон опозиції та влади. Він буде добрий і демократичний. Я не знаю, чи я буду радити колегам, щоб ішлося про 5 днів для відповіді на інформаційний запит. Це - замало. Мінімум 10 днів. Тому що я тут працюю і знаю, що таке 5 днів на відповіді. Коли в тебе гори листів та запитів, і ти просто розриваєшся.

Я не можу підмахувати листи, не читаючи. Турчинов підмахував, тепер ходить на допити по справі Луценка. Я читаю всі листи.

- Чому президента постійно супроводжують журналісти, які були рупорами цензури в часи Кучми - Джангіров, Піховшек...

- Знаєте, люди змінюються теж. Піховшек дуже професійний журналіст. Так, він має заплямоване ім'я. Але він має також шанс його відмити. І я думаю, що пройде ще небагато часу, і про Піховшека перестануть говорити як про символ кучмівської журналістики в найгіршому розумінні цього слова.

Я ціную професіоналів. Колись я запитала президента, коли він вдруге став прем'єр-міністром: «Віктор Федорович, чому ви взяли в Кабмін кількох людей, які так відкрито зрадили вас у 2004 році?». Він відповів: «Тому що кращих фахівців у їхній галузі я в Україні не знайшов».

- Але ж це від вас залежить, хто з журналістів супроводжує президента.

- Чому від мене? Тут є прес-служба президента. Стосовно Піховшека я вам висловлюю свою думку. Якби ви мені поставили питання, чому ми не запрошуємо вас, для мене дуже важливий професіоналізм, і коли журналіст буде бачити глибше. Тому що кудись їде глава держави, то йдеться не про президента, а про Україну.

- Але якщо президент плутає Південну Осетію з Північною або Косово з Чорногорією, то на це журналіст має закрити очі?

- Нічого страшного. Обмовитися кожен може. В Америці був президент на візку, який взагалі писати не вмів, тільки хрестик ставив. Але як він ефективно керував державою!

- Коли Чехова називають поетом - це питання загального рівня інтелекту, а не обмовки.

- Для мене основне, щоб президент зробив реформи. А з Чеховим я й сама розберусь, і багато хто розбереться з Чеховим сам, і ви теж. Нам потрібен жорсткий менеджер, справедливий чоловік, який би витягнув Україну з того жаху, в який її кинули.

А поетів, літераторів, літературознавців в Україні дуже багато. Треба просто полегшити їм життя, розкрутити їх, щоб їх знали на Заході, і дати їм можливість вільної праці.

Діамантові годинники мені подарували Добкін і Колесніков

- Ваші заяви про те, що нехай нас називають авторитарним режимом, але головне, щоб людям краще жилося - це не є спокусою купити вірність людей? Забрати демократію, дати хліб.

- Ні. Бідна людина ніколи не може бути вільною. У мене в житті було таке, коли ми з чоловіком ввечері не знали, що завтра дати їсти дітям. Це страшні речі. Як у Цветаєвої: «У своего ребенка хлеб забрать, чтобы отдать его другому». Але не всі Цвєтаєви. Людина вклониться будь-кому, щоб здобути хліба для своєї дитини. Тому бідні люди не можуть бути вільними. Треба дати людині гідний рівень життя.

- Але не ціною демократії!

- У суспільстві є еліти, які готові помирати з голоду заради свободи. Але щоб підтягнути свідомість всього суспільства до свідомості еліт, як було на Галичині в довоєнний період, під час і відразу після війни, була проведена колосальна робота тодішньою елітою. Суспільство мусить дозрівати. Але люди не можуть бути голодними.

- Думаєте, в Росії не так мислить президент, коли він закручує гайки?

- Президент Росії - це проблеми Росії.

Наш президент іде добрим українським шляхом. Із Донецького терикону, тут я з Павличком абсолютно погоджуюся, Україну більше видно, ніж із львівського Високого замку.

Так, ці люди ділові, прагматичні, вони вміють робити реальний сектор. Зараз їхній час, на них є соціальне замовлення. Можливо, через якихось кілька років, прийде час людей інших, котрі більше уваги приділяють духовним, гуманітарним проблемам.

Ви бачили з фасаду тих людей, які починали помаранчеву революцію, Ющенка і Тимошенко. Я бачила їх зблизька, набагато раніше, ніж ви. І я бачила, що вони не зможуть. Ющенко - в силу свого характеру, а Юлію Володимирівну погубила злість. Якби вона була настільки добра, як сильна, їй не було б рівних в Україні.

- Ви казали про «демократію з особливостями». У Росії є популярний вислів «управляемая демократия». Це не одне і те ж саме?

- Я ніколи не порівнюю Україну з Росією. Україна м'якша, цікавіша. Україна є європейською та демократичною державою. Так, є певні наші особливості. Вони пов'язані з пострадянським спадком. Але все це минеться.

- Не може бути Україна європейською з таким підходом чиновників до питання власного збагачення. Починаючи від «Межигір'я»... Тут можна згадати і про вас, тому що не може заступник глави адміністрації ходити в діамантових годинниках, міняючи їх через день. Не може президент жити в резиденції, яка рік тому була державною, а тепер оформлена на підставні фірми!

- Я можу ходити в діамантових годинниках.

- Але ваша декларація цього не дозволяє.

- Годинники були подаровані мені на день народження моїми колегами з Партії регіонів.

- Але ви, будучи чиновником і маючи державний ресурс, можете вирішувати питання цих людей, захищати їх публічно!

- Я ніколи не захищала публічно тих двох людей, які мені подарували ті два годинники. І я не маю таких ресурсів, щоб вирішувати проблеми таких багатих людей.

- При цьому їхні прізвища ви не називаєте.

- Чому? Це Добкін і Колесніков. Вони платять податки, і я вписала ті два годинники в свою декларацію. Які до мене претензії?

- Подарунки чиновнику по 50 тисяч доларів кожен суспільство може сприймати неоднозначно.

- Це проблеми суспільства. По-перше, про ціну тих годинників я дізналася з інтернету. У мене є один маленький срібний годинник, який я дуже люблю, 1926 року. Я взагалі люблю старі речі та майже не ношу нових прикрас.

Я можу собі дозволити прийняти подарунки? Можу. Я ціле життя працюю, і завжди дуже добре заробляла. Всі роки на «Свободі» я заробляла дуже добре, і завжди платила податки. В мене є ще німецькі ощадні книжки. Якщо хтось вважає, що я не маю права носити такий годинник - до суду, хлопці!

- Ми кажемо про моральний бік.

- Якби не ваш сайт, я би поняття не мала, що цей годинник стільки коштує. Але ті люди, які подарували, платять податки. Коли я сказала: «Борисе Вікторовичу, треба було мені хоч якось натякнути, скільки цей годинник коштує», Колесніков сказав: «А я плачу налоги».

- По новому законодавству з 1 січня ви не маєте права приймати подарунки такої вартості!

- Значить, по новому законодавству я більше не буду їх приймати.

- Коли Шуфрича звільнили з посади міністра, і з'явилася інформація, що Балога очолить МНС, вас бачили разом з Віктором Івановичем в ресторані. Ви обговорювали з ним долю вашого сина-заступника міністра?

- Обговорювали.

- І яке рішення?

- Ми ні про що не домовлялися. Я запитала, яке буде його рішення. Все-таки то моя дитина. Балога каже: «Я побачу, коли стану міністром, я прийму рішення, яке буду вважати справедливим».

- Ви думаєте, це по-європейськи, коли ви з майбутнім міністром обговорюєте, чи буде працювати ваш син далі в уряді?

- Можливо, це не по-європейськи. Але я більше мама, ніж європейка. І я б себе не поважала, якби я вам зараз збрехала. Я не хочу й не буду цього робити. Але мій син прийняв рішення сам - він попросився у відставку. Думаю, що він зробив правильно.

Сергій Лещенко, Сергій Щербина, «Українська правда»

Фото - «Українська правда»