Останнім часом активно говорять про запровадження в Україні незаангажованого і правдивого суспільного мовлення: Гуманітарна рада при Президентові ухвалила відповідну концепцію; свій законопроект у Верховну Раду подав депутат Андрій Шевченко і компанія; уже оприлюднено для обговорення відповідний законопроект від Гуманітарної ради, який, щоправда, цього тижня не визнала заступниця голови президентської адміністрації Ганна Герман, що курирує питання, але через хворобу деякий час не долучалася до процесу. Для загалу суспільний мовник однозначно асоціюється із утворенням громадського телеканалу. Втім питання стосується і радіомовника: на базі державного Українського радіо планується створити громадське радіо. Як перспективи такі трансформації впливають на роботу Національної радіокомпанії і чого очікують від нового статусу радійники - «УМ» вирішила з'ясувати у керівника НРКУ Тараса Аврахова.

«Найважливіше - стовідсоткове покриття»

- Тарасе Григоровичу, які настрої у керівництва і працівників державної радіокомпанії перед можливим переформатуванням?

- Нічого надзвичайного не відбувається, оскільки побудову такого мовника вже розпочато. Наразі, як результат роботи Гуманітарної ради при Президентові, затверджено кон цепцію, підготовлено законопроект. Національна радіо ком панія ґрунтовно вивчила документ і вже подала свої про позиції. Хоч круть хоч верть, але створюється нова якість, існування якої не передбачали раніше ухвалені закони. Отже, попереду складна робота з внесення змін до цілої низки законодавчих актів.

Для нас найважливіше, що законопроект передбачає якісні зміни, зокрема, стовiдсоткове охоплення території.

- Яким чином можна отримати це стовiдсоткове покриття?

- Подивимося трохи в іс торію - недалеку. Не в сенсі недалекоглядну, хоч вона була і такою, а повернімося на кілька років назад. Заслухатися можна було словами попередніх владних команд про захист української мови і культури, про запровадження суспільного мовлення. Але що за тими словами було у реальності? Нічого. Майже весь частотний ресурс розподілявся між комерційними мовниками. Третій канал На ціонального радіо «Культура» має дев'ять FM-частот переважно у селищах міського типу. Другий канал «Промінь», окрім київської частоти, практично нічого не має. Про важливість Першого каналу ухвалювалися рішення на всіх рівнях, але, як казав класик, великих слів, велика сила і... маємо, приміром, FMчастоти лише у чотирьох обласних центрах. Решта - на периферії. Це також потрібно, але наразі жоден із каналів мовлення НРКУ не має повноцінної мережі поширення.

Дротове мовлення стискається як шагренева шкіра - і не тому, що ми такі убогі, а від ставлення до нього. Якщо дроти обриваються, їх, як правило, не відновлюють. Зараз кількість радіоточок по всій Україні - близько 3 млн., iз колишніх 18 млн.

Тепер переходимо до математики. Апріорі ми розуміємо, що державі важко фінансувати своє радіомовлення. Ми самі маємо заробляти хоч трохи собі на хліб, а ще краще - стати прибутковими. Але, згодьмося, ані радіоканал «Культура», ані іномовлення за своєю природою не можуть бути прибутковими, та й межа комерціалізації Першого каналу та «Променя» також має бути, адже головна мета - це інформаційна, гуманітарна, суспільна місії.

Щодо проблем мовлення. Концерн РРТ має старе енергозатратне обладнання, і кошти на оплату його послуг можна було б використати набагато ефективніше, якби мати сучасний частотний ресурс у FM-діапазоні. Окрім якості звучання, вартість оплати послуг FM і СХ передавачів відрізняється в 6 разів при однаковій площі покриття. Забезпечити FM-частотами НРКУ складно, але, як-то кажуть, резерви є в усьому, навіть у самих резервах. І про перерозподіл частот не йдеться. Резерви знайдуться, якщо буде на те державна воля на всіх рівнях. Наприклад, можна говорити про конверсію частот.

- Доволі часто виникають ситуації, коли Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення з держбюджету не перераховують гроші, і ця структура заявляє про можливе припинення передачі сигналу державних теле- і радіомовників. Чи не повторюватиметься така ситуація після прийнятя закону про суспільне мовлення, зокрема, у два роки перехідного періоду, коли планується зберегти фінансування суспільного мовника з держбюджету?

- Звичайно, Концерн - господарюючий об'єкт, і якщо він не може звести баланс, він вимушений робити попередження. Певно, що формат і стабільність фінансування громадського мовника має надзвичайне значення.

Є ще аспекти, на які треба зважати у нинішніх умовах. По-перше, до кінця не зрозуміло, як буде запроваджуватися цифрове радіомовлення. Тому поки що розкидатися частотним ресурсом не випадає. Нещодавно була зустріч у Москві з приводу середніх хвиль. Консенсусу не досягнуто. Наші колеги з Молдови та Білорусі воліють збільшити потужності, але частоти наскрізні, і йшлося, по суті, про витіснення нас iз цього ресурсу. Ми не досягли консенсусу.

«Суспільним мовником готові стати уже тепер»

- У якому статусі, на ваше переконання, має працювати суспільне радіо?

- Вважаю, кожен підрозділ суспільного мовника - телеканал, радіо, інші - мають працювати як окремі структури з частиною делегованих функцій надбудові. Господарську діяльність у більшості питань і творчу підрозділи мали б виконувати автономно, бо надмірна централізація спричинить надмірну забюрократизованість. Це можна простежити на прикладі навіть Бі-Бі-Сі. У наших умовах це буде ще очевидніше.

- Андрій Шевченко переконує, що абонплата за можливість побачити чи почути суспільного мовника - це архаїчний спосіб фінансування, який налаштовуватиме здебільшого бідне населення проти самої ідеї громадського телебачення і радіо. Ви погоджуєтеся з народним депутатом?

- За об'єктивність, все біч ність, виваженість, яку сус пільство хоче отримувати від громадського мовника, треба платити. Буде це абонплата чи перерозподіл, скажімо, уже існуючого податку на рекламу - вирішить парламент.

- Чи не вважаєте, що запропоновані 70 відсотків української мови в ефірі суспільного радіомовника - це замало для державної мови?

- Складне запитання, в якому є і політична складова, і комерційна. Маємо виходити з того, що Україна - не моноетнічна держава. Вважаю, що для громадського мовлення на рівні обласних телерадіокомпаній - служби регіонального мовлення, чи як її назвуть по-іншому, - потрібно залишити 30 відсотків для передач регіональними мовами: не лише російською, а кримськотатарською, угорською, іншими. І Хартія європейських мов нас теж закликає до цього.

- Із 2000 року Українське радіо проводить радіодиктант національної єдності. Від такої форми пропаганди української мови не збираєтеся відмовлятися?

- А чому ви сприймаєте диктант лише як пропаганду української мови? Ця акція вчить любити Батьківщину і з повагою ставитися до інших. Є така традиція - і гріх її убивати. Як і завше, 9 листопада, у День української писемності о 16-й годині 10 хвилин на Першому і Третьому каналах відбудеться диктант національної єдності.

- Як ви оцінюєте ступінь готовності Національної радіокомпанії до перетворення у громадського мовника?

- Національна радіо ком панія практично зараз готова стати суспільним мовником. За останніх кілька місяців ми змінили сітки мовлення трьох основних каналів. На Першому каналі досить сильна добірка радіопрограм для дітей, які ми вивели з нелогічної зони роз міщення. Тепер цей блок іде після новин, о 16-й годині, коли діти приходять зі школи. Ми зберегли літературні читання, радіоп'єси. Не стали робити виключно розважальним і «Промінь», а залишили розмовні, пізнавально-житейські проекти. Коли робили його перезапуск, ставили за мету й омолодження аудиторії, щоб вийти на 30+, а не 40+ - як на Першому. Канал «Культура» наповнений духовністю, чого не хоче, а почасти не може собі дозволити жоден комерційний радіоканал.

Валентина Самченко, «Україна молода»

Фото - «Україна молода»