Не розумію Петра Порошенка, не засуджую, бо не був у його шкірі, але не розумію! Затисли в бізнесі? В такому разі краще вийти до людей і закрити П'ятак, але це гуманніше, ніж повільно вбивати інтерес до справжньої легенди української демократичної журналістики.

Кожен рекламіст знайомий з поняттям цільової групи покупців. Так називають тих, на кого розрахований даний продукт. Наприклад, якщо продають комп'ютерні диски, то цільовою групою покупців мають бути люди, що, принаймні, мають комп'ютер. Подібна категорія існує і в медіа-бізнесі, щоправда називають її цільовою аудиторією. Тож коли телеканал подає себе, як «телеканал чесних новин», основна характеристика його цільової аудиторії - це ті, хто, принаймні, мають мізки.

На мій погляд, те, що сталося 19 жовтня 2010 року, не просто зміна формату вечірнього мовлення. Цілковите враження, що у нас, глядачів П'ятого, зненацька украли канал. Бо легкий стиль ведення на телеканалі новин не влаштовує тих, хто щовечора дізнавався на П'ятаку про різні точки зору на серйозні політичні проблеми. Двомовне ведення студії, типове в наш час для розважальних програм, на П'ятому тепер створює враження невдалої реінкарнації Тарапуньки й Штепселя.

Втім, не до сміху. Основний демократичний телеканал в країні, канал, завдяки якому, можливо, і відбулася Помаранчева революція, - зникає, плавиться у нас на очах, перетворюється в нецікаве ніщо, втрачаючи цільову аудиторію тих, хто приходив туди дізнатися про новини. Натомість інший глядач, звиклий до справді феєричних шоу програм СТБ та Плюсів, навряд чи й знає на якій частоті шукати той П'ятий канал.

Не розумію Петра Порошенка, не засуджую, бо не був у його шкірі, але не розумію! Затисли в бізнесі? В такому разі краще вийти до людей і закрити П'ятак, але це гуманніше, ніж повільно вбивати інтерес до справжньої легенди української демократичної журналістики.

Наскільки відомо, нова влада зробить все можливе, щоб не було скандалу. Яскраві ведучі вечірніх ефірів ще не безробітні - вони «безефірні». Розповідають, що співбесіди з керівниками АП пройшли двоє редакторів, які, напевно, тепер будуть «смотрящими». Ті керівники П'ятака, які хотіли і далі підтримувати демократичний дух в колективі уже позбавлені реального впливу.

Замість епітафії нагадаю вірш геніального українського поета Бориса Олійника:

У шабаші свавільної свободи,

Під'юджувані із суфлерських буд,

Ми, наче зомбі,

не спитавши броду,

Пустились в блуд.

Заблукані в глухім чортополосі,

З похмілля так і не збагнули суть:

Що то ж не ми йдемо,

Сліпі та босі,

А нас ведуть.

Мов пішаки залаштункових ігрищ,

Не згледілись,

як просвистіли все:

Від Батьківщини - до імен і прізвищ, -

А нас несе,

Немов човна без весел і правила,

У темний вир трагедій морових,

Де нас чекає доля оніміла

Рабів нових.

І покіль ви,

такі свідомі й ситі,

Годовані із нетутешніх блюд,

Шукаєте нам корінь у санскриті,

Нас в корінь б'ють!

І, заки всує плачете по слову

На всіх майданах і на всі лади, -

Свої ж поганці українську мову

Здають в латинь.

А ми йдемо за вами навздогінці.

І, як не вимрем,

дійдемо таки

В Європу.

Але вже - не українці,

А хохлаки.

І наймуть нас гуманні чужоземи

Водить ослів на ранній променад.

Самі ж зведуть на нашім чорноземі

Новий Багдад.

І якось ми,

стужившись по домівці,

Повернемось, і нам розкаже гід,

Що тут колись

жили, пак, українці...

- А є хоч слід?

- Та от... схолов і слід.

І ми восплащемо талановито,

Зазвичай поминаючи дідів,

Що нас ізнов за наше жито бито,

Що нам обрали не таких вождів,

Що винні всі,

а ми - і на крупину,

Бо тихі, як осінніх падолист.

Що коли б нас вчергове не купили,

Хіба б ми учергове продались?!

Та інородців вилаєм належно,

Що й досі, кляті, не перевелись,

І не дають нам спати в незалежній,

норовлять, щоб ми їм продались.

І Україні, неспалим-купині,

Поклянемося при святі дари,

Що коли б нас вчергове не купили,

Ми б вас, маман, їй-бо, не продали!

Віктор Уколов, «Українська правда»

Фото - «Українська правда»