Після смерті Сталіна за слова не розстрілюють, а після розпаду ідеократичної радянської імперії - не саджають. Однак слова, інформація, ЗМІ відграють важливе значення з точки зору політичної стабільності/нестабільності режиму, політика чи політичної групи в суспільствах з обов'язковою середньою освітою.

От і нинішня влада вирішила зробити наступ на певні ЗМІ, відібравши в них частоти для того, щоб зменшити їхню аудиторію, заразом і політичний вплив їхніх власників.

Встановлення контролю над інформаційним полем є одним з найважливіших етапів на шляху до встановлення політичної гегемонії будь-де, принаймні, так вважав американський вчений Шиллер ще з середини 1970-тих років.

Звісно, тримати власний народ в інформаційній блокаді нині, в добу Інтернету не вдається навіть Китаю. Та навіть без Інтернету, і про це нам відомо з історії дисидентського руху, існували механізми, що пробивали інформаційну блокаду. Приміром, «самвидав».

Тож в часи Інтернету, здавалося б, будь-які обмеження втрачають значення. Та хоч сьогодні і неможливо стримувати інформаційні потоки, але їх можна направляти, змінювати їх впливовість через обмеження кількості реципієнтів.

Основна аудиторія телеканалів, паперових газет та радіо - це люди похилого віку, які здебільшого не мають доступу до альтернативних джерел інформації (Інтернету). Саме вони є найбільш політично активною та чисельною електоральною групою в Україні.

Так, молодь та люди середнього віку, які сидять в Інеті, де проводять весь час подарований прихованим безробіття, можуть знати багато про корупцію, продажність, сексуальні збочення політиків. Однак вони - не активні виборці.

Натомість люди старшого віку, маючи мізерні пенсії, розважаються здебільшого політикою. (Якби у наших пенсіонерів були більші пенсії, то вони б подорожували світами як їхні більш щасливі західні однолітки).

Тому, відібравши частоту у телеканалів, їм «відрізають» найбільш вдячну аудиторію.

Безперечно, всі наїзди на «опозиційне» телебачення є спробою убезпечити провладну політичну групу, послабити опозицію та інших претендентів на кооптацію до посадової еліти.

Будь-яка влада марить «застоєм» та «стабільністю», тому ЗМІ, в умовах декларування залежності влади від глядачів-електорату, опиняється просто у центрі політичної гри.

Не для кого не секрет, що часто лояльність свого ЗМІ певний політик і бізнесмен просто вимінює на непогану посаду чи ще щось. А в разі відсутності посади - відсутня і лояльність ЗМІ. Тому телеканали виконують роль важеля впливу, який часто хочуть усунути.

Крім того, «негативна» інформація для певного політика чи політичної сили - це завжди неприємність та удар по рейтингу. Під «негативною» інформацією не обов'язково розуміти відео, де провідний український політик танцює голяка на гей-вечірці десь в Амстердамі.

Зовсім ні, бо це не є «вбивчою інформацією» для країни, яка так і не змогла назвати винних у справі Гонгадзе... Та й поставити крапки в Артеківському скандалі.

А от «вбивчою» інформацією може виявитися простий щоденний аналіз вчинків влади шляхом висвітлювання думок потрібних експертів та політиків. І найважливіше тут не епатаж, а постійне повторення. «Повторення формує громадську думку», - зазначав відомий соціолог Йозеф Шумпетер.

Доля «5 каналу», «ТВі» та «Чорноморки» (кримський телеканал) показує, що влада може впливати на ЗМІ через обмеження, але ці обмеження по формі лише неприємний віддих вчорашнього дня. Невдовзі цифрове телебачення зробить частоти непотрібними, і тоді контролювати інформаційний простір буде вкрай складно.

Однак за таких тенденцій і вести опозиційне мовлення також буде складно - ростиме конкуренція.

Сьогодні ж чиновники тільки збільшують популярність опозиційних каналів, адже сил їх знищити - обмаль, нівелювати їхній вплив в «інформаційному брухті» бракує таланту, а купити власників та провідних журналістів не дозволяє вроджена бережливість.

До чого я це все? Опозиційне телебачення скоріше б померло від Інтернету та нових технологій, ніж від втрати своїх частот, тому бюрократичне обмеження свободи слова може піти самій свободі слова на користь.

Олександр Куриленко, «Українська правда»

Фото - «Українська правда»