Один «Крок» до Мадагаскару
Міжнародний фестиваль анімаційних фільмів «Крок» (яким натхненно опікується президент цього кінофоруму Ірина Каплична) повернувся з плавання. Відомі переможці. Гран-прі фестивалю та п'ять тисяч доларів дісталися фільму «Мадагаскар: дорожній щоденник» режисера Бастьєна Дюбуа (Франція). Вперше за багато років на «Кроку» рішення журі збіглося з думкою глядачів («Мадагаскар» отримав і приз глядацьких симпатій). Цілком зрозуміла єдність: молодий режисер відверто різко й водночас поетично передав свої відчуття від подорожі екзотичною країною...
Про Мадагаскар ми ще згадаємо. А поки що - про Волгу, яка тече «издалека долго». Шість міст зустрічали теплохід XVII «Кроку». Найбільше дивувалися девізу фестивалю - «Крок. Світ дитинства» - жителі Тольятті. Туди фестиваль причалив незаплановано. Через погодні негаразди.
З надзвичайно великого для міської пристані судна першими випурхнули дами з собачками. За ними посипалася строката молодь, за нею з'явилися не діти... А сиві президенти фестивалю - Юрій Норштейн і Едуард Назаров.
Фільми цих режисерів «Їжачок у тумані» і «Жив собі пес» знають усі. А от в обличчя самих режисерів - мало хто. Отже, невтаємниченим важко було зрозуміти причетність усієї цієї різношерстої начинки теплохода до девізу «Світ дитинства». Зате тим, хто спостерігав за обговоренням студентських і перших самостійних робіт, стало ясно: не старіють душею аніматори. Бачили б ви, до чого захоплювалися майстри, обговорюючи чужі сюжети та їх виконання, на ходу пропонуючи свої оригінальні версії! Як пожвавлювалися, бачачи близьку для них у минулому тему! З яким смутком ділилися власними нереалізованими задумами. Усі без винятку, починаючи з добродушного Михайла Тумелі і закінчуючи Юрієм Норштейном, який не терпить слів «самовираження» і «сучасний».
А от самовираження та неординарності цього разу в дебютантів було предостатньо. Ці поняття особливо виразно вималювалися в одній з улюблених художниками тем - білої ворони. Один із фільмів називався «Інша». Ця робота Ганни Шепилової (Росія) - про дивну дівчину, яка шукає свій шлях, усамітнюється від усіх на даху і з власного весілля втікає на Місяць.
Ще про одного ізгоя - «Равлики Джозефа» (Софі Розі, Франція). Хлопчик цурається однокласників, він занурений у себе. Це занурення, ховаючись у будиночок, символічно зображують равлики, яким Джозеф дозволяє повзати по собі. Автор вводить у світ «табакерки», в якому подібні до героя люди, витягнувши шиї до знака питання, намагаються роздивитися щось усередині себе.
У цьому контексті вирізняється оптимізмом угорський фільм «Орсоля» Белли Седеркеньї. Одного дня дівчина розуміє, що більше не може ходити, як усі, і починає пересуватися вниз головою, тобто на руках. Як наслідок - втрачає роботу. При цьому її погляду відкриваються речі, яких не бачить ніхто, часто це предмети, які просто закотилися під меблі. Це бачення вона вирішує перетворити на заробіток. Дає оголошення, пропонуючи людям відшукати загублене. Якось під чужою канапою вона знаходить свою долю - хлопця, якого чи то заховали, чи то він сам сховався від усіх.
Кожна із цих історій - зі своєю «родзинкою». Усі вони були відзначені і глядачами, і майстрами, але їм забракло тонких психологічних штришків або просто мотивацій...
У «Мадагаскарі...» - фільмі-переможці - історії як такої немає. Є альбом із замальовками, деякі з них оживають, причому в кожної своя колірна гама і технічне рішення. У результаті за одинадцять із половиною хвилин художник устиг показати природу, умови життя і навіть ритуал поховання. Робота ж над цим лаконічним фільмом зайняла в нього два роки, десять місяців із яких він провів на острові. Склалося враження, що 27-річний художник - цілком зріла й щаслива людина, оскільки йому вдалося успішно реалізувати всі задуми. Доля «підкинула» йому людину, яка розповіла про Мадагаскар. Створюючи сайти та анімуючи відеоігри, режисер Дюбуа відкладав гроші. Поїхав, зачарувався і створив винятковий твір. Оцінюючи «Мадагаскар», навіть Юрій Норштей, який не любить комп'ютерних технологій, заявив: «За комп'ютером має сидіти творець, який вміє себе обмежити. Радий бачити автора, який знає, про що робить кіно». І таких не за віком зрілих робіт на сімнадцятому фестивалі було чимало. Чи то селекційна комісія постаралася й відсіяла з 800 представлених відверто слабкі, чи то загальний рівень дебютантів значно зріс... Але вибирати краще зі ста п'ятдесяти однієї стрічки непросто...
Серед фільмів, створених у процесі навчання, вразила вивіреністю кожного кадру та і динамікою - картина Марини Мошкової (Росія) «У масштабі». Начебто банальна ситуація: пташка оберігає своє пташеня. Але її дії (з облаштування гнізда) - дедалі більші руйнації навколо. Чорно-білий фільм, виконаний у вигляді ожилого креслення, виборов диплом із визначенням «За оригінальний дизайн для оригінальної історії».
У категорії «Дипломна робота» здивувала відчуттям безвиході стрічка «Закон життя» молодого режисера Рішата Гільметдинова (Росія). Індіанське плем'я переходить на нову стоянку. Старий вождь залишається біля багаття сам. Поки багаття горить - вовки йому не страшні. Поки багаття горить, він устигає згадати моменти, коли був сильніший за них. Але ось вогонь догоряє, і кільце хижаків змикається навколо нього... Фільм здобув диплом «За вражаючу адаптацію класичної історії».
На честь Олександра Татарського на «Кроку» засновано особливий приз «Пластилінова ворона». З незмінним формулюванням «За вищий пілотаж». Зазвичай його присуджують фільму, який викликає шквал емоцій у самих майстрів. Як правило, це збігається з думкою глядачів. Під загальні оплески «Пластилінову ворону» і три тисячі доларів отримали учні Олександра Петрова, лауреата премії «Оскар», Катерина Овчинникова, Тетяна Окружнова, Олена Петрова, Аліна Ах'єва, Наталя Павличева, Марина Архипова (Росія). Кількість режисерів не позначилася на цілісності фільму. Картину зроблено в стилі ретро. У ній пролітає час, а фотограф намагається його зупинити. «Ще раз» - весело звучать слова фотографа наприкінці фільму, але, на жаль, ніщо не повторюється...
