Оксана Пахльовська дала вражаюче точне визначення деякої частини телеканалів - «мертве» телебачення. Пригадав влучний вислів пані Оксани, споглядаючи на «Інтері» в Євгена Кисельова «змістовну» бесіду міністра юстиції пана Лавриновича та журналістів. Тема: очікуване рішення Конституційного Суду про скасування політреформи 2004 року. Журналісти якось похнюплено вдавали, що ставлять запитання, а міністр вдавав, що відповідає. Звичайно, Олександр Лавринович виправдовував і, як йому здавалося, юридично переконливо обгрунтовував повернення в 1996 рік і перетворення В.Ф. Януковича в Л.Д. Кучму. Втім, у подібних суспільствах, до яких поки що, на жаль, належить Україна, надзвичайно багато, якщо не все, вирішує особовий чинник, а не формально-юридичні конструкції. Отже, за певних обставин можна стати не Кучмою, який у цьому випадку згадуватиметься як мудрий демократ та ліберал, а Гурбангули Бердимухамедовим або навіть взагалі Туркменбаші.

І Лавринович, і журналісти чудово розуміли, що розмовляти загалом немає про що, поїзд пішов, справа зроблена, а post-factum обгрунтувати можна все, та й здібностей на це в керівника міністерства юстиції сповна вистачає. Партія регіонів показує юридичним фетишистам, які розплодилися в Україні, що, принаймні в нашій країні, право виконує лише службові функції, заднім числом виправдовуючи й захищаючи все, що робиться. І не Конституція, не закони, не правосвідомість правлять бал в Україні, а реальне співвідношення сил. Не сила права, а право сили. Те, що сталося спочатку у Верховній Раді при формуванні коаліції, а тепер у Конституційному Суді, знаменує собою повний і остаточний крах в Україні юридичного фетишизму. Ось, власне, і все. А слухати пана міністра було одне задоволення, його юридична мова дзюрчала, як струмочок, заспокоювала й навіть заколисувала. Отже, охочих полемізувати не знайшлося. Про що говорити, коли говорити безглуздо?

«Страна Лимония полна чудес и беззакония»

Аби оживити аудиторію, Кисельов вирішив підкинути щось «перчене». У цій ролі виступив одіозний московський мер. Українцям навіть поставили провокаційне запитання: «Чи хотіли б ви, щоб вашим мером став Юрій Лужков?» А чом би не запитати жителів Тули, Самари й Нижнього Новгорода: «Чи хотіли б ви, щоб вашим мером став Леонід Черновецький?» Запитання Кисельова було черговою атакою на українські мізки, яким північно-східні сусіди вже давно підкидають сумнівно-парадоксальні й не безневинні, з погляду національної державності, ідеї. Чом би не запитати росіян, а, може, вони захотіли б бачити своїм президентом Ангелу Меркель, а прем'єром - Сильвіо Берлусконі, але ж їх про це не запитають, бо в Москві знають, де ті межі, які не слід переходити. Отже, такі «домашні заготівки» розраховані майже виключно на зовнішній вжиток.

Проте в студії «Інтера» довго обговорювали подальшу долю Юрія Лужкова. Чи не повстане він як «фенікс із попелу»? Є. Кисельов навіть провів паралель між відставкою Єльцина з посади комуністичного гауляйтера Москви при Горбачові, після чого Єльцин став президентом РРФСР, і лужковською опалою. Свого часу Євген Олексійович Кисельов разом із телемагнатом Гусинським саме й виступав у союзі з Лужковим і Примаковим проти Єльцина й Березовського. Тоді Лужков і Примаков програли. А з ними й Кисельов. Отже, для Євгена Олексійовича це дуже особисте. Навряд чи він би опирався підняттю Лужкова. Втім, тепер це вже в минулому. Чи здатний Юрій Долгорукович (як його називають жартівники) на реальне протистояння з Кремлем? Навряд чи. Хто за Лужковим? Чиновники? Та вони служитимуть будь-якій владі, будь-якому призначенцеві Кремля, аби зберегти насиджені й добре нагріті місця.

Пенсіонери, які звикли до лужковських подачок? Може, вони й підуть, та толку від них. Як показують політичні бешкети Лужкова в Севастополі, він сміливий лише тоді, коли за ним повне співчуття Кремля. А якщо тепер він спробує огризатися, то на нього відкриють сотню кримінальних справ. Мабуть, попри несмілі заповітні мрії Є. Кисельова, кар'єра потужного «старика Батуріна» (як за прізвищем дружини називають його московські жартівники) таки завершилася.

Але не завершилися очікування Кисельова, який запропонував публіці розглянути можливість подальшої адміністративної діяльності опального екс-мера в... Криму й Севастополі. Ну, за нинішньої влади в Україні нічого фантастичного в цьому не немає. Утім, і за попередньої теж. Наприклад, у Севастополі кілька років головою депутатської комісії міської ради був громадянин Російської Федерації. Як то кажуть, «страна Лимония, полна чудес и беззакония». Для обговорення лужковського питання в студії власною персоною з'явився відомий кримський бізнесмен і політик, видавець проросійської газети «Крымское время» Лев Миримський, представник партії «Союз». Він проспівав «старику Батуріну» солодкоголосий гімн. Мовляв, облагодіяв Лужков москвичів, рай на землі створив, рівень життя підняв на чималу висоту. Простимо панові Миримському незнання того, чого він знати не хоче. Москва існує за рахунок бідності іншої Росії. У цьому місті обертається понад 80% усіх фінансів РФ. Адже фірми, що працюють від Калінінградської області до Камчатки, податки платять у Москві.

Отже, не своєю працею збагачується цей мегаполіс. Покійний Єгор Гайдар підрахував, що московський бюджет лише на 0,3% наповнюється за рахунок машинобудування, найбільшим центром якого Москва була. А нині абсолютна більшість прибутків - столична рента. Адже не випадково, коли генерал Олександр Лебедь балотувався на посаду губернатора Красноярського краю і заявив, що змусить усі фірми на цій території платити податки на місці, а не в Москві, зляканий Лужков, схопивши під плече бабусю російської естради Аллу Борисівну, помчав до Красноярська агітувати за головного конкурента Лебедя. Адже Москва багата тому, що Росія бідна. «Казки кримського лісу» про «чарівні діяння» Лужкова в сфері московського благополуччя спростував присутній у студії москвич, представник російської демократичної опозиції Ілля Яшин. А міф Льва Миримського про особливу любов севатостопольців до «старика Батуріна» може спростувати автор цієї статті. Люблять Лужкова в Севастополі ті, кого він облагодіяв своїми подачками, таких небагато, майже всі вони або пов'язані з Чорноморським флотом, або є штатною мітинговою «громадськістю» проросійських організацій, яким теж є за що дякувати Лужкову. Дуже здивувала Інна Богословська, яка, вирішивши блиснути патріотизмом, накинулася (абсолютно справедливо) на Лужкова зі звинуваченнями в замаху на державний суверенітет України. Інно Германівно, а чи не ви минулого літа розвісили по Севастополю безліч плакатів із вашим зображенням і закликом передати місто під подвійне російсько-українське підпорядкування? Чи вам критикувати Лужкова? В Партії регіонів та її союзників дуже погано з особистим прикладом. Слова часто кажуть правильні, а діють прямо протилежно. І навіть не помічають цього.

Лев Миримський розповів про «користь» Чорноморського флоту для України, мовляв, вони щорік платять мільйонів за своє базування. Найцікавіше, що в українському бюджеті цих грошей ніхто ніколи не бачив. А Кисельов повідав, що московський уряд виділив і цього року понад 80 мільйонів зеленої заокеанської валюти фонду «Москва - Севастополь». Ось би де СБУ занепокоїтися, ось би де виявити цікавість, які саме дії на нашій території оплачуватимуться цими грошима, які мітинги ними фінансуватимуться, які акції проплачуватимуться.

До речі, голосування з питання про бажання українців бачити Лужкова своїм мером у специфічній глядацькій аудиторії «Інтера» дало такий результат: 53% - такого мера не хочуть, а 47% - хочуть. Що ж, потрібно сказати правду. Чимала частина нашого населення мріє не про умови чесного, продуктивного й збагачуючого хорошого працівника праці, а про те, що називають «халява» й «шара». Вони хочуть «старика Батуріна», який обдаровуватиме їх «хлібом і видовищами», а вони насолоджуватимуться принципом «на дурняк і оцет солодкий». Лужков для них - добрий дядько, який розкидає подачки. Цим нашим громадянам і на думку не спадає, що стабільне благополуччя досягається лише власною чесною та якісною працею, а не випрошуванням подаяння. Як довго ще в наших людях зберігатиметься свідомість добровільного й жалюгідного раба?

Бар'єр сприйняття

Стався в студії один досить красномовний інцидент, що змусив укотре про дещо задуматися. Це була, як казав «вождь світового пролетаріату», маленька картинка для з'ясування великих питань. Російський демократ Ілля Яшин зажадав від Андрія Ільєнка, представника ВО «Свобода», перейти на російську мову з поваги до нього, Іллі Яшина. Проста думка про те, що українці не меншою мірою заслуговують на повагу, голову демократа з Москви не відвідала. Хоча пан Яшин довго говорив про симпатії і любов до братського українського народу. Адже достатньо було б йому вивчити декілька українських слів і сказати їх у студії, і не було б жодної необхідності розпинатися в добрих почуттях до українців. Ці почуття були б очевидні й не вимагали б додаткових слів.

До речі, тут автор може послатися на власний досвід. 1979 року йому довелося в складі студентської делегації Київського університету імені Шевченка взяти участь у днях науки в Латвійському університеті в Ризі. Доповідь з філософії я прочитав латиською мовою, яку більш-менш освоїв, готуючись до поїздки в Латвію. Вчинив так із поваги до господарів конференції. Був нагороджений не лише бурхливими оплесками, але й словами літнього доцента Заріньша, який викладав ще при президентові Карлісі Ульманісі: «У нас дехто по 40 років живе і не знає, як по-нашому буде «здрастуйте» і «до побачення». А тут приїхала людина з України й нашою мовою зробила нам доповідь». Після цього в мене абсолютно відпала необхідність запевнювати латишів у своїх симпатіях та повазі, оскільки доповідь ці почуття більш ніж переконливо засвідчила. А надалі для нашої делегації в Ризі відкривалися всі двері, а такі зовні холодні й стримані латиші раптом стали дуже доброзичливими й компанійськими. Адже росіянину набагато легше вивчити декілька українських слів, ніж українцеві латиську мову. Але стався в студії «Інтера» й інший інцидент, на мій погляд, огидний. Пані Богословська, якій не сподобалася думка Андрія Ільєнка, обізвала його «жлобом». Загалом, спостерігати «аристократичні манери» Інни Германівни, що нагадують манери представниці ну дуже дрібного бізнесу зі знаменитого ринку «Барабашова» в її рідному Харкові, - це заняття, що вимагає величезних моральних і психологічних зусиль.

Радянська простота і древнє маніхейство

У паузах на «Інтері» демонструвалася соціальна реклама ПР під назвою «Партія, яка будує!» Перед нашими поглядами постали керівники Партії (регіонів) і уряду (України), серед яких особливо запам'ятовувалося натхненне обличчя Миколи Яновича Азарова, спрямоване в світле майбутнє, і заклопотане обличчя Бориса Колеснікова, який усвідомлює історичну відповідальність, в оточенні великої кількості людей у будівельних касках, які невтомно будують, будують, будують... Незрозуміло лише що, кому й навіщо. Напевно, тим людям, для яких Україна. Пам'ятаєте, «Україна для людей!»? Але для яких саме?

Утім, майже кожен українець устиг уже відчути, що до числа цих людей він не входить. Після позитиву в рекламі з'являвся страшний негатив: «проклята «помаранчева» влада», яка майже все зруйнувала, зламала, спотворила, а наостанок напаскудила й нагидила. Що ж, тепер чітко зрозуміло, як українцям пояснюватимуть їхнє стрімке зубожіння. Реклама нагадувала класичну радянську пропаганду: «Два світи - два дитинства», «Два світи - дві правди». До речі, вільнодумці й жартівники в СРСР єхидствували: «Два світи - два Шапіро», маючи на увазі процвітаючий американський Шапіро й животіючий радянський, у рекламі ПР ми маємо дві партії: одна «будує», а друга «руйнує». Радянська простота й древнє маніхейство в одному флаконі. Хто не знає, маніхейство - релігійне вчення, що виникло багато століть тому на Сході, оголошувало своїх прибічників «синами світла», а противників - «синами пітьми».

«Політика закінчилася»

А в Савіка Шустера, хоча й по-різному, запам'яталися виступи юриста й депутата Сергія Головатого, ватажка кримських комуністів Леоніда Грача, першого президента Леоніда Кравчука й «рупора» Партії регіонів Михайла Чечетова, а особливо - яскрава промова журналіста Віталія Портнікова.

Народний депутат від Комуністичної партії України Леонід Грач заявив, що рішення Конституційного Суду про скасування політичної реформи веде до узурпації влади, оскільки Конституційний Суд, який був спеціально зачищений для цього, далеко не правового і, найголовніше, політичного рішення, створив сьогодні умови для того, щоб була основа для диктаторського режиму. За його словами, йдеться не про процедуру цього рішення: «Скрізь призначені свої, ситуація для нього керована, уряд Януковича, його коаліція виконують усі завдання, які він ставить». Він висловив надію, що в суспільстві є ще сили, щоб об'єднатися і зупинити «на шляху до диктаторського режиму режим самого Віктора Федоровича» (сьогодні ж цей режим, за словами Грача, вже є авторитарним). Це справді фантасмагорія: одним із найяскравіших і послідовних захисників української демократії сьогодні стає кримський комуніст...

Рішення про скасування політреформи було ухвалене непрофесійним складом Конституційного Суду. Таку думку висловив народний депутат від Партії регіонів Сергій Головатий: «У всіх країнах світу до складу Конституційного Суду входять доктори права, професори тощо. А в нас з'їзд суддів вибрав чотирьох суддів найнижчого рівня або середньої ланки. Завдання депутатів так виписати кваліфікаційні вимоги до суддів Конституційного Суду, аби новий склад Конституційного Суду був високої професійної якості». При цьому він зауважив, що вважає позитивним скасування політреформи.

І, нарешті, про унікальну за своєю щирістю репліку «золотого голосу» Партії регіонів Михайла Чечетова. «Політика закінчилася - на ній поставив крапку Конституційний Суд!», - заявив Чечетов. Йому на це чітко й недвозначно відповів журналіст Віталій Портніков, який виглядав на кілька голів вищим присутніх у студії політиків і звертався безпосередньо до пересічних громадян, які сиділи в студії та біля екранів телевізорів: це якщо розуміти політику, як Путін і Медведєв, то вона може закінчитися. А в цивілізованому світі політика - це право народу впливати на владу, це право народу бути владою. Тому виходьте на вулиці й протестуйте, змушуйте владу працювати на вас або змінюйте її - тоді ми вийдемо з безвиході, в яку нас загнав Конституційний Суд!

Ігор Лосєв, «День»

Фото - «День»