Правду кажучи, більшість із нас не усвідомлює, якою мірою мережа впливає на наше життя або наскільки вона змінилася за недовгий час свого існування. Швидкість і глибина цих змін якраз і підказали Google провести спільно з Центральним европейським університетом міжнародну конференцію під назвою «Вільний інтернет-2010: Перспективи і небезпеки свободи слова в мережі» у Будапешті.

Конференція звела разом багатьох провідних фахівців світового рівня в галузі новітніх засобів масової інформації, прав людини і політичних трансформацій, а також журналістів, блоѓерів, активістів, дисидентів, політиків та бізнесменів. Дещо тривожили заходи безпеки під час проведення конференції: багато учасників прибули з авторитарних країн і тим самим ризикували наразитися на великі неприємності, якби стало відомо про їхню участь у конференції. Було заборонено фотографувати без попередньої згоди особи, а значні відтинки дискусій проводилися в режимі «без камери» (деякі частини обговорення транслювалися в онлайні). Крім того, особливо делікатні питання дискутувалися за правилами Чатем-Хаус: можна було називати теми, які обговорювалися на зустрічі, не вказуючи, хто саме що говорив.

«У кайданах»

Загалом тішитися немає чим. Масаші Кріт-Нішігата, член Громадянської лабораторії (Citizen Lab) при Інституті глобальних справ імені Пітера Мунка, університет м. Торонто, пояснив, як за останнє десятиліття поширилася цензура в інтернеті: «Якщо в 2002 р. ми знали, що три-чотири країни займаються перевіркою інформації в Інтернеті, то 2007 року їхня кількість зросла до 26-ти. Зараз майже 40 країн в усьому світі фільтрують інтернет-контент (те, що доступно їхнім громадянам). Вони по-різному пояснюють свої мотиви: безпека, мораль, делікатні питання релігійного характеру чи культурні чинники».

Далі Кріт-Нішігата пояснив, що це призвело до паралельного феномену, коли мало не в геометричній прогресії зростає застосування всіляких хитрощів на зразок програм і прийомів, які допомагають обійти офіційні рогатки.

Цей феномен і справді поширився по цілому світу. Йеменець Валід аль-Саккаф, який на даний момент мешкає в Швеції, розповів, як він установив на своєму сайті програму для укладання новин як з опозиційних, так і з проурядових сайтів. Коли число відвідувачів сайту різко підскочило, влада звернула на це увагу і вирішила закрити його. На всі запитання стосовно цього чиновники уникали прямої відповіді та вдавалися до відмовок, скидаючи вину на сервер або з'єднання.

Замість того, аби підкоритися, аль-Саккаф пішов у наступ: створив сайт з посиланнями на всі заборонені йєменські сайти, а також розробляв новаторські прийоми для того, щоб обійти блокування.

Валіду аль-Саккафу пощастило: його самого не чіпали. Але не всім велося так добре. Іранський блоѓер Мегді Сагархіз розповів історію свого батька Іси Сагархіза, колишнього журналіста і екс-керівника прес-служби міністерства культури. Іранська влада слідкувала за ним і виявила, що він користувався технологією, яку продавала Nokia Siemens (його родина зараз судиться з цією компанією). Минулого року Мегді поширив на «Твітері» інформацію про арешт батька і про те, що за час перебування в тюрмі йому зламали декілька ребер. Це викликало тиск з боку міжнародної громадськості, і зрештою іранському урядові довелося визнати свою неправоту (хоча пана Сагархіза вони не випустили). За три дні до арешту Іса Сагархіз сказав німецькому виданню «Шпіѓель», що він переховується і вмикає мобільний телефон лише на годину на день. Те, що іранська влада змогла використати цю годину і відстежити його, - жахливе свідчення того, в які часи ми живемо. Між іншим, фахівці майже одностайні в тому, що нові смартфони і 3G-телефони набагато ризикованіші в плані особистої безпеки за будь-які пристрої, що використовувалися до них.

Сила заради демократизації?

На другий день дискусія зосередилася на одному з найважливіших питань ХХІ сторіччя: чи інтернет є і буде засобом демократизації? Аби спростувати цю тезу, на яку так покладалися чимало фахівців та активістів, організатори конференції запросили реаліста-важковаговика Євгенія Морозова, уродженця Білорусі, постійного дописувача журналу «Foreign Policy» і наукового співробітник Джорджтаунського університету.

Морозов висунув власну тезу про те, що інтернет - аж ніяк не засіб для політичних перетворень. Він пояснив, що на інтернет можна дивитися двояко: «як на автономну силу, що змінює оточення, де ми всі діємо: уряди, журналісти, дисиденти, тощо - і як на засіб впливу».

Він також наголосив, що замість приписувати інтернету якісь конкретні цілі, ми повинні зосереджуватися на тих різноманітних силах, які визначають його застосування, і лише тоді вже прогнозувати його можливий вплив. Ці сили - релігія, культура, націоналізм та інші. Аби зрозуміти їхню важливість, просто уявімо собі таке: заборона нацистських веб-сайтів, можливо, нікого не буде обурювати в наших краях, позаяк не суперечить нашим основним цінностям. У той же час заборона атеїстичних сайтів, що пропагують застосування логіки, в якій-небудь фундаменталістській країні буде сприйматися вже не настільки толерантно.

У відповідь активісти згадали безліч історій про те, як наявність засобів на базі інтернету дозволяла їм спілкуватися між собою, поширювати інформацію в своїх групах і назовні. Мегді вказав на вплив цих засобів на політику великих компаній. CNN спочатку відмовлялася використовувати його відеозаписи, посилаючися на закони про авторське право; але протягом трьох діб з моменту вбивства Неди Ага-Солтан (а відео, на якому випадково було знято момент, коли дівчину застрелили, викликало масові демонстрації в Ірані 2009 р.) компанія почала приймати відеозаписи з усього світу.

Утім, Морозов легко спростував цей аргумент. Він погодився з тим, що «так, інтернет може бути корисним на мікрорівні, але на макрорівні він не має впливу на світову політику. Крім того, інтернет дає багато козирів у руки диктаторам і на мікрорівні також, що, можливо, зводить нанівець його переваги».

У цьому Морозов, безперечно, був правий: авторитарні режими у всьому світі вже навчилися користуватися засобами (які зазвичай продають західні компанії) для слідкування і спостереження за діяльністю громадян. В окремих випадках дефектне програмне забезпечення в руках дисидентів їх і підводить. Найвідоміший тут приклад - Haystack, розрекламований і щедро профінансований проект, який мав на меті «заховати» користувача під час доступу до забороненого контенту, як голку в копиці сіна. Як виявилося, програма була написана настільки невдало, що практично дала владі в руки магніт, яким можна було знайти бунтівні «голки».

Та навіть і без таких складних технологій деспотія може легко маніпулювати користувачами інтернету через т.зв. аstroturfing, «заглушування» - технологію, що ѓрунтується на оплаті послуг багатьох підкуплених фальшивих «активістів» на форумах, які поливають брудом справжніх інакомислячих і поширюють проурядові ідеї. Найвідоміша в цьому плані сумнозвісна китайська «50-центова армія»: люди, яким нібито платили по 50 американських центів за кожен пост у блоѓах.

Колишній союз бере своє

Напівавторитарні країни з числа колишніх радянських республік, як і відверті диктатури, відстають від країн третього світу в плані новітніх технологій і способів обмежити громадянські свободи. Загалом країни цього регіону продовжують послуговуватися дідівськими методами: залякують і вбивають журналістів, відкликають ліцензії на трансляції, влаштовують показові судилища, переслідують фахівців і вчених.

Донедавна хіба що Росія була найбільшим винятком: Кремль слідкує за активістами в цифрових мережах і ефективно використовує проурядових блоѓерів, створивши те, що Морозов називає «спінтернет» (від англ. Spindoctoring- «пропаганда з метою створення вигідного для замовника позитивного чи негативного іміджу певної особи або організації» та «інтернет». - Авт.). Утім, схоже, що країни СНД вирішили надолужити згаяний час.

У липні 2009 р. Азербайджан шокував цілий світ, коли там кинули до в'язниці так званих блоѓерів-віслюків. Після купівлі керівництвом країни двох віслюків по 41 тис. доларів за кожного два активісти опублікували в мережі кумедне відео, в якому віслюк перераховував усі блага, якими ішаки можуть користуватися в Азербайджані. Аднана Хаджизаде та Еміна Міллі судили за звинуваченнями в хуліганстві - після того, як обох жорстоко побили в бакинському ресторані. Обидва отримали відповідно 24 і 30 місяців ув'язнення. Це стало справжнім шоком для місцевих блоѓерів.

«Вони й блоѓерами справжніми не були, один був типу сином лідера опозиції, а другий займався якимось бізнесом, - каже Шагін, відомий в Азербайджані блоѓер, - вони навіть не були членами нашої групи. В Азербайджані мало політичних блоѓерів, і ми всі регулярно зустрічаємося».

На запитання, чи він боїться якихось переслідувань, Шагін стоїчно відповів: «Та ні. Я пишу під власним іменем, мене будь-хто може знайти». Тим не менше, він погодився, що дії проти Аднана та Еміна можуть бути провісниками гірших часів.

Донедавна кіберпростір України був відносно вільним та безпечним місцем. Схоже, що зараз усе змінюється. 17 вересня Артема Фурманюка, редактора новинного сайту «Протест», який пише про корупцію і зловживання владою на Донеччині, побили міліціонери. І хоча напади на журналістів у цьому регіоні не новина (на Геннадія Березовського, голову місцевої спілки журналістів, напали 12 вересня), цей випадок особливий, адже мішенню злочину став творець інтернет-контенту.

21 вересня Костянтин Алексеєнко, редактор запорізького сайту «ЗаБор», поскаржився «Детектор медіа» на збільшення на нього тиску, включно до хакерських атак з метою видалення небажаного контенту. Але влада тисне не лише на блоѓерів і нові постаті в медійному просторі - під загрозою опинилася цілісність усієї системи.

22 жовтня 2009 р. Верховна Рада проголосувала за закон під номером 327, який включає положення щодо обмеження свободи в інтернеті й дозволяє провайдерам слідкувати за користувачами та перекривати доступ до певних веб-сайтів. Цей закон можна було до певної міри виправдати наслідками скандалу в таборі «Артек» і звичними аргументами проти поширення порнографії. Тим не менше, неважко уявити, як його можна застосувати, щоб закрити рота опозиції.

Похмуре майбуття

Найбільші компанії, які мають вплив на розвиток інтернету, свого часу клялися робити все можливе, щоб забезпечити послугами користувачів по всьому світі і в той же час уникати конфліктів з будь-якими урядами, що могло б призвести до повної ізоляції громадян відповідних держав. Це само по собі важке і морально неоднозначне завдання. Тим не менше, Девід Драммонд, віце-президент компанії Google, пообіцяв у майбутньому ще тісніше співпрацювати з громадськими активістами і закликав вносити всі можливі пропозиції стосовно найбільш вразливих місць у роботі Google: порушень конфіденційності, пов'язаних з програмами на базі Google, ризиків, пов'язаних із зберіганням інформації про добру половину планети, поступок деспотичним режимам і, зрештою, зростання монопольного становища компанії.

Таким чином компанія намагається зберігати вірність своєму гаслу «Не нашкодь». Доказ чесних намірів Google з'явився незабаром після виступу Драммонда, під час презентації найновішого сервісу компанії під назвою Transparency Report, який відзначає, коли уряд даної країни просить видалити інтернет-контент, і як часто ці прохання задовольняють (цей сервіс можна знайти за адресою http://www.google.com/transparencyreport. - Авт.).

Отож, Google відбулася порівняно легко, а деякі з більш суперечливих її ходів просто проігнорували. Навпаки, Річард Аллан, директор Європейського відділення зі зв'язків з громадськістю компанії Facebook зіткнувся з відвертою ворожістю. На нього накинулися з докорами дисиденти з Сирії, Тунісу, Ірану та Пакистану - за те, що Facebook не зміг зберегти конфіденційність їхньої приватної інформації, а також за те, що пішов на поступки авторитарним режимам. Одна з головних проблем, про які йшлося, була пов'язана з забороною Facebook у Пакистані після створення неоднозначної групи під назвою «Everybody Draw Mohammed Day» - «Загальний день малювання Магомета», яка підтримувала данські карикатури, образливі для мусульман.

На це Аллан відповів, що проблема полягала в тому, що пакистанська влада заблокувала весь сервіс, абсолютно не повідомивши компанію. Він доводив, що Facebook постійно намагається вдосконалювати свою роботу і вестиме переговори з будь-якими урядами щодо вимог видалити або заблокувати контент - але лише після видачі відповідної ухвали суду.

Проте не цензура старих чи нових ЗМІ, і навіть не напади на конкретних активістів становлять головну загрозу демократизаторському потенціалу інтернету. Успіх «Великої китайської інформаційної стіни» (Great Firewall of China), як і подібних систем у інших країнах, полягає в тому, що пошук забороненої інформації стає надзвичайно важкою, а отже нецікавою для більшості справою. За рештою слідкувати вже легше - з допомогою відповідного програмного забезпечення (або завдяки підступним програмам на зразок Haystack) - оскільки їхня активність в мережі стає помітнішою. І зрештою виявляється, що найбільшу загрозу для демократизації становить втрата інтересу. На жаль, у світі є багато країн з відносно вільним доступом до інформації, які, втім, не виявляють серйозного бажання звільнитися від кайданів.

Під час дискусії Морозов зауважив, що навіть за найвищого рівня охоплення широкополосним зв'язком і наявності власного iPad'а в кожного члена суспільства зміни ще не гарантовано. І справді, без волі до змін серед широкого загалу не буде жодних політичних трансформацій. Надаючи інформацію про справжній стан справ у країні (те, що зазвичай приховують рядові бюрократи в авторитарних режимах) і підганяючи розвиток економіки в даній країні, інтернет фактично може осучаснити диктаторський режим, не піддаючи його політичній лібералізації. Більше того, він надає набагато більше інструментів для фільтрування та виявлення справжніх порушників спокою, і таким чином точніше скеровує напрямок репресій. Замість того, щоб допомагати активістам, він стає їхнім прокляттям.

Ми живемо в світі динамічного технологічного прогресу, який може багато в чому полегшити наш побут. Проте не варто очікувати порятунку з цього боку.

Якуб Парусінський, «День»

Малюнок - Анатолій Казанський, «День»