Правилом хорошого тону для багатьох телеспікерів Партії регіонів стали критичні оцінки діяльності опозиції, причому, дещо своєрідні, які зводяться до того, що, мовляв, опозиція діє вкрай неактивно, її не видно, вона ніяк не може сконсолідуватися, не нагадує про себе тощо. Дивно. Із чого б це партії влади переживати, що опозиція створює їй мало проблем? Швидше за все, тут йдеться про своєрідне психонавіювання, направлене на ворожий електорат із метою подальшої його маргіналізації та усипляння. Йому посилають сигнал, мовляв, бачите, ваші лідери нічого не роблять, так і вам нічого сіпатися, не напружуйтеся, спокійно чекайте кращих часів, поки з'явиться організована опозиція. А зараз її немає.

Але річ у тім, що її немає на телеекрані, а не в «реалі». Поява окремих розмовляючих голів у «телеакваріумі» Шустера - Кисельова нічого не змінює. Адже опозиція - це не те, що в «ящику», а те, що реально присутнє в містах і селах країни, що виходить за межі чітко обкресленого телевізійного формату, своєрідного «телегетто» для інакодумців. Не безконечне базікання на екрані, а живий зв'язок лідерів із людьми, ось що насправді щось вирішує. Саме це наше поки що непідцензурне (?) ТБ демонструвати не поспішає. Жоден український телеканал не показав поїздок Ю. Тимошенко Україною. Буквально днями вона відвідала Житомирську й Тернопільську області, де спілкувалася з виборцями. На вітчизняному ТБ не те що відеосюжетів, а й навіть словесного повідомлення про це не було. Можна симпатизувати або не симпатизувати Ю. Тимошенко як особі, але йдеться про лідера найбільшої опозиційної сили країни й акції, що проводяться нею, далеко не рядова подія. Телебойкот у цьому випадку не виправданий. Не знаю, може, це і не цензура, але тоді що це?

Покарані за надмірну цікавість

Тому з великим скептицизмом можна було сприйняти заяву на «5 каналі» нардепа від ПР пана Збарського: «цензура, про яку так багато говорять, але якої реально немає». Мабуть, суб'єктивно так можна сприйняти ситуацію рівноваги жорстко протиборчих сил: які виступають за цензуру й проти неї. Але ця рівновага не може бути постійною, неминуче станеться крен у той або інший бік. Залежно від активності учасників боротьби... Особам, які заперечують факт системної кампанії залякування преси, рекомендую переглянути символічні кадри побиття й «припечатування» до асфальту журналіста «СТБ» Сергія Андрушка, який намагався зняти на телекамеру візит глави держави на сільськогосподарську виставку. А чого варте звернення львівського обласного прокурора до генпрокурора Медведька з проханням покарати журналістів газети «Экспресс», які виявляють зайву цікавість до добробуту головного законника Львівщини?

Запрошений до студії «5 каналу» один із спікерів ПР заявив, що ніхто газету «Экспресс» не душить, а йдеться просто про те, що її власник набрав три мільйони гривень кредиту і не віддає. Можливо. Але важко забути, що в радянські часи дисидентів-антисовєтчиків прагнули не судити за політичними статтями («у СРСР немає політв'язнів!»), а все більше за «згвалтування», за «наркотики», за «злісне хуліганство» тощо. Як свідчить, судячи з усього безсмертна, совдепівська юридична мудрість: «Була б людина, а стаття знайдеться». А в часи ще менш «вегетаріанські» чекістські начальники проголошували: «Те, що ви ще на волі, - це не ваша заслуга, а наша недоробка». Чи не почнуть і сьогодні вішати на непокірних журналістів «неповернення кредиту», «майнові суперечки» тощо? Тим паче що відповідно до «регіонального» проекту Податкового кодексу передбачено ввести «непрямі» (на основі доносів та стеження) методи оподаткування й розширити права податківців - аж до права на огляд вашої квартири без судової санкції, якщо є підозра, що ви не сплатили якийсь податок. Варто також згадати, що навіть трудівники відомства «залізного наркома» товариша Єжова, прийшовши до вас у квартиру, показували якийсь папірець із печаткою. Тепер вирішили обходитися навіть без таких формальностей...

А хата знову скраю...

На жаль, не всі представники вітчизняного журналістського співтовариства зрозуміли, яка гра йде й наскільки високі в ній ставки. Тому в цілій низці ЗМІ з'явилися публікації, які можна назвати маніфестами журналістського «противсіхства». У цих статтях і репліках стверджується, що не варто близько до серця брати, що відбувається сьогодні з телеканалами «5-каналом» і TBі, мовляв, це боротьба економічних інтересів, «хай виплутуються, як хочуть», «це не наша війна».

Що ж, Україна випила гірку чашу страждань за наслідки «мудрої» шкурницько-егоїстичної позиції «моя хата скраю» або «противсiх». Ця позиція завжди гарантувала жорстоку поразку, як, до речі, й дрімучо-ідіотичний міф про «успішне покірне телятко» (внаслідок чого «телятко» вкотре відправляли на історичну «бійню»). Якщо «помаранчевий» Майдан-2004 переміг, то лише тому, що вперше за багато років «українська хата» опинилася в центрі, а не скраю. Ті журналісти, які сьогодні під різними надуманими приводами відмовляють у підтримці своїм колегам, звичайно, зрозуміють, як вони помилилися, але буде вже пізно. Найстрашніші помилки - це ті, які неможливо виправити. Якщо українське суспільство втратить «5 канал» і TBі, то чи багато в нас залишиться? Інтернет і газета «День?» А чи надовго?

Директор радіо «Эхо Москвы» Олексій Венедиктов на каналі RTVI заявив, що, на його переконання, в Україні почалося «заморожування» свободи слова за російськими зразками. Зокрема, він зауважив про інформаційну блокаду в телепросторі України Юлії Тимошенко й згадав про те, що в Івано-Франківську в кабельних мережах RTVI замінили на офіційний телеканал «Россия», який і самі росіяни не дуже люблять дивитися, оскільки вже дуже нагадує він часи «дорогого Леоніда Ілліча», де, щоправда, його функції тепер виконують «тандемократи» В. Путін і Д. Медведєв. Ну, вже якщо в Росії помітили наступ на свободу слова в Україні, то не завадило б і деяким українським журналістам ретельно протерти очі.

Гра в політичний «наперсток»

Хитрий нинішній спікер ВР і виверткий, але, здається, потрапив у ситуацію, в яку ризикує потрапити будь-який хитрун, - перехитрив самого себе. І опинився Володимир Михайлович у студії «Інтера» в становищі витязя на роздоріжжі: наліво підеш - голову складеш, направо - коня втратиш... Куди не піди - скрізь погано. Якщо піти в жовтні на місцеві вибори - провал майже неминучий, що зробить голову ВР досить залежною маріонетковою фігурою, боротися проти невигідного терміну - вступати в конфронтацію з Партією регіонів, зімнуть. Тим більше після проведеної не без участі спікера «тушканізації» парламентських фракцій, ПР може набрати необхідну кількість «тушок» - перебіжчиків із числа «ідейних» членів НУ-НС і БЮТ, відкинувши на узбіччя й комуністів, і литвинівців. Буквально днями ще одна група депутатів перебігла з опозиції в коаліцію. І це вже представники НУ-НС, а не БЮТ, що свідчить про те, що кадрова політика і там, і там є абсолютно провальною.

Литвин, як завжди, маневрував, відповідаючи на неприємні запитання, але особливо не сподобалося йому запитання-ствердження Віталія Дикого з «ТРК «Ера»: «Вас називають опозиціонером у владі». Спікер найактивнішим чином доводив свою безумовну лояльність до коаліції, хвалив Президента В. Януковича за хороше ведення засідань Ради національної безпеки та оборони України. Обгрунтовувавши свої компліменти, В. Литвин навіть сказав, що в РНБОУ нібито обговорювалися і Харківські угоди, і задоволення щодо них не висловлювали. А потім Литвин проголосив стосовно здачі Криму російському флоту: «Слава Богу, що на 25 років, а не на 50!» Ну, якби здали на 50, то Литвин сказав би: «Слава Богу, що не на 100!».

Спокійний виступ спікера був перерваний запитанням, що його зірвало: «Чому ви, будучи небідною людиною, користуєтеся державною фінансовою допомогою і живете на держдачі?» Пішов словесний потік замість конкретики. Виявилось, що спікер хоче, аби не лише він, але і всі в Україні були багатими і здоровими, а боротьба з привілеями чиновників - це огидний популізм, і що як жив В. М. на держдачі, так і житиме. Особливу лють голови ВР викликали «популістські» проекти анулювання інституту державних дач. Здається, з таким проектом виступив А. П. Яценюк... І спікер єхидно нагадав «декому» проживання на держдачах у Криму.

Але від випадку до випадку і в цих людях прокидається щось благородне. Адже, врешті-решт, біблейський Савл теж став Павлом. І на пряме запитання московського гостя Кисельова: «Так чи був Голодомор геноцидом?», спікер відповів: «Так, це був геноцид». Але Володимир Михайлович не був би самим собою, якби відразу ж не занурився в досить схоластичне теоретизування про те, чим геноцид відрізняється від етноциду. Хоча це речі, що абсолютно не виключають один одного при деяких відмінностях між ними.

Проте всі спроби Є. Кисельова знайти якусь «тріщину» в відносинах між спікером та Президентом закінчилися провалом. Зокрема, йому не вдалося отримати політично членороздільну відповідь на запитання: «Чи збережеться парламентська коаліція в її нинішньому форматі?» Запитання, що навряд чи має сенс. Адже після «тушканізації» та легітимацій «тушкового» принципу формування більшості у Верховній Раді, відкриті всі «шлюзи» для свавілля й думка виборців втратила будь-яке значення. Тепер важливе не те, хто, кого і в якій кількості обирає, а що з вибраними робитимуть уже в парламенті представники нової влади. Народ голосує за одне, а отримує зовсім інше. Якщо це не гра в політичний «наперсток», то що?

Історіографія з подвійним дном

І, нарешті, дуже мене спантеличив російський історичний телеканал «365 дней» у черговій розповіді про Другу світову війну. Пафосним тоном ведучі програми про втрати в цій бійні заявили: «Війна була російською, її виграли росіяни, командири вимагали в поповнення давати їм лише росіян, бо лише росіяни підуть у атаку на німецькі кулемети». Навіть зі знижкою на те, що відбувається нині в Російській Федерації, заяви залишають дуже вже дивне враження. По-перше, невже в бою в солдатів (залежно від їхньої національності) хтось запитував, бажають вони чи не бажають йти в атаку? А для чого тоді загороджувальні загони, військові трибунали й розстріл політруком на місці без суду і слідства? І якщо війна була «лише російською», то що тоді на цій «суто російській» війні робили мільйони українців і білорусів, сотні тисяч грузин, євреїв, вірмен, азербайджанців, узбеків, казанських татар тощо, які масово при цьому гинули? Була ще одна цікава теза: виявляється, тих російських козаків, які воювали на боці Гітлера в кавалерійському корпусі Ваффен СС, не можна вважати зрадниками, оскільки вони продовжували громадянську війну проти більшовиків. Ну, росіянам краще знати, як оцінювати ті, або інші події їхньої окремої від нашої історії. Лише ось незрозуміло, чому Російська Федерація так агресивно вимагає від України визнати зрадниками людей, які не мали жодного відношення до Росії (ніколи не були її підданими) і воювали за незалежність своєї країни, продовжуючи національно-визвольну війну 1918-1921 рр.? На жаль, подвійні стандарти є основою російської офіційної історіографії. І найближчим часом тут навряд чи щось зміниться. Біда в тому, що через своїх людей у нинішній владі в Україні Кремль ці стандарти нав'язує й нам. А більшість українського суспільства їх без докорів сумління «засвоює».

До речі

Тимошенко у «Великій політиці»

Спеціальним гостем п'ятничного випуску «Великої політики з Євгенієм Кисельовим» стане Юлія Тимошенко, повідомляє прес-служба каналу «Інтер». У програмі екс-прем'єр-міністр розповість про власні висновки з президентської кампанії, про те, як пройшли її перші сто днів поза владою і чим вона займатиметься далі.

Ігор Лосєв, газета «День»

Фото - «День»