«Як людина, яка витратила купу клієнтського бабла на підкуп співробітників БТІ задля отримання банальної інфи про майно відповідачів-боржників, тощо, а також на пришвидшення процесу отримання цих клятих довідок, прошу вас - покажіть це відео вашим знайомим, хай вони сповняться додатковою порцією ненависті до наших тупорилих чинуш та зрозуміють, чого насправді слід вимагати від політиків!»

Це написала в своєму блозі на УП відомий київський адекват Тетяна М.

На жаль, вона забула в тому ж абзаці процитувати Кримінальний кодекс України:

Стаття 369. Давання хабара

1. Давання хабара -

карається штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних

мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від двох

до п'яти років.

2. Давання хабара, вчинене повторно, -

карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми

років з конфіскацією майна або без такої.

3. Особа, яка дала хабар, звільняється від кримінальної

відповідальності, якщо стосовно неї мало місце вимагання хабара

або якщо після давання хабара вона добровільно заявила про те, що

сталося, до порушення кримінальної справи щодо неї органу,

наділеному законом правом на порушення кримінальної справи.

Отже, «купа бабла» (враховуючи підкуп саме «співробітників», а не співробітника) тягне на 3-8 років. Чи то з формаліз... вибачте, конфіскацією її власності, чи то без.

Звісно, Таня М. може сказати слідчому, що пожартувала, тобто збрехала читачам УП, бо в її блозі «була літєратурщіна». Але не скаже - тому що жодного слідчого не буде. Чому не буде - прочитаєте нижче.

Я б у черговий раз проігнорував заклики відомої адекватки, якби не цей її пасаж у тому ж тексті:

Хтось бачив, аби наші доблесні ЗМІ звертали хоч якусь увагу на тему формалізації власності? Так отож. І після цього вони ще дивуються, що їх не сприймають всерйоз! Любі журнолізди, політолухи та інші тіпо властітєлі дум! Нагадую вам мій крик душі - риторичне питання вас всіх: Чому ВИ не пишете нічого про формалізацію власності?:

Розумію, що це дуже невдячна справа (враховуючи авторство запитання), і не вважаю себе журнОЛІЗДом, але спробую відповісти:

Не пишемо про цю кляту формалізацію тому, що це лише формальність. І в умовах сучасної України будь-яка формалізація власності нічого не дасть. Це фактично підтверджує своїм текстом сама Таня М.:

Коли я розповіла їм коротенько, яким чином українські кредитори домагаються від боржників виконання зобов'язання і скільки часу/зусиль/грошей коштує звернення стягнення на майно боржника, ці люди посміялися та сказали, що у них також буває, що платонеспроможний боржник не хоче переоформлювати на кредитора предмет іпотеки, але це безглуздо, бо суд все одно за кілька тижнів прийме відповідне рішення, та ще й збитки стягне, а Агентство та виконавча служба майже миттєво це рішеня виконають. Тобто, Агентство протягом максимум чотирьох днів зареєструє перехід права власності та надасть оновлену виписку з Публічного реєстру, а виконавча служба на підставі цієї виписки негайно звільнить квартиру від колишніх власників та їхнього майна.

Хіба сама відома адекватка не писала, що судові рішення в Україні не виконуються? Ну створять в Україні реєстр власності, формалізують геть усе - і що? Будь-яка інша адекватка занесе хабар реєстратору, і ваша квартира миттєво стане зовсім не вашою - її за секунду перепишуть у реєстрі на іншу особу.

І щоб повернути її собі, ви змушені будете звернутися до суду, де процес триватиме декілька років, через що третя адекватка викачає з вас чи не половину вартості цієї квартири на «гонорар собі й судді».

А навіть якщо ви виграєте цю справу, державна виконавча служба не виконуватиме ваш виконавчий лист доти, доки ви не сплатите «гонорар держвиконавцю» вартістю в другу половину квартири. І кому тоді ця квартира потрібна - окрім суддів, адвокатів та держвиконавців?

Я пишу про це, збираючися йти завтра до Печерського суду, де суддя Литвинова має розглянути мою скаргу на бездіяльність державних виконавців Дніпровського району Києва. Мене ще 2006 року обдурили квартирні махінатори, суддя Печерського суду Гуль (який був пізніше призначений суддею апеляційного суду Київської області) мені у позові в справі 2-1031-1/06 відмовив, проте апсуд Києва це його незаконне рішення скасував та постановив стягнути з махінаторів мої гроші.

Цю історію про махінаторів з усіма подробицями сама ж Таня М. опублікувала на своєму порносайті, через що й виник добре відомий читачам блогів УП конфлікт.

Як бачите, навіть такий електронний реєстр-формалізатор власності авторських текстів, як Інтернет і син його Гугл, не допоміг сайту Тані М. визначити, що автором тексту був я, і не завадив привласнити цей текст під рубрикою «Листи читачів».

Отже, про суддю Литвинову. Ще рік тому - у квітні 2009-го - вона своєю постановою визнала протиправною бездіяльність дніпровських держвиконавців. Минув рік. Думаєте, я отримав хоч копійку? Ні. І навіть якщо вона продублює завтра свою постанову, нічого не зміниться.

Оце і є формалізація вла... ди по-українськи. Влада та закон в Україні - суто формальність. Вони діють лише тоді, коли це потрібно самій владі або коли ти їй за це заплатиш.

Наприклад, сьогодні в тому ж Печерському суді суддя Цокол провела аж два засідання за моїми скаргами на бездіяльність та протиправну діяльність держвиконавців Печерського району.

Ця історія теж довга - виконання першого виконавчого листа в цій справі в жовтні 2008-го незаконно зупинила суддя Верховного суду Барсукова, після чого справа повернулася на новий розгляд до Печерського суду, де суддя Цокол 26 січня 2010 року постановила негайно стягнути з ЗАТ «Комерсант-Україна» понад 130 тисяч гривень та видала відповідний (вже другий) виконавчий лист.

Де 26 січня і де негайно? Коли добігав кінця максимальний - встановлений законом - 2-місячний строк для виконання цього судового рішення, я написав скаргу на бездіяльність держвиконавця. Сьогодні відбулося вже друге засідання за цією скаргою - представник державної виконавчої служби Печерського району жодного разу не прийшов до суду та навіть не надав на запит суду матеріали виконавчого провадження.

Проте на попередньому засіданні представник ЗАТ «Комерсант-Україна» надав копію постанови від 1 квітня, якою виконавчий лист було начебто повернуто до Печерського суду на підставі ст. 40-1 закону «Про виконавче провадження».

По-перше, ця стаття взагалі не дозволяє повертати виконавчі листи в такому випадку, як наш (вона стосується зупинення виконання заочних рішень, якщо відповідач дізнався про таке рішення від виконавців і апеляційний суд відновив йому строк для подання апеляційної скарги, а «Комерсанту-Україна» ніхто строк не відновлював).

По-друге, до суду цей нібито повернутий виконавчий лист так і не прийшов.

По-третє, першоквітневу постанову мені не тільки не надіслали, але й досі навіть не показали. І не лише мені, але й суду, який також сьогодні провів перше засідання за моєю скаргою на цю постанову. Мені регулярно відмовляють в ознайомленні з матеріалами виконавчого провадження - хоча ще в лютому С.Попова з Департаменту державної виконавчої служби Мінюсту надіслала мені відписку про те, що ця справа «перебуває на контролі». Контроль проявився в другій відписці, де зазначили, що виконавчий лист повернуто... стягувачу (а не суду) на підставі ст. 40-1 (яка не дозволяє його повертати).

Отже, суддя Цокол зробила сьогодні чергову перерву до 10 червня (ви читали вище про 26 січня і «негайно»?) та видала мені запит суду на адресу Печерської виконавчої служби з великими буквами: «ВТРЕТЄ».

Начальник цього Печерського відділу ДВС Василь Шпакович, коли мене бачить, вже червоніє. Адже він приймає громадян лише по понеділках, а в цьому місяці стільки червоних днів у календарі (День праці, День перемоги, Трійця), що майже всі понеділки - вихідні, тому цілком законно можна нікого не приймати упродовж місяця. Також можна не ходити на виклики Печерського суду, не відповідати на заяви, підписувати протизаконні постанови, а потім їх ховати невідомо де.

Ну й чим тут допоможе формалізація за методом Тані М.? Нічим. Навпаки - вона лише зашкодить пересічним громадянам і полегшить життя шахраям та бюрократам.

Тому починати треба не з реєстрів і формалізації, а зі справжньої судової реформи, якої не хочуть 1) нардепи, 2) судді, 3) держвиконавці, 4) прокурори, 5) урядовці, 6) адвокати. І в цій шістці, зокрема, є Таня М., яка після цієї реформи може сісти чи не першою - за своє повторне давання хабарів.

А поки що вона разом з пп. 1) -5) веде справжню словесну битву з корупцією. «Кішки проти сметани».

Юрій Свірко, головний редактор газети «Обзор», для блогу «Української правди»

Фото -  www.pravda.com.ua