Сьогодні в низці країн світу, зокрема, й Україні, оголошений день жалоби за загиблою у Смоленську польською елітою. Сумують і у Львові. Тут не лише мешкає найбільша польська громада - багато з загиблих бували в Галичині.

Польща без Президента. Польща у жалобі. Польща плаче. Польща втратила еліту. Це слова, якими починають свої ефіри уже третій день поспіль польські журналісти.

Із екранів усміхається президентське подружжя - на фотографії Марія Качинська схилила голову на плече чоловіка, який обняв її ніжно і тепло дивиться на неї. Він завжди ніжно дивився на свою дружину, не задля телекамер. Це я зауважувала не один раз у Львові. Показують кадр з костелу, де Президент до першої леді мило каже «кохана», безпосередньо, так, як звик спілкуватись зі своєю дружиною.

«Чому раніше ми не показували цих фотографій?» - риторично запитують один одного або ж гостей журналісти. За ці дні жалоби поляки дізнаються нове, щось дуже тепле і людське, без політичних домислів, про своє президентське подружжя. Так є у житті, коли втрачаєш, то починаєш цінити.

У студії постійно приходять гості, і вони дуже щиро, від серця розповідають про тих, хто загинув, про своїх колег по роботі і про друзів, із якими більше ніколи не спілкуватимуться. Вони плачуть - чоловіки і жінки. Не приховують своїх емоцій і польські журналісти.

Патріотизм об'єднує поляків

Громадянське суспільство у Польщі дуже розвинене, і неодноразово доводилось зауважувати, що польські колеги - передусім поляки, а потім журналісти. У них це гармонійно поєднано. І цьому варто вчитись.

Поляки не соромляться своїх сліз. Вони плачуть із теле- та радіоефірів, засмучені і заплакані обличчя дивляться з фотографій. Поляки не лише глибоко і болісно переживають свою трагедію, але й водночас вчать патріотизмові світ. Адже загиблі були люди різних фахів - відомі політики, громадські діячі, науковці, військові - але усіх їх об'єднував патріотизм. І цьому треба вчитись.

Україна втратила свого вірного друга в особі Леха Качинського, про це говорять відомі українські діячі. Це був останній адвокат України перед Європейським Союзом щодо вступу України у європейську спільноту.

Серед померлих і Анджей Пшевозняк, секретар Ради охорони пам'яті боротьби і мучеництва. Він сотні разів бував у Львові, на усіх теренах Західної України, де гинули польські громадяни. Цей енергійний і впертий чоловік доводив до шалу українських чиновників і громадськість, бо дуже твердо і чітко відстоював польські інтереси, які стосувались відкриття чи то цвинтаря Орлят на Личакові, чи Гути-Пеняцької, чи Павлокоми.

Але він просто своїми заявами і позицією змусив українців подивитись на власну історію, переосмислити її і захищати правду. Якби Україна мала Анджея Пшевозняка, то усі питання, які стосуються минулої історії, були б вирішені. Для Львова це велика втрата людини, яка змушувала мислити і діяти.

Жертовність відкрила правду

На початку Другої Світової війни Польща втратила понад 21 тисячу представників своєї інтелігенції в Катині. Чимало експертів перекидають місток від цієї трагедії до сучасної. Чимало відкидають цю думку і просять не порівнювати непорівнюваних речей.

Загибель польської еліти у російському літаку, на російській землі врешті змусила російську владу відкрити правду своїм громадянам про трагедію у 1940 році у Катинському лісі.

У неділю російський телеканал показав донедавна заборонений у Росії фільм Анджея Вайди «Катинь». Таке рішення було ухвалене, звісно, Кремлем, у зв'язку з авіакатастрофою літака президента Польщі Леха Качинського. Російські ЗМІ змінили тон, розповідаючи про жах, скоєний із тисячами поляків у Катині.

Невже потрібна була така велика жертовність, щоб розповісти правду 70-річної давнини про понад 21 тисячу людей?..

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.

Галина Терещук, «Радіо Свобода»

Фото - www.radiosvoboda.org