Нещодавно ведучому Першого Національного було присвоєно почесне звання «заслуженого журналіста України», а останнє його ток-шоу «Демократія по-українськи» увійшло в п'ятірку найкращих програм каналу. Про секрети такого успіху та життя поза екраном далі в інтерв'ю з Юрієм Громницьким.

Програма «Демократія по-українськи» увійшла в п'ятірку найкращих програм каналу. В чому полягає рецепт такого успіху - у вдало запрошених гостях чи в симбіозі гість + ведучий? Якими якостями має володіти ведучий політичного ток-шоу?

Я був ведучим трьох випусків «Демократії по-українськи», які стосувалися розвитку перспектив демократії в Україні. Успіх програми передусім пов'язаний з тим, що обговорювана тема дуже влучно лягла в серця глядачів Першого Національного. Люди дістали відповідь на ті запитання, які їх дуже хвилювали, були в них на душі. Суспільство побоювалося, що до влади можуть прийти політики, які мають не дуже демократичну репутацію.

Другий елемент успіху полягав у тому, що до розмови ми запрошували українських інтелектуалів - письменників, діячів культури та політологів, які спокійно й глибоко розмірковували на задану тему. Мені здається, що програми з глибокими спокійними розмовами, коли глядач бачить не політиків, які б'ють глечики на головах один одного, а людей, які чітко розмовляють, пропонують рецепти та аналізують, - мають успіх і перспективу.

Роль ведучого є теж надзвичайно важливою. Перш за все він має бути політично поінформованим. За формату глибоких аналітичних роздумів роль ведучого полягає в тому, щоб зробити розмову максимально динамічною, аби ці мудрі й важливі люди не приспали увагу глядача. Тому моїм завданням було, щоб наші гості максимально цікаво і водночас динамічно висвітлювали тему. Як сказав один із політологів: «У вас класна програма, тому що такий енергійний і дуже елегантний політичний бокс весь час тримає глядача в напруженні».

Як Вам вдається змусити політиків говорити конструктивно і чітко відповідати на поставлені запитання, а не говорячи сленгом «з'їжджати з теми», як це полюбляє робити більшість наших можновладців?

Дуже часто мої колеги, ведучі політичних ток-шоу, мають багато часу на довгі розлогі роздуми і не змушують своїх гостей говорити по суті. Формати Першого Національного значно коротші і передбачають вольову роль ведучого. До того ж, ведучий має поважати свого глядача і самого себе. Тому я поводжу себе завжди досить жорстко, але коректно і незаангажовано щодо політиків. Наслідуючи західних журналістів, я просто змушую їх відповідати на моє запитання. Один відомий британський ведучий політичного ток-шоу 15 разів повторював одне і те саме запитання, поки не дістав ту відповідь, яку хотів почути від політика. Наші політики мусять розуміти, що лише така співпраця корисна для них і цікава для глядача.

Чи часто трапляється так, що запрошені політики намагаються нав'язувати свої правила гри перед ефіром? Мовляв, запитуйте мене про те, а про це прошу навіть не згадувати? Які умови вони висувають? Які вимоги траплялися найчастіше?

Таке трапляється дуже рідко, але деякі політики й державні службовці, з огляду на їхню позицію, іноді висловлюють певні прохання. У такому разі я намагаюся поводити себе коректно і дуже швидко оцінювати ситуацію Якщо це прохання не відповідає суспільним інтересам глядача - я не погоджуюсь на такі умови і не обіцяю, що виконаю їхнє прохання. І вже під час прямого ефіру вони змушені щось говорити. Погоджувався я лише в тому разі, коли аргументи гостя були дійсно важливими, особливо якщо не було можливості почути думки іншої сторони, або процес ще тривав і однозначна оцінка могла вплинути на перебіг подій.

Від кого найчастіше лунають такі прохання?

Такі прохання можуть лунати переважно не від депутатів, а від міністрів чи державних службовців з огляду на те, що їм не коректно висловлювати свою оцінку.

Як правило, перед програмою я намагаюся не спілкуватися з гостями з двох причин: по-перше, можуть виникати саме отакі прохання, а по-друге, гості запитують про що будемо говорити і починають відповідати ще до ефіру. І виникає ситуація, що перед мікрофоном вони стають нецікавими, адже немає драйву та енергії висловлення думок, які були перед програмою.

Під час спілкування з політиками відчувається зверхнє ставлення до Вас як до журналіста?

Майже ніколи не відчувається. Зверхність може проявлятися лише тоді, коли журналіст не компетентний у темі і ставить безглузде питання. Тому для ведучого дуже важливо перед кожною програмою мати максимум інформації і бути дуже чітко підготовленим, щоб запитання були осмисленими і гість не навішав тобі локшину на вуха.

Наші політики інтелігентні люди?

У нас є різні політики, як і є різні люди. Є люди з абсолютно дивним напівкримінальним минулим, а є інтелектуали, які прочитали значно більше книжок, ніж я, ви і десятки інших людей. Політики - це дзеркало нашого суспільства.

У недалекому минулому панувала думка, що українське суспільство занадто політизоване, проте цьогорічні вибори показали, що українці втомилися від політики. Про це свідчить рекордна кількість тих, хто проголосував проти всіх за всі роки незалежності України (понад 4%). На Вашу думку, це добре чи погано, і з чим це пов'язано?

Я не погоджуюсь з такою думкою. Другий тур виборів показав, що людям насправді не байдуже. Ті, хто не пішли на вибори або ж не підтримали жодного кандидата, - показали політикам, що вони їм не підходять. Усі політологи і соціологи кажуть, що це говорить не про байдужість виборців, а навпаки, про крик душі людей, які хочуть змін і нових облич, нової енергії та ідей в українській політиці. Тому я вважаю, що українське суспільство позитивно політизоване, оскільки люди хочуть побудувати для себе краще майбутнє.

Якщо відкрити британські газети, або подивитися французьке, італійське чи іспанське телебачення, то одразу помітно, що рівень їхньої політизованості набагато вищий за наш. У них значно більша кількість політичних шоу, а критика на адресу політиків набагато жорсткіша.

Раніше Ви згадували про те, що на західноєвропейських каналах є іронічні, гумористичні політичні ток-шоу, де про політику розповідають у легкому й гострому стилі. На Вашу думку, коли з'являться прототипи таких ток-шоу на вітчизняному телебаченні? Країна дійсно потребує такого рівня політичних шоу. Досить лише подивитися на успіх таких гумористичних програм, як «95 квартал» або «Файна Юкрайна», в яких є елементи політичної сатири. Їх успіх свідчить про те, що такі програми мали б шалений попит в Україні. Та, на жаль, серед менеджерів українських телеканалів продовжує зберігатися внутрішня цензура, оскільки вони розуміють, що політики не сприймуть таку жорстку сатиру, яка є на Заході.

Чому б Вам не спробувати стати першим, хто створить подібне шоу на українському ТБ?

Особисто я хотів би створити таке шоу, але їх мають вести професійні актори. Можливо, в майбутньому я стану політичним актором, але наразі я все ж таки журналіст і мені більше подобається журналістська аналітика.

Як релаксує Юрій Громницький після напруженого ефіру? П'є каву, запалює цигарку чи, можливо, слухає музику під келих віскі, або ж телефонує коханій жінці?

Моя найкраща релаксація - це поцілунок і обійми коханої жінки. Під час ефіру в нас часто виникають напружені розмови на грані фолу, і я опиняюся між двох вогнів, коли в очах гостей читається негативна енергія і роздратування. Внаслідок цього, після деяких ефірів я - як напружена струна, і тут важливе приємне домашнє оточення і розуміння рідної людини, яка тебе розслабляє. Спорт, вино, приємна домашня атмосфера, обійми улюбленої жінки - це найкращий релакс.

Що допомагає тримати себе у відмінній формі?

Я дуже багато займаюся спортом, зокрема граю в хокей, відвідую басейн, займаюся медитаціями та йогою. Після вечірніх ефірів, на жаль, не можу багато смачно попоїсти, бо перетворюся на кулю. Оскільки довгий час жив в Італії, то полюбляю гарні вина та із задоволенням можу випити пару келихів. Можливо здивуєтесь, але люблю готувати. На вихідних вигадую різні страви, особливо середземноморської кухні: пасти, спагеті, салати. Люблю готувати страви в тайському та японському стилях. А ще я почав втілювати свою давню мрію - беру уроки гри на фортепіано. До цього я жодного разу не грав, але завжди хотів навчитися. Це божевільно складна наука, оскільки інструмент надзвичайно складний і потребує великої концентрації. Але коли тобі вдаються гармонійні звуки і вібрації - це поєднує тебе з вищими силами.

Яку останню книгу Ви прочитали?

У мене є дуже багато книжок. Ледь не кожного ранку читаю книгу «Цельтельные мудры». Люблю езотеричну, теологічного плану літературу. Нещодавно перечитав чотирьохтомник одного з моїх найулюбленіших письменників Ернеста Хемінгуея. Часто читаю поезію, особливо класичну японську. Я взагалі люблю Японію і якось жив там три тижні в буддистському монастирі в родині священика.

В Японії не виникало відчуття «наче не в своїй тарілці», адже там зовсім інша культура, менталітет?

Таке відчуття виникло вже після першого тижня перебування в Токіо. Уявіть, що ви на півтори голови вищий за місцевих, і всі звертають на тебе увагу. А ще ця незрозуміла мова, де на тебе весь час сунуть ієрогліфи, незнайомі запахи та кухня. У мене настала криза і я навіть намагався поїхати через тиждень, поки не випив дві бляшанки пива і не розслабився. Такий стан європейця дуже влучно змальований у фільмі «Складнощі перекладу». Та я все одно мрію відвідати Таїланд, Лаос і Малайзію.

Які Ваші музичні вподобання?

Слухаю переважно класичну музику і класичний рок.

Ходили на концерт Depeche Mode, який нещодавно відгримів у Києві?

На Depeche Mode не ходив, тому що в Україні ходити на такі перформанси просто неможливо - це перетворюється на відтоптані ноги, суцільну агресію та запах поту. Це не те спілкування з музикою, яке мені подобається. Тому я припинив ходити на концерти в Києві.

Які історичні постаті Вам найбільше імпонують?

В історії людства є багато людей, які мені імпонують, серед них Будда, Христос, Магомет, Махатма Ганді і Уінстон Черчілль як політик.

Яким гаслом керуєтеся в житті?

Моє класичне гасло - не давайте, щоб мавпи плигали по гілках вашої голови. Живіть спокійно, насолоджуйтесь життям і цим моментом!

Олена Лиштван, Перший національний

Фото - Перший національний