В Україні вже заговорили про цензуру. Але не про політичну - як можна було б припустити.

«Ксенофобська права реакція насувається. Від держави і суспільства, - заявив письменник Андрій Бондар, один з ініціаторів руху проти діяльності Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі (НЕК). - За сприяння цієї організації, створеної 2004 року, до України повернулася цензура. А що стосується Закону "Про захист суспільної моралі", прийнятого Верховною Радою в листопаді 2003 року, то це типово кучмівський тоталітарний продукт. Цей закон було ухвалено без відповідного обговорення і з численними нечуваними порушеннями регламенту».

І ось тепер відомі українські письменники - Юрій Андрухович, Сергій Жадан, Андрій Бондар та Лесь Подерв'янський - закликають протистояти моральній цензурі від НЕК. Художники називають діяльність Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі агресивною й невиправданою. Письменники констатують завершення «золотого двадцятиліття» в українській культурі, під час якого чиновництво не втручалося у творчі процеси й не сміло вирішувати, які тенденції в мистецтві дозволяти, а які - ні.

Рішення ухвалюють клерки

Під незабутнім враженням від відвідин одного із засідань НЕК опинився відомий порушник спокою і телеведучий Микола Вересень. Цікаво, що до «свята святих» ні його, ні Леся Подерв'янського пускати чомусь не хотіли. Цього дня на зборах НЕК виступали «товариші з місць»: як відомо, в кожній області України працюють представники комісії. І от один із них заявив: «Україні треба піднімати сучасний кінематограф! Нам потрібно більше кінотеатрів, інакше що ми контролюватимемо?». Ще однією незабутньою фразою стала заява глави НЕК  Василя Костицького: «Ми - не орган цензури, але маємо право звертатися до прокуратури».

Микола Вересень пригадує, що друга частина засідання була не менш цікавою: присутнім у залі експертам продемонстрували еротико-порнографічний фільм. І, звісно ж, показали статевий акт на весь екран. Хтось у залі сказав: «Фу, яка мерзота!». А нам з Лесиком дуже сподобався цей цікавий досвід - присутність на засіданні НЕК. Кращий спосіб ставлення до комісії з моралі - сміятися! Треба якось веселіше ставитись до того, що відбувається. А якщо забороняти твори Подерв'янського та Андруховича - це ж яка реклама їхнім книгам! Пригадуєте, як говорила Анна Ахматова про Йосифа Бродського, якого посадили до в'язниці: "Яку біографію робить режим!"».

Як пояснив Євген Захаров, представник Української спілки Гельсінкі з прав людини: «Рішення в НЕК фактично ухвалюють клерки, а не члени комісії. Звісно, в нашому суспільстві - чималі проблеми з мораллю. Багато хто скаржиться: бачте, як розрослась дитяча злочинність! Але як показують останні дослідження: між тим, що діти побачили по телевізору або прочитали в книгах, і злочинами зв'язку немає. Наш народ - здоровий, на відміну від комісії». А Лесь Подерв'янський відзначив: «НЕК приймає рішення від імені держави. Але мораль - це не сфера її компетенції. Тим більше, в такій країні, як наша. Хто хоче навести лад у цій сфері - нехай створює суспільну комісію».

Що ж саме заборонили

У гітлерівській Німеччині демонстративно палили книги, в Радянському Союзі забороняли твори дисидентів. А що ж саме «скасували» в сучасній Україні, якщо навколо цього питання стільки галасу?

Широку дискусію спричинила заборона фільму «Бруно». Але це табу, всупереч загальноприйнятій думці, належить не Національній експертній комісії України з питань захисту суспільної моралі, а Мінкульту. В цій установі «Главреду» повідомили, що за період з 2006-го по 2009-ий в Україні було заборонено кілька порнографічних відео та фільми «Хостел 2», «Бруно», «Країна мерців», «Техаська різанина бензопилою». А ще в Міністерстві культури і туризму наголосили, що експертизу творів проводять незалежні спеціалісти, які не працюють у Мінкульті. І підкреслили: вікові обмеження демонстрації фільмів та їх заборона - це різні поняття, але їх часто плутають.

Сьогодні багато говорять і про роман лауреата Шевченківської премії Олеся Ульяненка «Жінка його мрії», який експерти НЕК назвали порнографічним. Письменник «розчулився» і звернувся до суду. Але зараз цей інцидент вичерпано: після розгляду справи в Окружному адміністративному суді Києва Національна експертна комісія з автором підписали мирову угоду. Домовились, що НЕК відкликає свій висновок, а письменник внесе правки в текст. За словами літературного агента Олеся Ульяненка, з  роману вилучено деякі слова і змінено речення  (вибачте за цитату): «Він засунув їй палець в анус» на «Він ніжно вкусив її за вушко». 

Дуже цікаво, що в довідці для «Главреда» щодо переліку фільмів та книг, заборонених НЕК, про роман Олеся Ульяненка не було ані слова. До того ж, у прес-службі цієї організації повідомили, що можуть надати інформацію про заборонене тільки за період роботи нової команди під керівництвом Василя Костицького. Таким чином, з червня 2008 року єдиним інформаційним продуктом, який було заборонено НЕКом до розповсюдження на території України, став фільм «Хостел 2» - сиквел трилера «Хостел» режисера Елая Рота. Своїм рішенням від 24 червня 2009 року НЕК визнав цей фільм таким, що пропагує культ насильства та жорстокості.

Про прийняте рішення було повідомлено цілу низку держустанов:  Міністерство внутрішніх справ України, Національну раду України з питань телебачення та радіомовлення, Державний комітет телебачення і радіомовлення України, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, а також Міністерство культури і туризму України. Але відмова Держкіно позитивно розглянути рішення НЕК щодо фільму «Хостел 2» примусила комісію звернутися до Адміністративного суду - «щоб захистити права суспільства на інформаційний простір, вільний від матеріалів, що становлять загрозу фізичному, інтелектуальному, морально-психологічному стану населення».

За результатом судового засідання, Окружним адміністративним судом Києва було винесено окрему ухвалу, в якій увагу міністра культури та туризму України звернули на необхідність забезпечення належної організації роботи мінкультівської експертної комісії з питань розповсюдження і демонстрування фільмів для недопущення на територію України стрічок, що не відповідають вимогам законодавства.

Тобто робота ведеться. До речі, як розповів юрист Євген Захаров, у 2007 році за висновками Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі було порушено 131 кримінальну справу щодо творів, які пропагують порнографію, насильство та жорстокість. А в 2006 році таких справ було на 33,6% більше, ніж у 2007-му. На жаль, навіть Євген Захаров не знає, яким був фінал цих кримінальних справ.

Андрій Курков, письменник:

Мені здається, що питання цензури - це 105-те питання в нашій країні. Сьогодні в Україні цензури немає, розмови про це явище, звичайно, перебільшені. А НЕК - це інституція, яка просто реагує на звернення громадян та організацій, тобто це - не перевіряюча структура. Її можуть використати в будь-який момент, якщо цього хтось захоче. Мені як письменнику не доводилося стикатись із цензурою в Україні, а от в Англії з одного мого роману «вирізали» сцену, де вбивають лисицю, тому що редактор вважав: це не буде сприйнято англійцями, бо в Англії борються проти полювання на лисиць. А в Росії чиновниками було спровоковано негативну реакцію на роман «Остання любов президента». Але від цього роман тільки виграв, бо коли про це дізналися за кордоном, спочатку зросли тиражі цієї книжки, а потім - інших моїх книжок.

Дмитро Капранов, видавець:

Звісно, жодної цензури і навіть натяків на її існування в Україні немає. Є питання моральних критеріїв, які так чи інакше працюють у будь-якому суспільстві. Ось це справді актуально. І те, що навколо моральних критеріїв є мистецькі спекуляції, - дуже показово саме для України. Чомусь наші митці не хочуть замислюватись: чи варто все, що у нас пишуть та знімають, показувати всім категоріям читачів? Є твори для дорослих, які обговорюють дорослі теми і аж надто дорослі проблеми. Наприклад, якщо я вживаю нецензурну лексику - повинен про це попередити читачів, написати на обкладинці: «Увага, нецензурна лексика!» чи «Не рекомендується дітям до певного віку». Інтелігенція і насамперед митці повинні не лише намагатись прославитись тим, що когось облають, зокрема якусь комісію, але вони мають подумати, як воно повинно бути насправді. Особисто я з жодною проблемою щодо цензури в Україні не стикався. А сьогоднішні розмови щодо утисків висмоктані з пальця. Усе почалося з того, що буцімто заборонили книжку Олеся Ульяненка - роман «Жінка його мрії». Насправді ніхто її не забороняв. Ситуація була така: серйозне велике видавництво, яке вирішило видавати цю книгу, про всяк випадок звернулося до НЕК для отримання висновку, щоб переконатися в тому, що ж воно збирається видавати. Комісія надала видавництву якийсь документ, який не має законної сили і нічого не забороняє. Кілька експертів комісії висловили свою приватну думку, мовляв: твір Ульяненка - порнографія. І видавництво вирішило в халепу з книжкою не вскакувати - це його право.  До речі, прийнято вважати, що цензура є в Росії, але я не знаю таких випадків, щоб у цій країні щось заборонили. Наскільки мені відомо, там сьогодні  більше «темників», ніж цензури як такої. А в Інтернеті російські митці постійно скаржаться на диктат ринку. Коли твори митців не пускають на широкий загал, їхня доля - спеціалізовані книгарні, спеціальні Інтернет-магазини. У Європі цензури я також не зустрічав. Ми постійно моніторимо книжкові новини і бачимо: зараз у моді - обговорення не проблем цензури, головне - авторські права. Про їх порушення вам розкажуть будь-де, будь-хто. До речі, один письменник написав продовження твору Селінджера «Над прірвою в житі». Цю книжку суд заборонив, але знову ж таки, це було порушення авторських прав Селінджера, і аж ніяк не цензура.

Ксенія Мелешко, журнал «Главред»

Фото - «Главред»