Є проблема, є спосіб розв'язання

Інтерес українського телебачення до політики вимірюється кількістю спеціально присвячених цій темі програм. Такі традиційно існують на «Інтері» («Велика політика з Євгеном Кисельовим»), ТРК «Україна» («Шустер live»), ICTV («Свобода слова»), 5-му каналі («Майдан» і «Я так думаю з Ганною Безулик»).  На час передвиборної кампанії додалися «Готовий відповідати» на тій самій «Україні» й «Українська рулетка» і «Демократія по-українськи» на Першому, а в останні дні запустилися «Кращий кандидат» на ICTV і «Вибір 2010. Прес-клуб» на «1+1». Одним словом, увага до політики з наближенням до виборів зростала в геометричній прогресії.

Однак разом з рясним дощем нових політичних програм і матеріалів у медіасередовищі відбулося зміцнення внутрішньоредакційної цензури. Про неї, зокрема, заявила профспілка «Медіафронт», котру очолив Осман Пашаєв. На жаль, члени профспілки - журналісти СТБ, «1+1», ICTV, ТРК «Україна», НТН, ТОНІС і «Сіті» - не назвали публічно конкретних прикладів цього явища. Водночас Незалежна медіа профспілка України під керівництвом Романа Скрипіна поскаржилася до Генпрокуратури на дії шеф-редактора СТБ Олексія Мустафіна, в яких вона також побачила цензуру. Наскільки відомо ТК, НМПУ конкретної відповіді поки що не отримала. Іншими проявами редакційного контролю, на думку Вікторії Сюмар, виконавчого директора Інституту масової інформації, є прибирання телезірок з ефіру й омолодження журналістів.

Загалом ознаки контролю над новинами і намагання політичних сил впливати на редакційну політику експерти з ІМІ та Інституту медіа права вважають однією з провідних тенденцій поточної передвиборної кампанії. Виливається це, приміром, у домовленості між авторами політичних ток-шоу і гостями-політиками про те, як краще проводити ефір. «Кандидати узгоджують з ведучими списки журналістів і теми. Тобто узгоджується сценарій програми», - каже Вікторія Сюмар, нагадуючи про скандал з викресленням зі списків запрошених журналістів Сергія Лещенка і Романа Скрипіна.

Євген Кисельов уже пояснював ТК, що нічого поганого в такому узгоджені не вбачає, мовляв, в ефірі ж відбувається колективне інтерв'ю. А Савік Шустер в останньому інтерв'ю ТК зізнався: «Чего греха таить, мы тоже обсуждаем с президентом, премьер-министром, лидером оппозиции, какие эксперты и журналисты у нас будут». За словами пані Сюмар, така практика є неприпустимою. Нині громадська організація очікує на відповідь Міжнародної федерації журналістів щодо цього питання.

Іншою кричущою тенденцією, на думку експертів, є засилля джинси, яка підмінила собою висвітлення передвиборної кампанії. «Ми побачили позитивні матеріали про всіх, хто зміг заплатити. Але висвітлення проходить без критичної позиції. Ми не побачила серйозного аналізу того, що зробили кандидати раніше, що вони обіцяють зробити і наскільки це реально, аналізу їхніх програм і команд», - перелічує Вікторія Сюмар. Відтак, свідомий вибір після проплаченої кампанії опинився під питанням.

Виборець оцінює віртуальний образ, штучно сконструйований медійниками. «Це внутрішньопсихологічне ставлення до портрету, нав'язаного медіа, причому нав'язаного не з власних переконань, а за величезні гроші», - підкреслив директор Інституту медіа права Тарас Шевченко. Він звертає увагу на те, що більшість коштів політиків витрачаються на медіа, а з медійного бюджету левова частка віддана телебаченню. Тому ІМІ вважає, що телевізійна політична агітація має бути заборонена, як у Британії, Норвегії, Франції, Бельгії, Іспанії, Португалії. Вона дозволена в Італії, де прем'єр-міністром є медіамагнат Сильвіо Берлусконі, та здебільшого в країнах Східної Європи. Ще одна причина, чому слід заборонити телеагітацію - ролики є маніпулятивними, діють на підсвідомість.

Навряд чи перспектива заборони телеагітації сподобається гравцям ринку. За даними моніторингу ТК, телеканали за останні п'ять місяців заробили на політиці 470 млн гривень: у серпні - 20 млн, у вересні - 55 млн, у жовтні - 110 млн, у листопаді - 76 млн, у грудні - 209 млн.

Тарас Шевченко у відповідь на тезу, що телебачення - це бізнес, який не можна позбавляти заробітку, каже: вибори - це не бізнес, а демократичний процес. Однак медіаюрист усвідомлює, що парламент поки не готовий підтримати телевізійні обмеження. Тому він пропонує проміжні варіанти, які дозволять телеканалам заробити гроші, а політикам - виступити на телебаченні, але загалом зменшать негативні впливи телеагітації. Перший спосіб - збільшити мінімальну тривалість політичного ролика до 3-5 хвилин, і таку позицію підтримує народний депутат Юрій Ключковський, який працює в робочій групі з розробки Виборчого кодексу. Інший спосіб - встановити певні вимоги до змісту роликів і правила, за якими політикам можна купувати ефір, але агітувати суто особисто і лише в прямому ефірі.

Що роблять контролери

Але це все перспективи. Нині ж політики, звикнувши до купівлі ефірів і шпальт, не можуть повірити в те, що журналісти можуть працювати інакше. Заступник головного редактора газети «КоммерсантЪ» Валерій Калниш зізнався, що один з кандидатів пропонував кореспондентові гроші за інтерв'ю, не прагнучи його узгодити, а бажаючи в такий спосіб «подякувати» (газета реалізувала проект передвиборних, як вона наголошує, безкоштовних інтерв'ю з усіма, крім Ющенка й Тимошенко, які не знайшли часу). Іншу історію розповів вашому авторові закарпатський власкор однієї із загальнонаціональних популярних газет. У їхньому виданні поява замітки на політичну або навколополітичну тему можлива після вказівки зі столичної редакції, де вже здійснена відповідна оплата від політика.

Новий формат роботи ЗМІ з кандидатами помітили в Національній раді з питань телебачення і радіомовлення, про що зазначав в. о. голови Андрій Мирошніченко: «Новини тепер складаються з певного переліку кандидатів. Ми розуміємо, на яких умовах це відбувається, але зафіксувати це неможливо. Але найголовніше - забезпечити рівний доступ, щоб усі гралися за одними правилами». Можна констатувати, що єдиним правилом для політиків стали гроші, які відкривають доступ усюди. І регуляторний орган, вочевидь, нічого крамольного в цьому не бачить. Останніми місяцями інформаційні випуски загальнонаціональних каналів перетворюються на дайджести позитивних звітів про поїздки, вислови та акції кандидатів. Однак Нацрада бачить такі матеріали здебільшого на регіональних каналах.

Тарас Шевченко розкритикував органи контролю за свідому бездіяльність у період виборів. За його словами, скарги по всіх медіа - і по пресі, і по телебаченню з радіо - вповноважена розглядати Центральна виборча комісія, а по телебаченню з радіо - ще й Нацрада. Особливо критично експерти ставляться до останньої. За словами пана Шевченка, в той момент, коли Нацрада особисто зафіксує порушення або коли до неї прийде звернення від будь-якого виборця чи кандидата, вона зобов'язана розглянути цей факт і вжити санкції, передбачені законом про телебачення і законом про Нацраду, тобто попередження або штраф (остання не застосовується, оскільки немає затвердженого положення про штрафи). «Позитив не в тому, що вона покарає окремий канал, а в тому, що дає чіткі пояснення учасникам ринку, як вони мають застосовувати ту чи іншу норму закону. Але на останніх виборах Нацрада прочекала всю виборчу кампанію й почала карати, коли вибори закінчилися. Який сенс у такому покаранні?», - обурюється Тарас Шевченко.

Нагадаємо, що Національна рада вирішила на період передвиборної кампанії відмовитися від позапланових перевірок (посилаючись на постанову Верховної Ради, яка рекомендувала не проводити перевірки перед виборами), однак проводить моніторинг і фіксує «ознаки порушень», про які звітує в листах до ЦВК. «Національна рада під час виборчого процесу не буде здійснювати перевірки і розглядати питання щодо притягнення до відповідальності телерадіокомпаній, оскільки на цей час є спеціальна норма, передбачена законом "Про вибори...", а саме судовий розгляд таких питань», - наголошував в. о. голови Нацради Андрій Мирошніченко. А начальник юридичного управління Михайло Пушкаренко уточнював, що законодавець не наділив Нацраду повноваженнями суб'єкта виборчого процесу, тобто Нацрада самостійно не має права подавати позов до суду про порушення з боку телерадіоорганізацій.

Тарас Шевченко стверджує, що Нацрада неправильно тлумачить закони й постанови. «Закони про телебачення, про вибори і про Національну раду чітко встановлюють, що сфера компетенції Нацради - контролювати дотримання телерадіокомпаніями законодавства про вибори. Коли вони кажуть, що не мають повноважень, вони відверто брешуть. Що ж до постанови, яка рекомендувала припинити перевірки, то в ній ідеться про планові перевірки, а все, що стосується виборів, - це позапланові, яких постанова жодним чином не торкається», - каже він.

Однак самі фігуранти виборчого процесу нині не так багато скаржаться, як мали б. Кандидати, певно, усвідомлюють, що всі вони балансують на межі закону, час від часу перетинаючи її. Більше турбує те, що мовники не надто намагаються убезпечитися від такого балансування. За весь час кампанії лише двічі Незалежна експертна рада з питань діяльності телерадіоорганізацій під час виборів, очолювана Тетяною Котюжинською, давала свої висновки щодо агітаційних матеріалів на запити мовників (перший від Закарпатської ОДТРК щодо фільму Анатолія Гриценка «Ворог їхньої держави», другий від Закарпатської ОДТРК і 5-го каналу щодо ролика Юлії Тимошенко «Не обирай ганьбу! Обирай Україну!»). Третій запит - щодо відео- й аудіороликів Віктора Януковича - зараз розглядається. У попередні парламентські кампанії запитів було 11 у 2006 році та 16 у 2007-му. Можливо, цього разу їх в декілька разів менше тому, що Нацрада все ніяк не могла прийняти рішення про створення незалежного органу (виборчий процес розпочався 19 жовтня, рішення про експертну раду ухвалене 25 листопада). З іншого боку, менша кількість звернень до експертів свідчить про меншу кількість «чорнухи» на цих виборах. Відтак, замість бруду в цій кампанії медіа тиражували солодкий замовний мед.

Фото basik.ru