Така суть законопроекту, зареєстрованого головою парламентського комітету зі свободи слова Ганною Герман (ПР) і депутатом від Компартії Леонідом Грачем.

Аби як у людей

Згідно з законопроектом, державні ефірні ЗМІ в масштабах країни повинні поширювати «об'єктивну і повну інформацію» про діяльність кожної з парламентських партій. Обласним телерадіокомпаніям належить таким самим чином висвітлювати роботу партій, представлених у регіональних радах. На виконання цих вимог ТРК повинні надавати «рівний об'єм ефірного часу в щоденних інформаційних випусках» для висвітлення діяльності політсил. А також надавати рівний об'єм ефірного часу самим цим політсилам.

При цьому контролювати дотримання закону на центральному рівні повинен комітет ВР з регламенту і депутатської етики, а на місцях - відповідні комітети обласних рад, Верховної ради Криму, міськрад Києва і Севастополя.

Інтерес авторів закону впадає в очі відразу. Фактично, як вже сказано, мова йде про обов'язок державних ТРК надавати майданчик для агітації політичним силам. Причому тільки тим, які вже представлені в органах представницької влади.

За словами Ганни Герман, у цьому законопроекті розвинуто її давню ідею про забезпечення рівного доступу політичних сил до ефіру. «Я ще кілька років тому вносила законопроект про рівний доступ всіх політичних сил до ефіру, зокрема, і недержавних компаній. Але він тоді не пройшов. Зараз хотілося б домогтися справедливості хоч би на державних каналах», - сказала вона в коментарі «Главреду».

Необхідність ухвалення закону пані Герман пояснює просто. «У державних медіа спостерігається абсолютна служба владі. Щоб донести думку опозиції, доводиться дзвонити, просити, «погрожувати» - я маю на увазі, погрожувати, що ми зчинимо скандал в тому ж парламенті», - пояснила депутат.

Тим часом, попередник Ганни Герман на посаді голови комітету зі свободи слова, депутат від БЮТ Андрій Шевченко поставився до проекту колеги більш ніж скептично. «Ідея дуже дивна», - сказав він у коментарі «Главреду». За словами депутата, в проекті Герман-Грача в наявності ознаки порушення Конституції. Адже Основний Закон чітко визначає повноваження парламенту, і в переліку цих повноважень право регулювати поточну роботу телерадіокомпаній не прописано - ні для Верховної Ради в цілому, ні, тим більше, для її комітетів.

«Здається, автори законопроекту проявили тотальне нерозуміння як суті громадського віщання, так і суті журналістської роботи», - резюмував депутат. - «Я не допускаю навіть думки про те, що цей законопроект може бути прийнятий».

Ганна Герман у коментарі «Главреду» запевнила, що комітет ВР нікого не «контролюватиме» - за її словами, він повинен тільки збирати факти порушень закону і надавати їм публічності. Проте в законопроекті сказано прямо - «контроль за забезпеченням гарантій... покласти на комітет з питань регламенту, депутатської етики і забезпечення діяльності Верховної Ради».

Чому саме на цей комітет, а не, скажімо, на той же комітет зі свободи слова, пані Герман пояснити важко. «Я вважаю, це було б правильно», - тільки й сказала вона «Главреду». У будь-якому разі, регламентний комітет ВР очолює теж представник «Регіонів» - Олександр Єфремов.

Цікаво, що норми, подібні до запропонованих пані Герман і товаришем Грачем, вельми скидаються на... норми відповідного законодавства Російської Федерації. Саме у Росії існує законодавча вимога надавати парламентським (тільки парламентським!) силам рівний ефір в електронних медіа.

При цьому, на відміну від наших законодавців, російські депутати потурбувалися і про механізм виконання закону. Моніторинг присутності партій в ефірі (участь блоків у виборах в Думу заборонена) проводить ВДТРК. І щомісяця подає результати цього моніторингу в Центрвиборчком, де їх аналізує спеціальна робоча група. Та сама група представляє результати свого аналізу громадськості. Наприклад, за жовтень місяць дані ще не проаналізовано, але вже відомо, що російську партію влади - «Єдину Росію» - висвітлювали аж на 10 % менше, ніж деякі інші партії. Що, зокрема, пов'язано зі скандалом навколо фальсифікації місцевих виборів у Москві, проти яких різко виступили опозиційні партії. А коли вони виступили, то і їхню діяльність, за версією російського держТБ, висвітлювали з перевагою в їхній бік.

На жаль, українські ЗМІ до ладу не висвітлювали ні цих виборів, ні цих виступів, ні того, що всі виступи продовжувалися тільки до зустрічі опозиціонерів з президентом РФ Медведєвим (причому ніхто так і не дізнався, що пообіцяв або чим пригрозив опозиції Медведєв). Проте для нас важлива надзвичайна схожість законопроекту Герман-Грача і чинного російського законодавства.

Як і недоліки цього законопроекту порівняно з тим же російським законодавством. Дуже вже розпливчато наші законодавці прописали багато норм. Наприклад, як визначатиметься «повнота і об'єктивність» інформації про діяльність партій? І в якому форматі повинні ТРК подавати в своїх новинних випусках «рівний об'єм» цієї самої інформації? Досі щось подібне практикувалося тільки в сумно відомі часи «темників», коли лояльні до влади телеканали в новинних випусках подавали добірку повідомлень про різні політичні сили (як правило, не указуючи автора добірки). Правда, до «повноти і об'єктивності» тим добіркам було більш ніж далеко.

Але підвищений інтерес політиків до мас-медіа в найближчому майбутньому неминучий. Адже тема свободи слова і «справедливого доступу до ЗМІ» загострюється в будь-якій передвиборній кампанії.

Старі побоювання і нові «темники»

Власне, в нинішній кампанії ця тема загострилася вже давно. Досить пригадати вересневий скандал на шоу Савіка Шустера, коли в ефірі за участю прем'єр-міністра Тимошенко «несподівано» з'явилися депутати від ПР («Главред» детально розбирав той скандал у матеріалі «Скандал в шоу Шустера: у Тимошенко задоволені»). Трохи раніше оскандалився вже БЮТ, провівши через суд відоме рішення про заборону контрпропагандистських роликів, що відштовхуються від реклами Тимошенко «Вона працює».

До речі, певного ефекту таки було досягнуто: як стверджують джерела в штабі Януковича, юристи ПР тепер посилено перевіряють контрпропаганду на предмет її «придатності» для телеканалів, юристи яких, у свою чергу, раді використовувати будь-яку зачіпку, щоб не затьмарювати відносини своїх власників з палким главою Кабміну.

Втім, за твердженнями тих самих джерел, зрештою все вирішує не буква закону (або судового рішення), а особисті домовленості між власниками телеканалів і власниками політичних сил (що у ряді випадків одне й те саме).

Що стосується цензури як такої, то вона реалізується не рішеннями судів, а «явочним порядком». Як серед політиків, так і в журналістських колах поширена думка, що цензура «темників», що процвітала за президентства Леоніда Кучми, сьогодні замінена «цензурою джинси» - простіше кажучи, цензурою грошей. Причому за гроші можна не лише опублікувати матеріал на свою користь, а й домогтися, щоб той чи інший ЗМІ не висвітлював у вигідному ракурсі вашого опонента. Грубо, але влучно цю ситуацію описує розхожий сьогоднішній афоризм: після Майдану журналістика переселилася з гарему в бордель.

Все це справді так. Проте є підстави говорити і про збереження прямої цензури. Так, в середині червня в Інтернет потрапив знаменитий відеоролик, на якому Юлія Тимошенко, готуючись до запису телезвернення, енергійно промовляє «Пропало все!». Хоча Тимошенко мала на увазі всього лише текст на суфлері, картинка вийшла дуже вже яскрава. Це усвідомили і в штабі БЮТ: після того, як ролик показали в ефірі програми «Репортер» на Новому каналі, шеф-редактор програми Володимир Павлюк отримав від керівництва настійну рекомендацію піти за власним бажанням. Яку і виконав. Правда, керівництво каналу в публічних коментарях наполягало, що анінайменшого тиску уряду або політиків на собі не відчуло - мовляв, рішення було, якщо можна так висловитися, суверенним.

Аналогічна історія, але вже з протилежним політичним забарвленням, сталася в середині жовтня. Резонанс у ЗМІ викликала відмова вищого керівництва телеканалів СТБ і «Інтер» випустити в ефір вже підготовлені сюжети про те, що музику пісні «Лідер», написаної спеціально під кампанію Віктора Януковича, вкрадено з хіта Тото Кутуньо. Тоді шеф-редактор інформпрограм СТБ Олексій Мустафін теж запевняв обурених журналістів, що прийняв рішення без жодного стороннього впливу. Але відкрито пояснити свої мотиви відмовився.

Повертаючись до спроб політиків «оформити» інформаційне поле згідно з власним розумінням свободи слова, не можна не сказати, що поки що ці спроби залишаються безсистемними. Так було з тією ж судовою забороною критикувати рекламу «Вона». Ініціатори цього рішення, пригадую, додумалися прямо написати в скарзі, що знущання з «Вона працює» ображають особисто Юлію Тимошенко. Давши таким чином опонентам привід для звинувачень у спробах заборонити критику прем'єра взагалі. Коли в розмові з тодішнім головним піарником БЮТ Віктором Уколовим автор цих рядків резонно поцікавився, чому взагалі в БЮТ вирішили, що «Вона» і Тимошенко - це одне й те саме, послідувала чудова відповідь: «ну, так вважають громадяни». А буквально за кілька тижнів раптом з'ясувалося, що «Вона» - це зовсім не Тимошенко, а Україна.

Така безсистемність у «прирученні» ЗМІ, очевидно, збережеться до кінця виборчого процесу. Але зовсім інакше ситуація може виглядати після. І деякі виступи потенційних переможців президентських перегонів не дарма вже сьогодні турбують працівників клавіатури і мікрофону. Досить згадати ті ж заяви Тимошенко про «антидержавницьку» політику деяких телеканалів, або пораду Віктора Януковича «не молоти язиком», звернену до журналіста, який посмів поставити «лідерові» незручне запитання.

Щоправда, досі законодавчим забезпеченням «свободи слова по-своєму» занепокоївся тільки БЮТ. Саме у програмі цієї політсили міститься дивна вимога «надати силу закону» угодам про редакційну політику, що збентежило уми, зокрема, і оглядачів «Главреда». Проте, як запевняє Андрій Шевченко, мова йде лише про те, щоб журналіст, влаштовуючись на роботу, міг ознайомитися з основами редакційної політики, і, якщо його змушують їх порушувати, був захищений законом. А про те, що влада законодавчо затверджуватиме якісь правила гри для ЗМІ, не йдеться.

Залишається сподіватися, що сама Тимошенко поділяє цю думку свого депутата. Проте зараз для зайвого оптимізму особливих причин, як вже було сказано, немає.

Можливо, яскравіше за всіх ставлення політиків до ЗМІ сформулювала днями професійний журналіст і голова підкомітету ВР з телерадіомовлення Олена Бондаренко (ПР). У інтерв'ю, розміщеному на офіційному сайті рідної партії, журналістка-депутат нарікала: «Україна дістала псевдосвободу. Можна заявити все, що завгодно, навіть оббрехати людину, а жодної відповідальності, жодної презумпції невинності, жодного права адекватно відповісти брехунові насправді немає». І тут же, абзацом нижче, заявила: «Ми неодноразово стикалися з тим, що якщо наші депутати дають інтерв'ю. раптом якимсь дивним чином вирізають фрази, що критикують уряд. При цьому, анітрохи не сумніваючись, пояснюють ситуацію тим, що вони взагалі критику не друкують - як з одного боку, так і з іншого. Це що - у нас якась беззуба журналістика виходить? А навіщо вона тоді взагалі потрібна?».

Дійсно, для кожного політика, особливо в Україні, критика - це коли погано говорять про опонента. А коли погано говорять про тебе - це наклеп. Такий підхід поділяють всі без винятку політичні сили нашої країни, і доказів цього безліч.

Відповідно, здобувши достатню владу, будь-яка з цих політсил намагатиметься зробити все, щоб в країні процвітала «критика» в її розумінні. І в жодному разі не «наклеп».

Олександр Михельсон, журнал «Главред»

Фото - ua.glavred.info