В очікуванні «Телетріумфу» маневруючи між рекламними паузами, хотілося побачити якомога більше програм, щоби по церемонії зрозуміти, що вважається нині досягненням. Страху пропустити перший показ, черговий випуск чи наступну серію, тим пак не побачити чогось від початку до кінця, на жаль, протягом усього минулого телероку не виникало.

І от нарешті нічний показ телеверсії церемонії вручення нагород найкращім серед кращих. Прекрасні модернові декорації, іменний (а не черговий) хореографічний пролог, дотепні й розкуті екраннознані ведучі, а далі...

Номінація - пісня, дві номінації - пісня, три номінації - пісня з гуморком...

Чому тріумфатори не користаються з безмежних можливостей свого мистецтва, а розбирають призи під час простенького естрадного концерту - зрозуміти важко. Були ж телемости з різними країнами, то чому неможливий теледіалог між вітчизняними каналами зі святкових студій номінованих програм, зі щасливими обличчями їхніх творців? Чому свято наймолодшої музи не демонструє єдності й індивідуальності телевізійників? Хіба показ дайджесту найкращої продукції не був би цікавішим (не кажучи про корисність), ніж хай навіть прекрасні естрадні номери? Дуже дивно, що представлена антологія найкращого телепродукту розрахована ледь не всуціль на тих, кому до 30 років. Складається враження, що найвищий сенс ТБ - конкурувати з комп'ютером.

Всі країни мають таланти, і чудово, що колишні обласні огляди самодіяльності або шкільні олімпіади отримали нині телевізійне втілення. Цікаво було б дізнатися, чи не дешевше робити щось власне, ніж купувати продукт, який, звісно, єднає нас із усім світом, але не стимулює пошуку власної неповторності.

Кожен митець, що б там він не декларував, перш за все виявляє свої думки, смаки, хвилювання. Не вірю, що жодного телевізійника не цікавить театр, наука, народна творчість, класична музика, живопис. Чому ж немає в цій царині не те що номінантів, але навіть й чогось заохочувального для найбільш вдалих спроб? Чи все це вмістилося в шокуюче-змістовну номінацію - «навчально-пізнавальна соціально-культорологічна»?

Коли ведучі оголосили про відзначення ідентифікаторів каналів, я завмер в очікуванні імен та облич авторів ідеологій, філософій розвитку, концепцій. Виявилося, йдеться про заставки. Тоді цілком нормально відзначати промоакції, які виявилися цікавішими за сам продукт.

Зала двічі завмирала в хвилинах мовчання по колегах, які пішли з життя. Подумалось: який швидкий і безжальний цей життєплин. Який він дорогоцінний і на що ми його витрачаємо.

Досвідчена Тетяна Цимбал кількома фразами зуміла передати залові своє хвилювання. Цікаво, чи звернули увагу її молоді колеги на володіння голосом, здатність застосовувати кілька резонаторів, а не загально-радісно і швидко стомлюючи горлати.

Часто-густо наше телебачення справляє враження свідомої простакуватості, невимушеної провінційності й навіть мудрованої глупуватості. Проте всі добре пам'ятають моменти солідарності, громадянської сміливості, політичної принциповості у новітній біографії телецеху.

Привітання колег одним із тріумфаторів зі святом жнив виборчої компанії, що наближається, здається, викликало масову пирхоту. Сподіваюся, це ознака бажання, щоби голос екрану завжди звучав чисто.

Олексій Кужельний, народний артист України