Після закінчення найбільшого віт­­­­чизняного телешоу «Україна має талант!» знімальна група телеканалу СТБ розпочинає підготовку до наступного проекту, а переможці роз'їжджаються по домівках із санаторію в Пущі-Водиці, завмираючи перед незнаним майбутнім. Поки що ніхто не може напевно сказати, чи зуміє хтось із них досягти справжнього успіху.

«Ми лише нещодавно змогли усвідомити свою перемогу, адже в санаторії жили ізольовано, нікого не бачили», - ділиться враженнями від перемоги 24-річна мешканка Євпаторії Ксенія Симонова. Психолог і художник-поліграфіст за освітою, Ксенія представляла на глядацький розсуд зворушливу і вправну пісочну анімацію, якою займається з вересня минулого року. Приз - 1 млн грн - вона планує витратити на квартиру в Євпаторії та заснування доброчинного фонду.

Цирк або Лас-Вегас

Умови конкурсу дозволяють переможцеві витрачати гроші, куди йому заманеться. І це може бути аж ніяк не розвиток зіркової кар'єри. До того ж, зробити з фіналістів шоу «Україна має талант!» зірок шоу-бізнесу - не так уже й легко.

«АртВан» (акробатичний дует із Києва. - Авт.) стали зірками свого жанру, - розмірковує телеведучий, продюсер і член журі шоу «Україна має талант!» Ігор Кондратюк. - Але цей жанр ви можете побачити лише в цирку, враховуючи недорозвиненість нашого шоу-бізнесу, не тільки співочого, а загалом шоу, де можна було би показати їхній талант. У нас немає Лас-Вегаса, щоб зробити виставу, в якій вони б стали солістами. До речі, в Лас-Вегасі виступає дуже багато українців і росіян, майстрів свого жанру, яким ніде застосувати свої таланти на батьківщині».

Зробити зірок важко не лише з акробатів. «Хочу думати, що Юля Кувшинова (на конкурсі представляла пісню. - Авт.) буде відомою співачкою в Миколаєві та околицях, хоча околиці можуть сягати Луганська та Ужгорода . З Артемом Семеновим (співає чоловічим сопрано. - Авт.) можна переспівати кілька хітів, записати, його будуть крутити радіостанції й показувати телеканали. Валерій Юрченко (міліціонер-пародист. - Авт.) може вирости в класного пародиста. Вони з Артемом - двоє кандидатів на публічність після шоу. Інших ніде показувати».

Ксенія Симонова визначилася з творчими планами, і в них немає бажання стати зіркою будь-якою ціною: «Мій чоловік Ігор уже майже дописав п'єсу, в якій мені з піском відводиться чимала роль. У нього є театр «Приватна колекція», одразу після повернення до Криму ми розпочнемо репетиції. Я думаю, що прем'єра вистави відбудеться в кінці серпня в Євпаторії. Ще ми працюватимемо на відкритті «Казантипу» (фестиваль електронної музики, який проходить поблизу Євпаторії. - Авт.) Я дуже люблю малювати під клубну музику - це такий різновид ві-джеінгу».

Ксенія не хоче карколомно змінювати своє життя: «Мені дуже б хотілося підняти інфраструктуру Євпаторії. На жаль, зараз молодь від нас їде, хоча це чудове місто для життя. Я мрію, щоб ми стали культурним центром України. І думаю, що в нас тепер є для цього всі можливості».

Реальний шанс

Після подібних шоу канали зазвичай намагаються і підтримати, й утримати біля себе свої відкриття, часто перетворюючи переможців та фіналістів на телеведучих. Запропонував допомогу учасникам проекту й СТБ: продюсування, участь у турах і постановках, проте Ксенія поки що нічого не обіцяє: «Продюсування означає, що потрібно бути в конкретному місці в конкретний час. Це прямий ефір, врешті-решт. А в мене маленький син».

«Я вважаю, що учасники свою справу зараз зробили на 100%, - резюмує Ігор Кондратюк. - Вони стали зірками цього шоу, довели людям, що талановиті». Натомість на інтернет-форумах у вирі радісних емоцій вчуваються нотки скепсису: мовляв, до зими ніхто вже й не згадає про фіналістів чергового великого шоу.

«Переможці шоу цілком реально можуть стати зірками», - вважає переможець проекту «Шанс» Віталій Козловський. Він знає, про що говорить, адже сам дуже швидко перетворився з 19-річного львівського студента факультету журналістики на одну з українських зірок, запалених на подібного штибу шоу. Тож до його рецепта варто прислухатися: «Якщо ти вмієш вдало скористатися ситуацією, якщо ти будеш підходити до якихось пропозицій з розумом, то можеш навіть не перемогти в проекті, а перспективи перед тобою відкриються. Якщо є можливість, то треба за неї хапатися - і вперед».

Окрім Віталія яскравих зірок, що вийшли з телепроектів, не так уже й багато. У сухому залишку Даша Астафьєва з «Фабрики», вихованці «Шансу» Наталя Валевська, гурт «Авіатор» та одна з учасниць групи «НеАнгели». «Танці з зірками» вивели в люди Влада Яму й Олену Шоптенко. Проте більшість учасників телешоу після спалахів популярності вперто підстерігає забуття.

Продюсер Олександр Бригінець розповідає про долю зірок, що вийшли в світ з-під крила «Території А»: «Сергій Підкаура з «The вйо» і далі грає в Могилевської, Мирослав Кувалдін став цікавим телеведучим. Ігор Балан із «Аква Віти» пише пісні, але сам уже не співає». Бригінець закликає зірок використовувати свої шанси одразу: «Головне - зрозуміти, що коли вже відбувається якийсь спалах, треба робити все можливе, щоб цей спалах тривав якомога довше, тому що інші спалахи даються дуже важко, а багато кому і не вдаються».

Подекуди на шляху до Олімпу з потенційними зірками стаються небезпечні метаморфози: вони просто сходять з дороги слави, попри продюсерські витрати та сподівання. «Крім талату і грошей потрібне ще й бажання, - вважає Ігор Кондратюк. - Бажання бути зіркою, щоб удосконалюватись і працювати у вибраній галузі. Дуже багато зусиль, які докладає продюсер до розкрутки того чи іншого виконавця, пішли прахом, бо цей виконавець на певному етапі вирішив, що він зірка, і цього йому вже досить».

Трапляються й банальніші причини: привабливі дівчата виходять заміж і вагітніють, як фіналістка «Американського шансу» Інна Воронова. Дехто ж виявляється просто психологічно не готовим до випробування славою.

«А мені не нада вся ета естрада»

На запитання: «Чи може участь у телешоу поламати людське життя?» - поп-зірка середини 1990-х Юрко Юрченко вневнено каже: «Може. Слава - це велика спокуса й тягар, і я його не витримав».

Засвітившись у регіональному турі «Червоної рути», Юрко Юрченко набув шаленої популярності з легкої руки «Території А», що створювала перших зірок українського шоу-бізнесу. «Я хотів вирватися з села, виступати, співати, й добився цього , - розповідає Юрко. - Я був дуже відкритою людиною, але слава змінила мене - в поганий бік. Я заходив у метро, а люди на мене кидалися, брали автографи. Вони почали сприймати мене по-іншому, тому і я намагався захиститися від них: а в результаті став хамом, нервовим типом, психічно неврівноваженим. Мені знадобилося дев'ять років, аби подолати це».

Пригадуючи пережите, Юрко наголошує на цінності простих речей: «Слава потрібна Богу, а людині не потрібна. Я знову став людиною, яка живе собі в селі, ходить у магазин, купує хліб, вітається з людьми й посміхається, коли її впізнають. Але для цього потрібен був час і дуже копітка робота».

Після «Території А» Юрко Юрченко виступав у нічних клубах Москви, аж поки в кінці 2004 року не повернувся додому, заснувавши альтернативний гурт «Юркеш». У своєму останньому альбомі «Menuets.Тюльпани в целафані» Юрко співає: «А мені не нада вся ета естрада». Виступає, до речі, в тій самій сорочці, що й у 1996-му, показуючи цим, що зміни повинні відбуватися всередині людини: «Продюсерів у нас немає, працюємо самі, але виступаємо багато. У фінансовому плані я сьогодні почуваюся набагато краще, ніж у часи глобальної слави, коли в мене було по 30 концертів».

Побувавши за лаштунками телебачення і скуштувавши зіркового хліба, Юрко ставиться до подібних шоу критично: «Туди потрапило дуже багато випадкових людей, яких показали лише для того, щоб посміятися. Я не вірю в sms, я не вірю в жоден конкурс і я не вірю в телебачення - воно давно стало великим поганим бізнесом. Як ти думаєш, для чого зробили шоу «Україна має талант!»? Для того, щоб відшукати таланти в Україні? Звісно, аби заробити гроші. Крапка».

Хай там як, а «Україна має талант!-2» стартуватиме вже наступної весни. А це означає, що ми знову стежитимемо за тим, як у телепросторі спалахують нові зірки. Адже процес, як відомо, часом важливіший за результат.

Фото: «Український тиждень»

Інна Завгородня, «Український тиждень»