З телеекранів не сходять «паради протестів» - то стукають касками, то блокують вулицю маршрутками, то горілку на тротуар виливають, то домашніх тварин із табличками приводять...

Дивлячись на всю цю картину, якось навіть «незручно»  згадати про таку галузь як піар. Бо ж і не галузь це начебто. І обсяг ринку нібито  якихось 80 мільйонів доларів на рік (хоч є думки, що насправді  у три рази більший). І своїх лоббістів та депутатів піарники не мають. І ЗМІ особливо про цей ринок не пишуть (бо піарник і журналіст чомусь почуваються по різні боки «барикади»). Піар-агенції - це дрібний та середній бізнес, а він в Україні давно нікого не цікавить. Яка там підтримка держави? Хоч би не задушили вже зовсім..

І при цьому всі політики без виключення, а також зірки, бізнесмени і навіть деякі журналісти - постійно користуються піаром як ефективним  інструментом,  хто б що про піар не говорив.

Панове, мова йде про зв'язки із громадськістю. А це не просто «послуги», релізи чи заходи, це - ідеологія. От в Росії наприклад роль піару добре розуміють. Зокрема, про це свідчать теми, які підіймають на різноманітних круглих столах та форумах - роль піар у формуванні позитивного іміджу держави, репутація влади,  піар-підтримка російських товарів за кордоном, вихід російських піар-агенцій у Європу , і так далі. Часто в таких заходах приймають участь урядовці та політики. ..У нас такі теми відкрито не обговорюються, а державні структури та політики активно обслуговуються у інозмених піарників. Може тому Україна зазвичай програє інформаційні війни, а її імідж у світі не покращується? ...

Можливо, вперше тема місця українського піару в Україні, прозвучала більш-менш глобально на круглому столі, що відбувся 24 червня в Укрінформі. Дещо провокативна назва «Купуйте українське або Кому належить ця країна», не завадила серйозній та різнобічній розмові, у якій прийняли участь піарники та українські виробники.

« І я там був,» як кажуть... Тези такі:

- «Купуйте українське» повинне стати не просто слоганом, а ідеологією. Для цього слід до партріотичних мотивів додати раціональні. Бо український продукт - це якість, доступність за ціною, а також робочі місця та податки.

- Шляхи розвитку ідеології - від  «Купуйте українське» - до «Made in Ukraine».

- Міжнародний досвід  та інвестиції - це важливо. Хай в Україні працюють і розвиваються компанії різної форми власності, в тому числі  з іноземним капіталом.  Адже іноземні компанії, що мають виробництво в Україні - також певною мірою українські виробники.

- В умовах кризи всі згадали про внутрішній ринок та внутрішнього споживача, зросла активність уакраїнських виробників та галузевих асоціацій. Проте останні в основному задіють інструменти лобіювання, не підкріплюючи їх потужними та постійними інформаційними та піар-кампаніями та обходячись часто одним прес-секретарем, замість залучення незалежних професійних структур.

- Виробникам варто йти  зі словом переконання до кінцевого споживача, а не тільки сподіватись на дії держави (тим більше, що ці дії в основному неефективні). Саме кінцевий споживач »голосує» грошима за той чи інший продукт.

- Хай споживач робить свій вибір свідомо, на основі повної інформації, а не тільки під гіпнозом розрекламованих брендів та стереотипів.

Озвучені меседжі, здається, знайшли підтримку інших учасників, що порадувало. Але, зізнаюся, на думці постійно крутилося питання: «А чи купують українське самі українські виробники?»

Загальновідомо, що закордонні та транснаціональні бренди в основному працюють із мережевими піар-агенціями. Також прослідковується робота із «своїми» - тобто, якщо наприклад на ринок виходить американська (польська, російська і тд) компанія, і в Україні на той час вже є «американська» (зі штаб-квартирою в США), або ж польська, російська і тд агенція - ймовірніть їх співпраці наближається до 100%. І це при тому, що очевидно - «локальна» українська агенція краще знає місцеву специфіку, менталітет, ситуацію у тих же ЗМІ...

Цілком логічно, що українські виробники мають працювати перш за все із українськими піар-агенціями.

Що ж роблять українські виробники? Як тільки масштаб бізнесу дозволяє їм оплачувати недешеві послуги закордонних піарників - багато з них звертаються саме до них... Бо - престижно.  Але хто краще зможе зрозуміти та захистити інтереси українського виробника, як не українська піар-агенція ?  То може, у боротьбі за «українське» нашим виробникам варто почати із себе? 

 Щодо професійності - той, хто вважає, що українські піар-агенції менш професійні, ніж закордонні - знаходиться у вчорашньому дні і не знає реальної ситуації. Українські піар-структури не стояли на місці всі ці роки. Є наприклад такі, що працюють вже десяток років, та й 5-7 років роботи на нашому дикому ринку вже також немало. У 2006-2008 роках ринок суттєво розвивався , і не тільки кількісно,а й якісно. Звичайно, є структури різного рівня  за досвідом, кваліфікацією кадрів, як і на будь-якому ринку. Але заперечувати наявність професіоналів серед українських агенцій та фахівців - сьогодні просто дивно.

Варто зрозуміти, що українські піар-агенції  - це також вітчизняні виробники. Виробники інтелектуального продукту,  вкрай необхідного і державі, і бізнесу, і суспільству в цілому.

Сьогодні у всіх галузях є напрямки, що потребують роз'яснення, інновації та продукти, що потребують просування - тому для піар-фахівців відкривається велике поле діяльності.

Будемо сподіватись, що криза  розбудить «національну свідомість»  - і до речі не тільки вітчизняних виробників,а й самих піарників. Бо ж відвідавши понад 30 сайтів вітчизняних піар-структур, я не зустріла у текстах визначення  «українська піар-агенція». 

Фото: Publicity

Руслана Плис, головний редактор Publicity