У Джилл відразу додалося клопоту: для інтерв'ю вона мала отримати спеціальний дозвіл на каналі. Врешті-решт ми замовили холодний чай і воду, щоб якось рятуватися від вашингтонської спеки, і почали бесіду.

«Якщо Сполучені Штати звертають увагу на Росію, то це не означає, що вони ігнорують Україну»

- Джилл, спершу я б хотіла розпитати вас як головного кореспондента CNN по Держдепаратменту про ваші враження від роботи Держдепу під керівництвом Хілларі Клінтон. Ви брали у нового держсекретаря інтерв'ю, і якісь враження про неї як про шефа американської дипломатії у вас напевно склалися. Є думка, наприклад, що Хілларі Клінтон не настільки самостійна і впливова, як була Кондолізза Райс.

- Звичайно, головні рішення ухвалює президент. Але приймає їх після обговорення з держсекретарем, радником з питань національної безпеки Джеймсом Джойсом, з міністром оборони Робертом Гейтсом, віце-президентом Джо Байденом. І вони збираються досить часто. Принаймні Хілларі Клінтон точно досить часто буває в Білому Домі. Судячи з того, що я бачила, супроводжуючи її до Азії, до Європи, на Близький Схід - вона дуже серйозно ставиться до того, що робить, знає свою справу і до того ж постійно щось вивчає. Я пам'ятаю, коли ми летіли в літаку, Хілларі Клінтон сиділа сама, в окулярах, і щось уважно читала. Мені здається, вона справляє вплив на президента. Яке саме - сказати не можу, але справляє.

Більш того, Держдепартамент сьогодні має можливість попрацювати на більш високому рівні, тому що Хілларі Клінтон - своєрідна міжнародна зірка. Її знають у всьому світі, і це дуже відчувається, коду вона прибуває з візитом в ту чи іншу країну.

- Білл Клінтон якось намагається впливати на ті чи інші рішення своєї дружини?

- Я не думаю, що він прагне впливати на неї, але він дуже багато знає, і напевно вона цікавиться, що він думає з того або іншого приводу. Так, вона дуже самостійна жінка, але чом би не скористатися тим, що у тебе чоловік - колишній президент?

- Ви гадаєте, Хілларі Клінтон і Бараку Обамі вдасться довго зберігати таку одностайність, яку вони демонструють зараз?

- Звичайно, в якийсь момент може виникнути певне питання, в якому вона не погоджуватиметься з президентом. Але найважливіше, що вона не просто підкоряється думці президента, а між ними відбувається діалог.

- Яке питання сьогодні може викликати найбільше різних думок в оточенні Обами?

- Північна Корея. Ніхто не знає, що з нею робити. Тому що незрозуміло, що відбувається усередині країни.

- Чи можна сказати, що завдяки своєму бекгранду першої леді, Хілларі Клінтон більше орієнтується в міжнародній політиці, аніж президент Обама?

- Не знаю точно, але коли вона була першою леді, то я з нею теж багато їздила. У нас були такі «тури першої леді».

- В Україну теж приїздили?

- Так, теж була. Але вона також відвідувала Середню Азію, Росію. У неї дуже добрі зв'язки в багатьох країнах світу. Особливо серйозно вона цікавиться справами жінок. Фактично вона займається цими питаннями років із двадцять п'ять.

- Тобто з жінками-політиками вона швидше знаходить спільну мову, ніж із чоловіками?

- Ну, можливо. Те, що дійсно цікаво в сьогоднішній зовнішній політиці США - це так звана політика «м'якої сили» (soft power).

- Як виглядає ця soft power, або як її ще Хілларі Клінтон називала, політика «розумної сили» (smart power), щодо Росії, України, всього пострадянського простору?

- Мені здається, що головну роль у вашому регіоні відіграє рівень життя людей. Чому це важливо у вашому регіоні? Тому що раніше держава цей рівень гарантувала. Відповідно, зараз відсутність такого рівня створює певну напругу в народі, і це небезпечно.

- Ви як журналіст, який пропрацював дев'ять років у Росії, як вважаєте, чи має сьогодні ілюзії Вашингтон з приводу того, що являє собою сьогоднішня російська влада?

- Ви знаєте, у нас у Вашингтоні багато точок сили і впливу - Білий Дім, Держдепартамент, сенатори, міністерство оборони, - але в якийсь момент всі зійшлися в одному: що так більше продовжуватися не може.

- Ви маєте на увазі погіршення російсько-американських відносин?

- Так, саме тому з'явилася кнопка перезавантаження.

- А точніше «перевантаження». Ви знаєте, як вийшла така помилка?

- Ніхто не знає, хто це зробив. Але я сама була в Женеві, коли Хілларі Клінтон натискала на цю кнопку з Сергієм Лавровим.

- Але ж це в Держдепартаменті цю кнопку виготовляли?

- Очевидно. Але було так смішно, тому що можна було запитати будь-яку російську людину на вулиці, як правильно «перевантажувати» відносини чи «перезавантажувати», і вона би сказала, як це правильно написати російською. Але залишимо це історії.

Важливіше, мені здається, що вони (адміністрація Обами. - Ред.) дійсно хотіли б почати все наново з Росією. Головні ж питання, на мій погляд, - це оборона, програма СТАРТ, роззброєння тощо. Як все розвиватиметься - я не упевнена, але те, що вони дійсно стараються - це факт. Звичайно ж, вони також думають, що Росія зможе вплинути на Іран, на Північну Корею.

- Скільки часу, на ваш погляд, Обама намагатиметься перезавантажити відносини з Росією. Cкільки часу йому потрібно для того, щоб зрозуміти - у нього вийшло чи не вийшло?

- Ви знаєте, це дуже гарне питання, тому що це саме питання ставлять по відношенню до Ірану і по відношенню до Північної Кореї. Вчора (28 травня. - Ред.) президент сам сказав, що у нього немає ніяких штучних графіків. Я не думаю, що вони самі знають, коли зможуть сказати: ну все, не виходить, кінець. Такого моменту не буде - процес розвиватиметься поступово.

- Те саме, що було і з Джорджем Бушем-молодшим на початку його каденції, коли теж спочатку дивилися один одному в очі, а потім поступово розчаровувалися?

- Мені здається, що у Обами швидший темп у всьому. Він дуже швидко ухвалює рішення і дуже швидко все прагне зробити. Він дивиться на годинник.

- Якщо розставити зовнішньополітичні пріоритети США сьогодні, то на якому місці опиниться Росія, а на якому Україна?

- Із самого початку йде, звичайно, Близький Схід, Іран, потім Північна Корея, потім зміна клімату, що зараз теж надзвичайно важливо. Що стосується України, то найголовніше в даний момент - це політична стабільність. Але при цьому тут всі розцінюють це як внутрішнє питання України. Тобто в адміністрації Обами виходять із того, що в України є внутрішні проблеми, але вона не створює проблем на міжнародному рівні. І це дуже важливо, тому що зараз насамперед адміністрація мусить загасити вогнища в тих країнах, де «пожежа». Дуже велике полум'я зараз в Афганістані або Пакистані.

Що стосується Росії, то знаєте, сьогодні це не та Росія, яка була п'ять років тому. Вона набагато впливовіша і більш вплетена в економічну систему світу.

- Як її вплив відчувається у Вашингтоні? Принаймні з Києва виглядає так, що вона підключає все більше ресурсів для створення тут певного лобі?

- Росіяни, звичайно, дуже добре працюють з різноманітними піар-компаніями, але це не завжди спрацьовує. Подивіться, наприклад, що відбувалося під час війни в Грузії: враження від того, що робила Росія, не було, м'яко кажучи, позитивним у Вашингтоні.

- Тобто ніякий піар не допоміг?

- Так. Тому я не вірю, що Росія має вплив у Вашингтоні. Вони (росіяни. - Ред.), звичайно, хотіли б пояснити свою точку зору краще, ніж вони це робили раніше, але я не думаю, що вони знають, як це зробити.

- Чи є у Вашингтоні втома від України?

- Якщо чесно, то я такого слова навіть не чула в контексті України. Проблема в тому, що в пострадянській історії ще не було моменту, коли у США було так багато проблем - дві війни, ядерна програма Ірану, економічна криза. І якщо Україну непокоїть те, що світ на неї не звертає уваги - я не думаю, що це навмисне. Просто з Україною нічого небезпечного не відбувається, вона продовжує розвиватися. І дякувати Богові, що у України немає таких проблем, як у інших країн. І вона повинна пам'ятати, що увага буває з різних причин - з позитивних і з негативних.

А якщо Сполучені Штати звертають увагу на Росію, то це не означає, що вони ігнорують Україну. Якби політики були недостатньо розумні, вони могли так зробити, але цього не відбувається.

- А взагалі тема Росії-України добре «продається» в новинах? Це цікавить американців?

- Для тих, хто знає світ, Україна відіграє дуже велику роль.

- Від вас і досі вимагають пояснювати в сюжетах, що Україна - це «колишня радянська республіка»?

- Ні, зараз ми вже можемо сказати просто «Україна» - без «колишня радянська» або «пострадянська» республіка. Як-не-як, незалежності України вже 18 років.

- Ви як спеціальний кореспондент CNN у Москві потрапили на зміну президентського караулу в Росії - від Єльцина до Путіна. Ви на своїй роботі як відчули такі зміни?

- Путін - більш організований. Вони різні люди і абсолютно по-різному підходили до всього.

- Тобто ви хочете сказати, що при Путіні стало легше працювати?

- Ні, не легше, тому що при Єльцині був хаос, але кожен мав свій погляд. При Путіні все стало більш вузько і контрольовано. Але хай там як, він навів у країні якийсь порядок, хоча мені не дуже подобається це слово, тому що в нього вкладають дещо інший сенс. Я ж маю на увазі порядок у прямому його розумінні. Пам'ятаєте, за Єльцина багато хто говорив навіть про те, що країна може розпастися.

- У вас не було ситуацій у Москві, коли вам висловлювали побажання те не показувати, а те, навпаки, висвітлити?

- Ні.

- Тому що ви були з CNN?

- Так, вони так поводяться зі своїми, російськими журналістами. Я це точно знаю. Але з нами вони розуміли, що це просто марно. Я прагнула висвітлювати те, що бачила. Це не була чорно-біла картина, це були сірі тони.

- Щодо висвітлення тих чи інших подій. І я, і мої колеги в Україні, які відстежували президентську кампанію в США, були здивовані тим, наскільки відкрито окремі американські журналісти дозволяли собі підтримувати того або іншого кандидата. Після того, як Обама став президентом, персональна підтримка й досі впливає на роботу журналістів? Вони лояльніші до нинішнього президента, аніж були до попереднього?

- Але ви повинні говорити про конкретні приклади.

- Гаразд. Я, наприклад, чудово пам'ятаю програму Фаріда Закарії по CNN, коли він сказав, що голосуватиме за кандидата Обаму, а потім ще довго пояснював, чому він це збирається зробити.

- Але ж він журналіст-коментатор, він може робити те, що не може собі дозволити звичайний кореспондент. Він також пише для журналу Newsweek, і його робота - коментувати ті або інші події. Але простому кореспондентові підтримувати того або іншого кандидата заборонено.

- В Україні журналістів, які займаються зовнішньою політикою, можна злічити на пальцях однієї руки. У США це престижно?

- Престижно і, я б сказала, вишукано. Всі розуміють, що це досить складно: потрібно розуміти, як працюють інші країни, треба знати їх політичну систему, їх історію.

- Під час президентської кампанії в США спостерігалася ще одна тенденція - Інтернет дуже сильно потіснив телебачення. Ви відчули, що стали менш затребувані у звичайних американців?

- Люди ще дивляться телебачення, але, здається, Інтернет його замінює дуже серйозно. А точніше, суміш Інтернету і телебачення. Я, наприклад, дивлюся зараз CNN по Інтернету, коли на роботі.

- Ви теж вважаєте, що завдяки Інтернету Обама став президентом?

- Багато в чому так, тому що саме через Інтернет люди перераховували гроші на його кампанію.

Фото: missiongv.com

Альона Гетьманчук, «Главред»