Дайош Подерв’янського в підручник!
Будь я міністром освіти, до підручника літератури включив би п'єси Леся Подерв'янського. Тоді б депутатам Луганської обласної Ради сатиричний твір Євгена Дударя «Черовна Шапочка» здався б утіленням цнотливості й моральності. Вони, мабуть, думають, що їхні діти дебіли і сприйматимуть перетворення доброї дівчинки від Шарля Перро на хамовиту дівицю від Дударя не як гротеск, а як пропаганду відповідного способу життя. Тож і обурилися вони не на жарт - вимагають зробити Дударя письменником нон-грата для діточок.
Так от, якби їм включити до підручника Леся Подерв'янського, вони б знайшли собі ворога на все життя. І, може, пам'ятник не жертвам УПА ставили, як сьогодні, а жертвам української літератури. Не завадило б їм іще меморіал жертвам аборту спорудити, тобто самим собі.
Мабуть, немає міцнішої солідарності, ніж солідарність у демонструванні непересічного інтелекту: до луганських депутатів приєдналися ще й миколаївські обласні. А ще я прочитав, що це все на «Свободі слова» обговорювали. Газета «Кримська світлиця» цитує учасника програми, доктора історичних наук, колишнього полковника запасу Діму Табачника: «Якщо ви хочете, щоб ваша дитина плювала, курила, била бабцю рідну й забирала в неї пенсію, а крім того проводила нічні розваги з вовком, хай вчаться отаким підручником. Оце жах, оце аморальність». Господи! Ну де ж той Салтиков-Щедрін? Він би не витримав. Тепер ще до цього хору лишається приєднатися лисому вурдалаку, який колись починав як непоганий літературний фейлетоніст, а тепер зробився співцем агресивних совкових цінностей.
Тим часом автор повідомив, що цю гумореску було написано ще 1985 року і друкувалася вона в книжці, що вийшла не де-небудь, а в Москві. А луганські обласні слуги народу у Дударевій казці навіть агресію проти російської мови розгледіли, бо, мовляв, героїня співає якусь російську попсову пісню. Воістину, в нас країна фетишистів: їм пальця покажи, а вони в ньому Бандеру вгледять. Але Євген Дудар відреагував із притаманним йому гуморочком: «Система будь-якої інформаційної агресії - чи то газової, чи територіальної, чи культурної - проста. Наведу приклад із мого хутора "Мозамбік", де я живу: якась велика собака гавкнула - маленькі підхоплюють і підгавкують».
Ну, до адекватності наших політиків ми вже звикли. Але ж вони в нас іще й громадянське суспільство розбудили. Народна ініціатива почала виявлятися. Днями преса повідомила, що хтось уночі здійснив підпал двох книгарень, об'єднаних у мережу «Книжковий супермаркет». Керівництво підпалених книготорговельних закладів повідомило, що їм надходили листи з погрозами через наявність у них книжок вищезгаданого вурдалака. Хотілося припустити, що то, мабуть, хтось від «Свободи» розстарався, адже саме лідера цієї організації Олега Тягнибока вурдалак змальовує таким собі новим фюрером. Але «Свобода» не зізнається. Мовчить, наче води в рота набрала. Бо насправді з Тягнибока такий же Гітлер, як із вурдалака Гоголь.
Але хтось же цей підпал учинив! Хто? Та чи так уже важливо нам конкретне ім'я знати? Хай це буде якийсь націоналіст. Або ж сам вурдалак у такий ризикований спосіб вирішив пропіаритися. Справа в іншому. Нам усім скандал - як бальзам на душу. Недарма багато хто з нас совєцькі комунальні кухні згадує. Отам скандалів було - без ліку. Виходить, що й сьогодні нам їх бракує. А якщо є попит, то й пропозиція не забариться.
