Сьогодні їх би ніхто не помітив, а в ті часи це був справжній скандал, що різко загострював інтерес до цілком безбарвної кінорозповіді. У такий спосіб фільми на виробничі теми можна було хоч якось оживити, внаслідок чого в професійну режисерську лексику ввійшло поняття «оживляж».

На сучасному українському ТБ одним із перших необхідність «оживляжу» все огидніших і докучливіших політичних шоу відчув Савік Шустер. Дійсно, концентрований маразм нашого політичного життя, звіринець наших політиків (згадую фразу Шустера, адресовану учасникам його передачі: «Ну чому ви все перетворюєте в балаган?») без якихсь візуальних «спецій» сприймати складно.

Ось чому в Шустера з'явилась спочатку абсолютно необов'язкова красуня пані Вольнова, та сама, яка «хотіла Обаму», а нині з'являється Маргарита Січкар, яка, на думку Шустера (можна про це здогадатися), очевидно повинна представляти «маленького українця», як висловлюється наш Президент. Вона говорить про речі життєві, повсякденні, близькі кожному обивателю, виступаючи в ролі такого собі психотерапевта для глядачів, які одуріли від політиканства.

Але чим далі, тим більше в студію Савіка Шустера вповзає невидимий, але грізний для будь-якого шоу ворог - нудьга. Епатаж, фіглярство і хамство політиків, які спочатку збуджували публіку, вже не збуджують. Звикли. Адже це як наркотична доза, яку необхідно весь час збільшувати, щоб зберегти ефект впливу.

Але на шоу є деяка межа. Не будеш же влаштовувати кулачні бої між опонентами або демонструвати щось зовсім уже непристойне, чого раніше глядачі не бачили. 27 березня їх від остаточного усипляння врятувало включення з Москви колишнього прем'єра Росії Михайла Касьянова. Його виступ абсолютно шокував місцевих проросійських діячів, таких як чиновник і депутат місцевої ради з Донецької області Микола Левченко (той самий, який виступає з екзотичними оцінками української мови та культури).

Не встиг пан Левченко виголосити яскраву промову про те, що Росія - це для нас усе, вона нас врятує, підніме з колін, підвищить наш життєвий рівень, збагатить і оновить, як екс-прем'єр Російської Федерації вилив цебер холодної води на гарячу голову донецького чиновника, популярно пояснивши, чим нині реально є країна Путіна-Медведєва, як там зі свободою слова, з політичною конкуренцією, з правами людини...

Касьянов заявив, що нинішній режим РФ перетворив усіх сусідів Росії - Естонію, Латвію, Литву, Україну, Грузію тощо на її ворогів. Нестор Шуфрич задля навчання Касьянова російському патріотизму проспівав захоплений гімн Володимиру Путіну. Можливо, В.В. це оцінить, може, навіть дізнається, що ось є в сусідній країні в нього такий пристрасний прихильник, Нестором Шуфричем звати. До цього хору приєднався і Юрій Бойко, який розповів, що у всіх конфліктах (особливо газових) між Росією та Україною винна лише Україна.

Виникла думка, а, може, обміняти пана Левченка або пана Шуфрича на пана Касьянова? Левченко б Росію розвивав, а Касьянов Україні б допоміг, тим більше, що українську мову Касьянов вивчить швидше за Левченка. Я в цьому не сумніваюся. Михайло Касьянов виявився більш гідною людиною і більшим патріотом України, ніж та специфічна людська порода, яку в нас чомусь називають українськими політиками.

Її вдача не змінилася з часів Катерини II, яка холуйство української еліти називала «самоотвержение малороссийское». І це холуйство сьогодні таке ж огидне, як і 200 років тому. Вся проросійська рать, що була присутня в студії, пішла в наступ на Михайла Касьянова, переконливо демонструючи, що вони є пристрасними противниками демократичної та прогресивної, європейської Росії, і ревними прихильниками всього найпохмурішого, реакційного, тоталітарного, що є в цій країні.

Касьянов захищав інтереси своєї держави, Росії, у питаннях газового ринку, але робив це в лояльній, інтелігентній формі, що передбачає дискусію і гарантує повагу до погляду опонента, тобто - цивілізовано.

Вищеописаній публіці в студії надзвичайно не сподобалися слова Касьянова про те, що в авторитарній державі, якою нині є РФ, усі політичні рейтинги нічого не варті, оскільки люди бояться висловлювати свою думку, бояться тих самих наслідків, які вони добре вивчили на власній шкурі в часи СРСР. Бідні проросійські малороси! Не того гостя забезпечив їм Савік Шустер. Їм би Жириновського, Затуліна, Проханова, Лужкова - це їхня Росія, близька їм по духу, за суттю, за формою.

Але в будь-якому випадку, як шоу-мен Шустер «потрапив у десятку» - Касьянов зіграв роль «булижника», що впав у тихий вир (де біси водяться) і який там усе збаламутив. Але сьогодні цікавий гість, завтра цікавий гість - а куди ж дівати остогиджену політичну масовку? Вона вже настільки зжила себе морально і інтелектуально, що скоро ніякий «оживляж» не допоможе.

На інтерівській «Свободі слова» в цей самий час обговорювали грядущі президентські вибори і протести, організовані Партією регіонів.

Щодо протестів із боку нардепа Ю. Мірошниченка звучали знайомі вже доводи - мовляв, якщо влада не прийме антикризової програми і не піде у відставку (як сумістити ці вимоги: «стій на місці - йди сюди»), то ми їй, владі, покажемо «кузькину мать», виведемо на вулиці сотні тисяч або навіть мільйони постраждалих від кризи людей і зметемо, ну і т.д.

Воно, звичайно, в епоху кризи вивести маси на протест не складно. Складно цією масою керувати. Адже регіонали думають, що ці самі мільйони, демонструючи чудеса дисципліни, організованості і керованості розчистять їм дорогу до влади, внесуть їх на руках на Банкову і Грушевського, а потім смиренно розійдуться по своїх бідних житлах. Але, як свідчить досвід не менш цивілізованих, ніж ми країн - Греції, Латвії, Болгарії, - вивести маси легко, впоратися часом неможливо.

Адже маса в будь-який момент може обернутися натовпом, а натовп відчуває, мислить і діє за особливими йому, натовпу, властивими законами. Хто довів, що люди, привезені з Донецька, Луганська або Кривого Рогу, будучи в Києві, вразі втрати над ними контролю, обрушаться пролетарським гнівом виключно на власність «помаранчевих», чи в донецьких «донів» у столиці немає банків, офісів, магазинів, підприємств тощо?

А якщо ці люди ввійдуть у смак погромів, вандалізму, особливо, дорвавшись до винно-горілчаних ларьків, то чи зупиняться вони на Києві?

А що, хіба в Донецьку, Харкові, Луганську та Сімферополі немає розкішних магазинів та інших привабливих об'єктів?

Чи донецькі бізнесюки в знедолених пролетарів повинні викликати тепліші почуття, ніж інші? Тому в керівництві Партії регіонів повинні добре подумати щодо провокування вуличної стихії, а то може початися така «п'янка», що й регіоналам доведеться різати «останній огірок».

Арсеній Яценюк знову (він уже завсідник «Інтера») фонтанував бездоганними граматичними конструкціями, блискучими фразами, але від усього цього блиску ставало якось сумно й безвихідно. Було відчуття, що його промова - це етюд із акторської майстерності, грав він прекрасно, без помилок, але так і підмивало сказати в стилі Станіславського: «Не вірю!».

Володимир Литвин у дусі майже всіх своїх останніх висловлювань лякав публіку розділення України на дві частини, але при цьому заявляв, що і таке є правом політичних сил. Що повинна означати така дивна, якщо не сказати провокаційна, фраза? Так, нагородив нас Господь спікером, «який потрібен Україні», особливо в нинішній час...

Але він висловив і розумну пропозицію - обмежити перебування громадян України в статусі народного депутата двома термінами. Розумна і справедлива пропозиція, вперше висловлена, звичайно ж, не Литвином. Дійсно, боляче дивитися на людей, які сидять у приміщенні під куполом на Грушевського вже 18-й рік.

За такий період можуть статися безповоротні зміни в свідомості, повний відрив від реальності, в якій живуть їхні виборці. Адже в нас уже виробилася особлива депутатська субкультура, особлива манера праці (деякі народні обранці місяцями не з'являються в парламенті), відпочинку (Канари, Сейшели, Бермуди і Багами), охорона здоров'я (лікування в Австрії, ФРН, Італії, Ізраїлі, Швейцарії, оскільки вітчизняній, доведеній ними «до ручки», медицині, пани депутати справедливо не довіряють). Як же вони можуть представляти інтереси нації, 99% якої сприймають таке життя парламентаріїв як життя інопланетян?

Повертаючись до проблеми «оживляжу» можна припустити, що, напевно, ми незабаром побачимо на «свободах слова» якісь естрадні номери, виступи гумористів, пародистів і тому подібне, оскільки від цих «свобод» усе більше тхне нудьгою і рутиною. Справді, всі жанри хороші, крім нудного. Але чомусь наше ТБ тяжіє саме до останнього...

Фото: http://kinderam.ru/goods/248.html?section_id=20

Ігор Лосєв, «День»