Замість шанобливого «колеги», «депутати» чи «любі друзі» можновладці дедалі частіше називають один одного «дебілами», «злодюгами», «баригами» і «покидьками». Під запис телекамер і овації людей у студіях

У Великобританії неможливо зробити кар'єру з поганою англійською - правильна вимова і літературна лексика є не менш важливими для тамтешніх політиків, ніж хороші манери і доречний одяг. В українських «верхах» звертають увагу на взуття і годинник, марку машини і костюм, проте незнання жодної із мов і образливі випади не вважають чимось непристойним. У розпал боротьби перші особи слів не добирають.

Слово - зброя

«Уряд побув рік, набрався боргів, вибачте, як сучка бліх», - звучить із вуст Віктора Ющенка. «Я абсолютно переконаний у тому, що з нафталіну не треба діставати тих політиків, які прожили свій історичний час. Ті політики, які використовують Леоніда Макаровича як рупор, роблять дуже погану послугу, коли під танки кидають стариків», - каже третій Президент незалежної України про першого в інтерв'ю Associated Press. «Якщо Віктор Андрійович вважає, що він - танк, то у мене великі сумніви. Танк, який не стріляє, він нікому не потрібний», - пирскає у відповідь Леонід Кравчук.

«Коли ця напомаджена істота з манікюром, педикюром і бріоліном на волоссі, пан Хорошковський, прямо з салону краси вийшов на трибуну Верховної Ради і спокійно доповідав, що він людина, яка виконувала свої службові обов'язки, кинула за ґрати, і що людина там вже другий день знаходиться в неможливих умовах, то він доповідав це з посмішкою», - прем'єр-міністр України Юлія Тимошенко в гніві. «Якщо Юлії Володимирівні подобаються немиті, брудні, з довгими нігтями чоловіки, то я якось у цьому смислі їй нічим допомогти не можу», - підтримує тему заступник голови Служби безпеки України Валерій Хорошковський.

В усіх трьох випадках йшлося про важливі державні рішення, а розмова звелася до сварки на рівні баби Параски і баби Палажки у виконанні Івана Нечуя-Левицького.

Порушники правил

«Як чоловіки, так і жінки демонструють відсутність політичної культури», - каже лінгвіст Олена Фоменко, член Київського інституту гендерних досліджень. Пишучи кандидатську дисертацію, вона досліджувала мову політиків США, де неприпустимо промовити зайве. «Під час президентської кампанії 1996 року опонент Клінтона Боб Доул на одній із зустрічей з виборцями у Нью-Джерсі припустився "помилки". Один з виборців сказав йому: "Будь ласка, виженіть цього Бозо (ім'я популярного клоуна. - Авт.) з Білого дому". На що Доул відповів: "Бозо уже вибирається", - пригадує пані Фоменко. - Ці слова викликали обурення у країні. Їх процитували "Нью-Йорк Таймс", "Інтернешнл Гералд Тріб'юн", інші газети. Цілі команди іміджмейкерів та спічрайтерів стежать, щоб не було таких "помилок", навіть при дебатах всі запитання, відповіді готують наперед».

Дошкульні порівняння - це неконтрольована злість, каже психолог Павло Фролов, завідувач лабораторії соціально-психологічних технологій Інституту соціальної і політичної психології. «Їх настільки переповнюють емоції, що вони не можуть їх стримати, а порадити їм нікому, - пояснює фахівець. - Вихлюпується така паталогічна ненависть хоч у пана Ющенка, хоч у пані Тимошенко до опонентів, що їм уже не до іміджу. Тимошенко намагалася протиставити "напомаджену істоту" і "бідних трударів", яким немає коли за собою доглянути, але ця паралель не прозвучала».

При цьому прем'єр застосувала заборонений прийом - зіграла на гендерному стереотипі та нерівності жінок і чоловіків в Україні. «Ідеться про те, що для жінок важлива зовнішність, а для чоловіків - дії, - відзначає Олена Фоменко. - Чоловік, який дбає про зовнішність, вважається жіночним, недостатньо мужнім, його сексуальна орієнтація ставиться під сумнів. Якщо порівняння жінки з чоловіком - це комплімент (вона - справжній мужик), то порівняння чоловіка з жінкою - образа. Порівняння Хорошковського з жінкою ставить під сумнів його якості як політика, оскільки, як у нас вважається, що політика - чоловіча справа».

Сільська простота

«Бачите оцю істоту з її вуличною англійщиною? Таж оця англійщина не дасть їй виповзти з канави, поки її й віку», - це вже професор Хіггінс з п'єси «Пігмаліон». Англієць Бернард Шоу талановито продемонстрував, як мова змінює реальний статус людини в суспільстві. Як Елайза, тобто англійська Сердючка, перетворюється на справжню леді. «Наш вік - вік вискочнів, - говорить драматург устами Хіггінса. - Скоробагатьки починають у Кентиш-тауні з вісьмома десятками фунтів на рік і незабаром опиняються на Парк-Лейн із стома тисячами річного прибутку. Хочуть вони позбутися свого Кентиш-тауна і не можуть: видають себе кожнісіньким словом!».

Українські скоробагатьки позбуватися «свого Кентиш-тауна»  не прагнуть не тільки в тому, що вони говорять, й в тому, як говорять. «З погляду мови політики нікуди не годяться. Немає жодного, хто спілкувався б нормальною українською мовою. Одні говорять краще, а інші - гірше. Більшість із них були російськомовними, у школі погано вивчали українську мову, і тепер із кількох синонімів вибирають найменш український», - ділиться спостереженнями професор-мовознавець Олександр Пономарів, заступник голови Всеукраїнського товариства  «Просвіта» імені Тараса Шевченка.

Ні Президент, ні прем'єр, ні депутати не можуть бути зразковими мовцями для народу, тим людям, які хочуть чути в телевізорі не сусідку бабу Галю, а приклад для наслідування, мовний орієнтир. «Навіть письменники, які є в парламенті, і ті роблять помилки. Я скільки говорив Володимиру Яворівському, щоб він не вживав ґеноцид, бо  це грецьке слово, а греки гекають, як і ми! А Павло Мовчан, голова Всеукраїнського товариства "Просвіта" каже "усих", як у нього в селі. Не може інтелігент з вищою освітою говорити як у селі!» - обурюється пан Пономарів.

За його спостереженнями, Віктор Янукович оволодів українською краще, ніж Віктор Ющенко, хоча для Президента  державна мова - рідна, а  для  лідера опозиції, як і для Юлії Тимошенко, - вивчена. «Коли Президент каже "слідуючий" замість "наступний", "саме головне" замість "найголовніше", но́вий, а не нови`й - це жах.  Добре, що у Ющенка в селі  кажуть не "ходю" і "носю", а  "ходе" і "носе", то й і він так говорить замість "ходить" і "носить". Його українська мова - це мова  Хоружівки, мова села, якою не повинен говорити керівник держави. Куди тільки дивляться його радники з філології?» - звертає увагу пан Пономарів.

Серед політиків у мовознавця є зразковий обранець - колишній президент Франції Франсуа Міттеран, який спілкувався рафінованою французькою мовою. «Якось я прочитав, що у вільний час він ходив у бібліотеку і вишукував слова, щоб говорити ще рафінованішою французькою, - розповів професор "Главредові". - На жаль, у найближчі роки нам такий президент не світить. Арсеній Яценюк, наприклад, здавалося б, молодий і освічений, а вживає "сімдесять", "вісімдесять", як у буковинському селі».

Орієнтир на Сердючку

Мовна культура політиків деградувала за останні п'ять років. Якщо в 2004-му образна фраза Віктора Януковича «козлы, которые мешают нам жить» зіграла проти Партії регіонів, то сьогодні аналогічні перли «нашоукраїнців» чи БЮТівців нікого не дивують. Мода на шляхетність і корпоративну етику минула.

Письменник і політичний експерт Володимир Цибулько, який працював спічрайтером Віктора Ющенка в 2000 році, бачить в тенденції одну з пасток Майдану. «В часи Кучми політики не ризикували впадати в безкрайній популізм, бо існувало багато тіньових інструментів боротьби за владу, - аналізує він. - Існувала ділова етика. Зберігалося, певно, ще радянське уявлення про сакральний статус влади. Зараз тіньова боротьба вийшла на люди. Політики з Майдану пішли, але в професійні дебати не змогли повернутися. Зійшовши зі сцени, вони психологічно продовжують діяти по-вуличному. У політиків мав би бути професійний лексикон, але для українських лідерів його замінила мова вулиці».

Наші піарники, на відміну від американських, навмисне вкладають в уста високопоставлених клієнтів грубість і не коригують розмовну мову в розрахунку бути ближчим до народу, сподобатися найпримітивнішому виборцю. У підсумку бачимо парадоксальну картину: людина, вбрана не гірше за англійського лорда, розмовляє як Вєрка Сердючка і навіть не усвідомлює, що виглядає смішно. «З одного боку, політики рівняються на свого виборця і під нього примітивізуються. З іншого, майновий ценз не мав би дозволяти їм опускатися до базарної сварки двох конкурентів, але запобіжник не спрацьовує», - підсумовує Цибулько.

«Не так мало людей з вищою освітою, які прискіпливо ставляться до мови, - не погоджується із технологами Павло Фролов. -  Окрім того, українці не сприймають бійок, лайки політиків, бо вважають, що керівник, "начальство", має відрізнятися від решти людей. Коли перші особи держави поводяться неналежним чином, це працює проти них».

«Главред»