Леонід Михайлович Черновецький на віроломні підступи депутатів, які засумнівалися в його психічній адекватності, дав свою «відповідь Чемберлену». Оголосивши себе людиною в цьому самому відношенні зразково здоровою, мер пред'явив суспільству вагомі, на його думку, докази. Він швидко бігав, високо стрибав і далеко плавав. А ще демонстрував атлетичний торс, пропонуючи всім оцінити, яка в нього в його майже 60 років могутня й молода грудна клітка. Щоправда, один доказ Черновецький упустив: його попередник у мерському кріслі робив стійку на руках прямо на робочому столі.

Однак Леонід Михайлович, здається, не розуміє, що чудове фізичне здоров'я зовсім не гарантує такого ж душевного.

І хоч він заявив, що «блискуче володіє логікою» і «мислить філософськи», його міні-олімпіада примушує в цьому засумніватися. Адже ніхто ж не звинувачував його у фізичній кволості, а адекватність мислення доводиться зовсім не в спортзалі. Але проголосивши спочатку свою повну відповідність нормі, мер потім виявив опортунізм, визнавши, що, як він висловився, «всі видатні люди відрізнялися дивацтвами в поведінці», зарахувавши себе таким чином одночасно в люди видатні і дивні.

Неоднозначне враження від реакції «видатної людини» ще більше посилилося, коли Черновецький звернувся до іноземної громадськості, заявляючи, що претензії особисто до нього свідчать про наступ... фашизму в Україні. Ну, по-перше, йдеться не про фашизм, а про дивацтва нашої політики. Якщо такі «видатні люди» як Черновецький можуть керувати столицею найбільшої за територією держави Європи, значить у нашому «датському королівстві» дійсно не все гаразд. А взагалі мене розчулюють деякі мої співгромадяни, які вільно ганьблячи на всю країну в телеефірі главу держави, прем'єра, саму державу, всіх і вся, починають стогнати про відсутність свободи слова в Україні. Ну, так яка ж це свобода, адже матом вони ще в ефірі не лаялися...

Але «філософськи мислячий» мер на цьому не зупинився, а побіг захищатися від «фашизму» до Надзвичайного і Повноважного Посла Російської Федерації Черномирдіна, вимагаючи, щоб Віктор Степанович утрутився і взяв Черновецького під «своє крило». Це другий (після посилення російського Чорноморського флоту в Севастополі) наслідок зняття міністра закордонних справ України Огризка.

Київський мер, вочевидь, простодушно вирішив, що тепер Москва зніматиме і призначатиме не лише українських міністрів, але і всіх чиновників аж до найдрібніших. Але, слухаючи Черновецького, Черномирдін сидів із кам'яним обличчям, вочевидь, справа, в яку його намагалася втягнути людина, «яка блискуче володіє логікою», не викликала в посла жодного ентузіазму.

Влазити в настільки внутрішні справи України - це навіть для Кремля вже зовсім очевидний перебір. Та і як він може допомогти Черновецькому відновити реноме адекватного індивіда? Хіба що запропонувати приєднатися до теплої кампанії російських громадян: Бакая, Боделана і Бєлоконя?

Мер заявив, що ні на яку психіатричну експертизу він не піде, оскільки це все інтриги його лютих ворогів, кобр проклятих, які мріють таким чином позбавляти киян повсякденної турботи і батьківського піклування з боку Черновецького. Тобто, в чесність і об'єктивність вітчизняних психіатрів абсолютно здоровий мер не вірить. Але ж є й незалежна експертиза, є фахівці, професіоналізм і моральність яких не викликають сумнівів ні в Україні, ні за її межами. Наприклад, відомий український психіатр Семен Глузман, який свого часу провів незалежну психіатричну експертизу дисидента, генерала Петра Григоренка, і встановив, що генерал у психіатричному відношенні здоровий. За цю роботу Семен Глузман отримав від радянської влади «гонорар» у вигляді семи років таборів.

Принципова відмова Черновецького підтверджувати свою адекватність, це, звичайно, його право. Але все це не може не наводити на роздуми, хоч і не такі «блискучо логічні» і «філософські», як у Леоніда Михайловича, але досить серйозні... Ну, а наші нескінченні «гавриліади» на «свободах слова» 20 березня продемонстрували дещо на предмет «політичної полунички». До студії «Інтера» запросили посла США Тейлора. Публіка з Партії регіонів узялася за нього ґрунтовно.

Зокрема, колишній дипломат, а нині регіональний депутат пан Кожара поставив Тейлору «підступне візантійське запитання»: а чи може Україна вступити в Європейський Союз без вступу в НАТО? Тейлор спокійно відповів, що самі українці повинні вирішувати куди, як і коли вони вступатимуть. А щодо Європейського Союзу, то США до нього взагалі не належить, а тому всі запитання потрібно адресувати в Брюссель, а не у Вашингтон.

Відразу ж вставив свої «п'ять копійок» улюбленець багатьох українських телеканалів Володимир Корнілов, представник в Україні Інституту країн СНД, який очолює одіозний пан Затулін і близький до мера Москви Лужкова. Розпаленілий співробітник Затуліна «просвітив», що «більшість» українців у НАТО не бажає, це все підступи закордоння і «помаранчевої» влади. Натякнула людина Затуліна й на те, що нібито посол Тейлор належить до якихось сумнівних «імперіалістичних» структур.

Увесь час, поки Тейлор відповідав, на вустах пана Корнілова блукала тонка скептична усмішка, мовляв, давай-давай, говори, а вже я справжню правду знаю. З якою метою «Інтер» запрошує Корнілова, залишається загадкою. Вочевидь, не можуть жити наші «українські» телеканали без Росії, затуліних, жириновських, дугіних, буданових і їм подібних.

Невже Юлію Латиніну, Валерію Новодворську, Бориса Нємцова, Володимира Мілова також запросять? Чекаємо, чекаємо від «Інтера» свіжих гостей!

Після Корнілова посла Тейлора «взяв в оборот» товариш Азаров, який прочитав йому повчальну лекцію про те, як американці повинні піклуватися про стійкість своєї валюти. Лекція дуже нагадувала висловлювання Путіна про причини і винуватців світової економічної кризи. Товариш Азаров дуже рекомендував США обміняти долари на золото. Посол Тейлор терпляче, з доброзичливою посмішкою вислухав усе, що виливалося з криниці регіональної економічної мудрості.

Чинний плин передачі пожвавлювала Інна Германівна Богословська, яка працювала переважно в режимі вигуків і зойків із місця.

Як завжди, особливо її непокоїла тема НАТО і злочинів західного імперіалізму. Пані Богословська нагадала учасникам і глядачам шоу про події в Югославії. Прекрасна тема, враховуючи, що 99% наших співгромадян (спасибі московським і вітчизняним ЗМІ!) мають дуже туманні уявлення про те, що відбувалося на початку 90-х років минулого століття і пізніше в Сербії, Хорватії, Боснії та Герцеговині, Словенії і автономному краї Косове.

Але Югославія та участь НАТО в припиненні масової бойні в імперії Мілошевича використовується в пропагандистській війні як лампочка академіка Івана Павлова, як провокатор певного рефлексу: побачила піддослідна собачка червону лампочку і в неї починається слиновиділення, побачила зелену - припинилося. Зайва інформованість лише заважає функціонуванню здорових пропагандистських рефлексів. Щоправда Інна Германівна чомусь нічого не викрикнула про свіжі події у Південній Осетії, а тут також є про що поговорити «борцям проти імперіалізму»...

Побалували публіку виступом Арсенія Яценюка. За риторичну майстерність Аресенію Петровичу - п'ять з плюсом. Жоден викладач риторики не присікся б - промова рішуча, енергійна, пружна, все по суті, влучно, дотепно, впевнено.

Ось тільки його львівський спіч про необхідність питання визнання ОУН-УПА відкласти до «грецьких календ» викликає обгрунтовані побоювання, що Арсеній Петрович належить до добре нам відомого типу політиків, які вважають за краще не змінювати обставини, а пристосовуватися до них, політиків, які є заручниками рейтингів, що робить неможливими необхідні рішення, якщо вони непопулярні й непопулістські.

Пан Яценюк оповів про необхідність поліпшити відносини з Російською Федерацією, але не відповів на запитання, яке Юрій Щербак поставив своїм опонентам на дискусіях у ФРН: а що робити, якщо Російська Федерація не прагне до рівноправного партнерства з Україною? Багато наших політиків представляють справу так, що добрі відносини з Росією залежать виключно від України і зовсім не залежать від Росії. Але, як відомо, овацію не можна влаштувати рукою, потрібна друга, інакше удару не вийде. Дійсно, а що робити, якщо Україна потрібна Росії лише в якості протекторату, а не рівноправного сусіда? Тут наші росієлюбні діячі або замовкають, або вдаються до дзвінкої і беззмістовної демагогії на тему «любові» та «дружби».

Після реверансу в бік Москви, Яценюк не цілком логічно закликав не гнути спини ні перед якими столицями - ні східними, ні західними. Красиву промову Арсенія Петровича перервала невгомонна і невблаганна (істинний прокуратор!) Інна Германівна, яка викрила Яценюка в підлабузництві перед НАТО, в підписанні листа трьох до штаб-квартири НАТО. Але екс-міністр і екс-спікер блискуче викрутився, нагадавши, що Партія регіонів, перебуваючи при владі, всі документи про євроатлантичну інтеграцію справно візувала.

Пані Богословська не вгамовувалася, заявляючи, що ця сама євроатлантична інтеграція зашкодить Росії. Залишається лише позаздрити сусідній країні, що має таких пристрасних захисників своїх інтересів у нашому парламенті. Ох, який прекрасний «депутат Держдуми» губить свій талант у нашій Верховній Раді в оточенні людей, які часто не усвідомлюють, де він - «праведний шлях». Наскільки комфортніше, думалося мені, було б Інні Германівні на Охотному ряду, ніяких тобі українських націоналістів, ніяких європофілів, всі свої...

Дипломат, професор Василенко висловив дуже близьку до істини думку, яка полягала в тому, що неприйняття Росією вступу України в Північноатлантичний альянс є формою невизнання Російською Федерацією державної незалежності України. До речі, це вельми нагадує доктрину Брежнєва про «обмежений суверенітет соціалістичних країн», що виникла саме в період радянської окупації Чехословаччини 1968 року.

У Москві розуміють, що у випадку вступу України в НАТО, вона вже ніколи не стане частиною Росії (про що сьогодні багато хто в цій країні мріє)... І це буде безповоротно. Адже плани «великої Росії» не передбачають обмеження її нинішніми кордонами. Різні сусідські аналітики й політологи говорять про це відверто.

На «Свободі слова» на «Інтері», крім усього іншого, знайомили ще можливого міністра закордонних справ Олега Шамшура з Партією регіонів.

Здається, познайомили...

Фото: http://meget.kiev.ua/news/view/849/

Ігор Лосєв, «День»