«Громадська думка – це те, на що спирається влада. Треба, щоб так було завжди, – писав Томас Джеферсон [Thomas Jefferson] у січні 1787 року. – І якби мені доводилось обирати, що залишиться, – уряд без газет, чи газети без уряду, я без коливань вибрав би друге».

Нині ми надто близькі до того, щоб мати уряд без газет. Американські газети мають значну заборгованість і дуже мало готівки в касі, адже їхні прибутки зменшуються або й взагалі зникають. Читачі усе більше звертаються до Інтернету як джерела інформації, навіть попри те, що він, за словами виконавчого директора Google Еріка Шмідта [Eric Schmidt], – це «вигрібна яма» неправдивої інформації. Якщо Джеферсон був правий у тому, що добре поінформовані громадяни є опорою нашої демократії, газети слід врятувати.

Хоча проблеми, із якими зіштовхнулася газетна індустрія, давно відомі, ніхто не запропонував ефективного методу їх вирішення. Існує думка, що варто не лише рятувати газети, а й зробити їх сильнішими: повернути їм статус некомерційних інституцій, які існують на пожертви – як коледжі та університети. Пожертви посилили б автономність газет, а водночас захистили їх від тих економічних чинників, що тягнуть їх на дно.

За стандартною бізнес-моделлю, газети очікують на дохід від тиражу та реклами, щоб оплачувати висвітлення новин та отримувати достатній прибуток. За минулі десять років, коли американці кинулись в обійми Інтернету, газетні тиражі знижувалися щороку. Надходження від реклами, прив’язані до рівня тиражу, падали ще швидше. Блоки із рекламними оголошеннями, для прикладу, постраждали через те, що «світова павутина» пропонує дешевші, простіші та більш ефективні альтернативи.

Ілюстрацією складного фінансового становища преси можуть бути видатні американські газети. Середній розмір прибутку у The Washington Post упродовж останніх п’яти років був приблизно на 25% нижчим, ніж у попередні 15 років. У The New York Times прибуток упав на 50%. Обтяжена боргами Tribune Company, якій належать The Chicago Tribune, The Los Angeles Times та ще шість щоденних газет, оголосила себе банкротом для захисту від кредиторів.

По всій країні газети, щоб пережити економічний хаос, вдаються до рефінансування боргів, випускають акції та позбувають непотрібних активів. Ці дії є короткостроковими методами вирішення системної проблеми, така собі марлева пов’язка на відкриту рану.

Медіа-організації суттєво скоротили витрати. Впродовж останніх трьох років The New York Times, The Wall Street Journal, The Washington Post, The Chicago Tribune, The Los Angeles Times і The San Francisco зменшили свої штати. Упродовж 2002-2006 років число американських кореспондентів у корпунктах за кордоном поменшало на 25%, лише кілька американських газет досі утримують закордонні корпункти.

The New York Times нещодавно зробила крок, який був немислимим ще торік, – почала продавати місце під рекламу на першій сторінці. Деякі видання навіть зменшили свій обсяг, позбувшись рубрик і зменшивши формат.

Доки газети залишатимуться комерційними підприємствами, вони не знайдуть виходу із своїх фінансових клопотів. Доходи від реклами на газетних мережних сторінках недостатні, щоб фінансувати затратне виробництво новин. Хоча веб-сайт New York Times привабив у жовтні 20 млн. унікальних користувачів, отриманих від Інтернету доходів вистарчило, щоб оплатити 20% витрат на утримання персоналу газети.

Коли газети переходять у «цифру», їхня бізнес-модель розмивається. У звіті компанії Sanford C. Bernstein & Company про дослідження, проведені в 2008 році, зазначено: «Уявлення, наче величезні витрати на «виробництво новин» можна фінансувати за рахунок оголошень, розміщених унизу сторінки, чи доходів від розміщення в кутку сторінки пошукового блока від Google, чи навіть за рахунок 15-секундного «тізера» від Geico [американська страхова компанія. – Z] перед завантаженням стрічки новин, – цілковита дурня».

Підтримуючи пожертвами найбільш важливі джерела інформації, ми б позбавили їх від недоліків застарілої бізнес-моделі та запропонували їм постійне місце у суспільстві, яке посідають американські коледжі та університети. Внески перетворили б газети у непохитний скелет американського способу життя, зробили б їх більш стабільними та незалежними, що дозволило б друкованим ЗМІ ефективно працювати на благо суспільства.

Як і освітні та літературні організації, покликані «сприяти добробуту суспільства», газети, що існують на пожертви, могли б отримати вигоди від параграфу 501 Податкового кодексу [The Internal Revenue Code], який передбачає звільнення від податків на доходи і дозволяє зменшувати розмір податку особам, які надають пожертви відповідним організаціям.

Однак некомерційні інституції за цим законом не можуть «впливати на законотворення» чи «брати участь у будь-яких кампаніях за чи проти політичних кандидатів». Хоча некомерційним газетам довелося б відмовитися від підтримки кандидатів на публічні посади, вони все ж могли б брати участь у обговоренні питань громадського значення. Втрата підтримки виглядає незначною в контексті вигадливої Світової павутини.

Крім забезпечення стабільності, некомерційний статус газет підвищив би незалежність журналістів. Найкраще організовані медіа-інституції звільняють своїх репортерів від потреби перейматися прибутковістю видання чи потребами рекламодавців. Але некомерційні медіа-організації опинилися б у ідеальній ситуації – жодного тиску від акціонерів чи рекламодавців.

Якого розміру пожертв потребували б газети? Діяльність із виробництва новин у The New York Times коштує трохи більше, ніж 200 млн. доларів на рік. Разом із накладними витратами вона потребувала б приблизно 5 млрд. доларів пожертв (враховуючи 5% щорічних дивідендних виплат). Газети з меншими відділами новин потребували б менших пожертв.

Варто зауважити, що так само, як некомерційні освітні інституції беруть плату за навчання, некомерційні видання можуть отримувати доходи від продажу друкованої версії газети та онлайн-передплати. Якщо б доходи перевищували витрати на розповсюдження, потреба в пожертвах зменшилася б.

Багато газет не переживуть «цифрового шторму» самотужки. Лише незначна група фундацій і багатих людей мають гроші, необхідні для пожертв, які можуть порятувати наші головні національні видання. Освічені філантропи або діятимуть негайно, або ж спостерігатимуть, як поступово зникає життєво важливий елемент американської демократії.

Автори: Девід Свенсен [David Swensen], керівник відділу інвестицій Єйльського університету, Майкл Шмідт [Michael Schmidt], фінансовий аналітик Єйльського університету