Пишу книжки, сценарії для фільмів, працюю як журналіст-оглядач, веду колонки у журналах та на інтернет-сайтах, співпрацюю з трьома кінокомпаніями. Постійних видавців у мене п’ятеро. Час показав: робота – це не установа з відділом кадрів, де лежить твоя трудова книжка і капають копійки на пенсію, до якої не знаєш, чи доживеш. Мене шукають ті клієнти, яким треба видати поживний інтелектуальний продукт, як кажуть, «на вчора». Варто було кілька разів написати щось у «Жіночий журнал», як почали впізнавати у перукарнях…

- Маєш певну денну норму роботи?

- 40 тисяч знаків. Тобто, одинадцять комп’ютерних сторінок тексту. Але це в ідеалі. Насправді кавалок часу забирають поїздки по Києву та Україні для зустрічей із читачами. Колись пробував рвати жили і надолужувати згодом втрачене, як та пані, що після розвантажувальних днів починає активно їсти. Зрозумів – не треба так робити, сказав собі: старий, ти у себе один. Тому, коли після перерви знову стаю до роботи, просто працюю, без стахановщини.

- Маєш особистий рекорд?

- Одного разу написав сценарій для фільму за один день. Це приблизно 60 тисяч знаків. Але переважно сценарій доводиться кілька разів переробляти. Це не книжка, де ти сам собі господар, тут треба прислухатися до побажань продюсерів та режисерів. Якийсь епізод сценарію, що має лише два діалоги, часто доводиться виписувати хвилин 30-45. За цей час можна чотири сторінки для книжки написати.

- Яким є твій нормальний робочий день?

- Для сторонніх він не нормальний, бо ненормований. Загалом бажано працювати годин 6-8. Найкращі часи – ранкові. Намагаюся писати у напівголодному стані, бо коли поїм, розслабляюся. На післяобідній час залишаю переважно чорнову роботу, під вечір вже перетворююсь на робота. Не визнаю й чіткого режиму роботи. Я ж сам собі не раб! Колись писав по ночах.

 

Коли сидів в офісах, отримуючи за роботу зарплату, а для себе і шановних читачів мусив писати вночі. Романи «Темна вода», «Повзе змія» та інші були написані з 12-ї до 3-ї ночі. Але я почав фізіологічно не витримувати такого режиму. Тепер присутності на робочому місці вимагаю від себе тільки я сам. Бо це в моїх інтересах. Почув правильну фразу на «Танцях із зірками»: «Щоб добре танцювати, треба спати по вісім годин». Це стосується і танців, і літератури, і журналістики, і слюсарювання - будь-чого іншого.

- Басейни? Спортзали?

- Ніяких! Я не зміг би нормально жити, пам’ятаючи, що по вівторках та четвергах з 18 по 18.45 у мене спортзал. Це нудно й прогнозовано. У нас, до речі, зараз таким стало телебачення. Ти чітко наперед знаєш, коли і що тобі покажуть. Немає моменту неочікуваності, сюрпризу...

- Чи пробував писати у стані алкогольного сп’яніння?

- У п’яному стані я нічого не можу, в тому числі писати. Єдине, що написане в п’яному стані, – сцена пограбування в першій моїй книзі, «Шлюбні ігрища жаб».

- Ти один із тих сильних чоловіків, які можуть сказати «я не п’ю» - і почувати себе за святковим столом впевненим та нічим не обділеним, навіть з мінералкою у склянці. Ти з гумором сприймаєш численні легендарні історії про Кокотюху «во хмілю». Як тобі вдалося дати собі раду з цією проблемою?

- Ну, по-перше, за святковим столом я гордо не п’ю не так вже й давно. По-друге, ніякої радості від цього нема, лише смуток. По-третє, для чого мені сприймати історії про п’яного себе без гумору, вони ж не пов’язані з чимось кримінальним? В такому стані я ніколи нікого не ображав. Я й тверезий дуже мирний і людинолюбний. Якщо люди це згадують, і їм весело, то чому я мушу бути проти веселих історій? Я себе соромлюсь в інших обставинах: коли не можу набратися сил і дати в пику якомусь хаму на вулиці. Чи не здатен зробити бодай щось, аби применшити шкоду, яку завдають суспільству українські політики.

 

Моя алкогольна залежність, до того ж визнана мною самим, – не найбільший у світі гріх. Будь-яку проблему, у тому числі кризу, можна подолати, якщо визнати для себе її існування і щось без надривного крику робити для її вирішення. Легко не буде - жінки кажуть, що народжувати теж не легко. Найкращий спосіб дати собі раду з будь-якою проблемою – зайнятися ділом. Тоді не буде часу для проблем – тільки на їх успішне подолання!

Історія про Коку та охоронців, почута від видавця Миколи Кравченка у присутності Кокотюхи

На анархічній культурній акції у Гуляйполі Кока набрався так, що довелося відвести його у надійне місце, аби він там зміг прийти до тями. Найнадійнішим місцем виявилося приміщення, де охоронці тримали свої речі. Залишив там Кокотюху, попередивши господарів: коли прокинеться, у жодному разі не пригощати його спиртним. Ті навіть образилися, запевнивши, що беруть на себе відповідальність за письменника.

Години через дві я зазирнув до охоронців… Кока вже відіспався і веселий, сповнений сил, встиг споїти горілкою, яку невідомо де роздобув, усіх стражів порядку в радіусі п’ятдесяти метрів навколо себе…

Довідка «ВЗ»

У творчому доробку 38-річного Андрія Кокотюхи - 26 книжок. Письменник співпрацює майже з усіма українськими видавництвами, котрі видають сучасну літературу. Писав навіть «жіночі» оповідання («за окрему платню»). Кіногрупа «Film.ua» екранізувала його детективний роман «Легенда про Безголового» та купила права на екранізацію «Темної води». Трилер «Повзе змія» (компанія «Fresh production UA») зараз перебуває на стадії тонування (запис звуку та музики). Писав сценарії для документальних фільмів з циклу «Кримінальні історії». Пише для кількох газет, журналів та телеканалів. 

Фото автора