Цього разу художні аналогії в редакції «Дня» викликала «Свобода на «Інтері». Один із епізодів програми нагадав нам сюжет п’єси відомого німецького драматурга і театрознавця Бертольда Брехта. У п’єсі «Добра людина із Сичуані» Брехт конструює ситуцацію, коли єдиною порядною і доброю людиною в суспільстві виявляється повія.

 

Хоча головна думка твору не в тому, але його фабула до болю нагадує ефір «Інтера» в п’ятницю. Нехай не ображаються на нас політики, але колишні повії біля мікрофонів були, можливо, ненавмисним, але нещадним ударом, передусім, по образах можновладців.

 

Бо це тим жінкам, яким вдалося видряпатися з пекла, доводилося закликати «еліту» до моральності, а не навпаки. Це повії розповідають політикам, «що найголовніше в житті — це внутрішня мораль і чистота». І нікому це не здається підозрілим. Хоча поява цих жінок у студії була зумовлена темою порушення в Україні прав людини, логічною їхня участь була б і в першій частині програми, коли йшлося про хрестоматійну для нас тему корупції. Мало того, екс-повії були єдиними у тій студії, хто викликав щире співчуття і повагу — бо вони змогли «зав’язати», а ті, до кого вони зверталися — ні.

 

Нагадаємо, що серед політиків участь у програмі брали Олександр Волков, Нестор Шуфрич, Юрій Кармазін, Михайло Бродський, Ірена Кільчицька, Петро Симоненко та ін. На чолі з Леонідом Черновецьким. Саме таким складом політики засуджували корупцію в Україні, з’ясовуючи хто і як брав хабарі і коли і за яких обставин їх давав. Чи морально було з точки зору політиків говорити про боротьбу з корупцією? — запитали б ми в аудиторії.

 

Цікаво тільки, якого результату очікували автори програми, ставлячи «дитяче» запитання глядачам у студії: «Чи є в Україні корупція?» Але знайшлася людина, яка відповіла заперечно — Михайло Бродський. Утім, ніхто не зважив (або не захотів зважити) на його репліку, якої він мотивував своє заперечення, хоча вона мала чи не найбільший за всю програму дискусійно-викривальний потенціал: «У нас немає людей, які сидять за корупцію. Корупції немає. Це брехня. При Кучмі корупцію визначав Кучма. Якщо він вважав, що це корупція — людина каралася, якщо не вважав — не каралася. У нас не суди визначають. Сьогодні у нас колективний Кучма: Ющенко, Тимошенко, Янукович і Литвин. Люди, які раніше брали участь в акції «Україна без Кучми» і кричали, що Литвин злочинець. Сьогодні Доній голосував за Литвина, і він повинен вибачитися перед Литвиним і фракцією. Тому що він був другом Гії Гонгадзе».

 

Телебачення цурається нагадувати про повчальне минуле — давнє й нещодавнє. Якщо це, звичайно, не фільми про Леоніда Кучму і Щербакова... Тим часом у понеділок мер Києва Леонід Черновецький попри, зважте, протести родичів Георгія Гонгадзе, відкриває пам’ятник загиблому журналісту і заявляє про намір заснувати премію його імені. А ми нагадуємо, що вбивство Гонгадзе досі не розкрите.

 

— Чесно кажучи, п’ятничні ефіри я не бачив, бо вони мені вже остогидли, але якщо ви стверджуєте, що політиків залучають як експертів для обговорення корупції, то це не те що некоректно... Я не вважаю, що так має бути, — коментує Ігор Чайка, журналіст-розслідувальник, керівник проекту «Вартові демократії. Медіа проти корупції». — Їх можна запрошувати на ефіри, ставити запитання, але тільки не як експертів із питань корупції.

 

З одного боку, це все-таки свобода слова, коли всі приходять, в тому числі політики, і говорять що вони хочуть. Свобода слова є. Вона є в усіх, хто виступає на подібних ток-шоу. Але тоді постає питання якості такої свободи слова. Розумний глядач розуміє, що його дурять і показують йому клоунаду. У нас як і за совєтських часів починається читання поміж рядків, і народ починає видивлятися другий, третій, п’ятий план.

 

Принаймні той, кому це не остогидло і хто має власну думку. На телебаченні програму, де б такі питання як корумпованість обговорювалися в колі експертів і фахівців, можливо, і, мабуть, треба було створити. У мене зараз є досвід, я вже другий рік роблю проекти на регіональних телеканалах з прямими ефірами, щоправда, на іншу тему.

 

Але проблема в тому, що ступінь довіри глядачів до українського телебачення є, на мій погляд, достатньо низьким, адже глядачі бачать і розуміють, що їм здебільшого показують шоу, а не реально обговорюють проблеми. Але якщо говорити про те, чи можна й потрібно, я вважаю, що можна й потрібно, але треба обрати канал, а по-друге, обрати формат, якого ще не було і який може викликати до себе довіру. Адже, повторюю, основна проблема форматів, що вже існують — це низька довіра до них з боку глядачів.

 

Минулого тижня російські новинні сайти і блоги вибухнули хвилею обурення стосовно жорстко придушеної мирної акції протесту автомобілістів Владивостока, що, не вдаючись у подробиці, викликана постановою уряду Росії про підвищення митних зборів на легкові та вантажні автомобілі закордонного виробництва. За інформацією Грані.ру, в результаті двох акцій протесту було затримано 61 людину. Очевидці стверджують, що підмосковний ОМОН «Зубр» був спеціально спрямований у Владивосток для придушення маніфестацій, його працівники били протестувальників і в цілому поводилися протиправно проти них і журналістів.

 

Звичайно, на тлі цих подій у Росії зрозуміло, чому старший науковий співробітник Інституту Катона, президент Фонду «Інститут економічного аналізу» Андрій Ілларіонов під час прямого включення зі студією «Шустер Live» «дістав культурний шок». Так, в Україні телевізійники можуть викликати прем’єр-міністра «на килим», але... Мабуть, для росіян це справді видається сьогодні великим досягненням, коли журналісти дозволяють собі саркастичні випади на адресу голови уряду на кшталт «у деяких країнах прем’єр-міністр і президент навіть розмовляють..». Однак, на жаль, це радше шумова завіса, аніж можливість вимагати відповіді на запитання. Ширма для безчестя. Такі функції, здається, у нас виконує свобода слова? Вони зплуталася з популізмом, і тепер у неї вже дуже погана репутація...

 

І це, до речі, почали помічати і росіяни. Молодий прогресивний політик Володимир Мілов після участі у ток-шоу Савіка Шустера в минулу середу написав у своєму блозі: «Взагалі в Україні, звичайно, повний політичний та інституційний безлад, повне торжество популізму і дефіцит відповідальних політиків. Не з Росії їх учити, звичайно, але відчуття неприємне».

 

Дуже складно дається нам розуміння того, що демократія не працює за «принципом рубильника»: ввмікнув і пішов. Поняття такої категорії вимагають постійного підтвердження своєї пріоритетності, вони вимагають правильного вибору або навіть цілу їх низку: давати хабара чи не давати, пам’ятати чи не пам’ятати, врешті-решт, голосувати за гречку чи ні.

 

До речі, в кінці ефіру «Свободи на «Інтері»« мера-ведучого схвалили 80% аудиторії. Складно сказати, чим керувалися глядачі, які, вкотре нагадуємо, є моделлю українського суспільства, але на гачок упіймалися восьмеро з десяти. Які, між іншим, категорично проти корупції...