12 грудня у Львові, на телеканалі «Львів-ТБ» відбулась прем‘єра спецпроекту Ігоря Чайки «МедіаВарта. НеЕтичні питання. Виїзна колегія».

 

Ігор Чайка – Доброго дня, шановні телеглядачі, доброго дня, шановні гості в студії. Мене звуть Ігор Чайка і я представляю сьогодні на телеканалі «Львів ТБ» проект під назвою «МедіаВарта. НЕетичні питання. Виїзна колегія». Проект здійснюється Студією медіа-проектів «Вартові демократії» та студією «ТIME PRODUCTION» спільно з телекомпанією «Львів ТБ» за підтримки розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.

Отже, а тепер я представлю гостей студії. Cьогодні у нас в якості експертів в студії присутні: Ігор Куляс - медіа-консультант, автор посібника з професійної етики та стандартів роботи журналістів, Отар Довженко - заступник шеф-редактора видань проекту «Детектор медіа» і Роман Головенко - юрист Інституту Масової Інформації.

З іншого боку у нас в гостях місцеві журналісти, місцеві експерти. Микола Савельєв - головний редактор газети «Ратуша», Андрій Павлишин - автор та ведучий програми «Політична шахівниця», Наталія Балюк - головний редактор газети «Високий замок», Остап Дроздов - автор та ведучий програми «Прямим текстом», Тетяна Вергелес - заступник головного редактора «Західної інформаційної корпорації», Оксана Колодрубець - автор та ведуча програми « Чому так?», завідувач відділу суспільного аналізу Львівської обласної державної телерадіокомпанії та Світлана Жаб’юк -керівник відділу інформації «Захід.нет».

Отже, чому «НЕетичні питання»? Чому «МедіаВарта» і чому «Виїзна колегія»? Тема сьогоднішньої розмови - етика в роботі журналіста, професійні стандарти журналістики. І про це ми сьогодні спробуємо поговорити разом з експертами, разом з журналістами, львівськими журналістами. Але спочатку ми подивимось сюжет, який підготувала творча група нашого проекту. Будь ласка, сюжет.

 

СЮЖЕТ:

Всеволод Поліщук, незалежний журналіст - Якщо ділити медіа між сферами впливу різних політичних сил чи фінансових груп, то, мабуть, варто виділити медіа, які є близькі до мера Андрія Садового. І так само якісь спроби завоювати медіа-ринок його опонентом Петром Демінським. Зокрема, можна говорити як про людину, яка впливає на ТРК «Люкс», на канал «24години», на Інтернет-видання «Захід.нет» Андрія Садового. З іншого боку, Петро Димінський, можна сказати, контролює найпопулярніше у Львові Інтернет-видання, наразі «ЗІК» - Західно-інформаційна корпорація. І також є інформація (вона не є офіційна, не є підтверджена), але є певні підстави, що він має вплив, тобто Димінський має влив на радіо «Львівська хвиля». Так само варто згадати, що в телерадіокомпанії «Люкс» є крім телебачення так само радіокомпанія, також в нас найпопулярніша у Львові. Тобто це, мабуть, такі люди, які найбільш сконцентрували собі частки медіа ринку.

Якщо говорити про газети, то варто відзначити газету «Високий замок», яка формально незалежна, формально належить трудовому колективу, там велика частка її. Але навіть з матеріалів будь-яких на політичну тему за останні приблизно рік-півтора помітно, що шеф-редактор колишнім є народним депутатом від БЮТ, що симпатії до Тимошенко висловлюються просто відкрито і неприховано.

Якщо говорити про державні медіа чи комунальні, то в першу чергу це власне «12 канал ЛТБ» - продукт обласної державної телерадіокомпанії і так само обласне радіо. Хоча, звісно, як державні телекомпанії чи радіокомпанії, вони не можуть бути незалежними за визначенням, принаймні в наших умовах. Так само є комунальна газета «Ратуша», яка демонструє зовсім інший приклад, газета, яка належить, по суті, місту, яка могла би за певних умов контролюватись міською владою, насправді є надзвичайно критичною до мерії, і мабуть найбільш критичне видання щодо мера, принаймні особисто у Львові. Такий от парадокс.

 

 

Ігор Чайка - Отже це була суб’єктивна думка нашого проекту, яку ми озвучили за допомогою експерта. А зараз, я гадаю, є доречним дати слово представникам тих медіа, які щойно були згадані і потім передамо слово експертам, які присутні тут у студії. Отже, будь ласка, хто першим? У сюжеті були згадані «Високий замок», газета «Ратуша», Львівська обласна державна телерадіокомпанія, «Захід.нет» та «ЗІК». Кому слово?

 

Наталія Балюк – Ну оскільки мені вже дали мікрофон, то я мабуть почну і прокоментую цю думку експерта. Що стосується «Високого замку», то тут зрозуміла його думка, оскільки навіть якби ми були, скажімо, так формально опозиційні чи фактично опозиційні до БЮТу, то все одно би нас звинувачували в якійсь прихильності. Це просто логічно, оскільки колишній редактор нашої газети тепер є народним депутатом від Блоку Юлії Тимошенко. Але є кілька таких суттєвих зауважень. По-перше власником газети не є трудовий колектив уже давно. У нас є у власності західний капітал – це західна медіа-компанія холдінг великий і також власником, зокрема, є і я - як головний редактор, частину власності маю. Отже, це значне зауваження. Щодо прихильності, то я хочу сказати таку важливу річ, що Блок Юлії Тимошенко не фінансує газету «Високий замок» і це є принципова, важлива засаднича річ. Ті медіа, які фінансують якісь політичні сили чи окремі олігархи, чудово розуміють різницю принципову в цьому. Ми газета, яка сама на себе заробляє, ми є фінансово (Богу дякувати, на разі поки не було кризи, сподіваюсь так і буде далі) ми є фінансово незалежні. Тобто ми на себе заробляємо: що ми заробили, те ми і з’їли. А щодо якоїсь залежності, можливо є , скажемо так, морально-етична залежність. Так ми не можемо лити бруд, скажемо так, на Блок Юлії Тимошенко, але ми так само не можемо лити бруд на будь-яку іншу політичну силу, - тому що це є наші внутрішні установи. Ми не є зливний бачок чи щось на кшталт того. Але я вам скажу таку річ: якщо газети будуть мати тільки таку залежність – морально-етичну, то я думаю, що це не найгірша залежність і чи взагалі це можна назвати залежністю. Тоді би всі медіа були би значно чистіші, значно цікавіші, значно професійніші. І хай би вже читач обирав серед них справді газету, яка є для них ближчою і цікавішою.

 

Ігор Чайка – Дякую. Прозвучала думка про морально-етичну залежність ЗМІ. Можливо хтось із експертів скаже з цього приводу кілька слів? Будь ласка.

 

Ігор Куляс – Мені здається, що можна говорити про певний набір законів професії. Ми кажемо про стандарти професії, тобто ті показники, які визначають, що оцей продукт журналістський є професійним журналістським продуктом. Будь-яка газета або навіть будь-яка телекомпанія - це як за нашими реаліями, на жаль, - може виступати в якості засобу масової інформації конкретної політичної сили, або навіть особи. Якби заголовком йшло, що газета така-то або ТРК така-то є офіційним органом, наприклад там чи Блоку Юлії Тимошенко чи Партії Регіонів, чи Андрія Садового, чи ще когось, тоді не було б питань. Якщо я підтримую як читач чи глядач цю політичну силу, я читаю цю газету і мені якби пасує те що в цій газеті або на цій телекомпанії підтримують цю політичну силу. Якщо я хочу довідатись про те, що відбувається в моєму місті, мені важливо, щоб я отримував не викривлену якусь історію, зроблену не за стандартами, а отримував те що журналіст розкаже збалансовано, точно, оперативно, не переплутуючи факти з коментарями, достовірно і т.д. і т.д. Я в жодному разі вам не опоную, я просто даю відповідь на питання. Є якби симпатії, але є стандарти. Ми можемо симпатизувати будь-якій силі. Якщо ми робимо за стандартами, то ці симпатії не будуть впливати на якість продукту. Оце моя думка така. Дякую.

 

Наталія Балюк – Те, що ви сказали, це так звані партійні газети. Ці газети просто безперспективні. Я думаю що в теперішньому суспільстві і в теперішньому ринку медіа жодна газета не хотіла, щоби її асоціювали з партійною газетою, оскільки вона в такий спосіб просто дуже звужує свою читацьку аудиторію. Звичайно, що будь-яка газета, яка сама на себе заробляє, яка є незалежною економічно, вона хоче розширити свою читацьку аудиторію, щоби її читали і прихильники БЮТ, і прихильники Партії Регіонів, і прихильники Президента, тобто всі. Для цього треба просто давати різні точки зору. При цьому може бути якийсь там редакційний коментар, але це точка зору того журналіста, який висловлює цю думку, він несе за це відповідальність. Авторизовано, так. Звичайно, якщо я як редактор маю свою колонку, я пишу, що я думаю, це моя думка і до неї читач може або прислухатись або не прислухатись.

 

Ігор Куляс – І це буде абсолютно за стандартами.

 

Наталія Балюк – Так. Натомість, скажімо, інший журналіст в моїй газеті чи заступник - він має іншу точку зору і він абсолютно має право її написати. Я, як редактор, не маю права (ну хіба там кому поставити, образно кажучи), але втрутитися в його позицію я не маю жодного права. І це для мене є засадниче. Дякую.

 

Ігор Чайка – Дякую пані Наталю. Давайте рухатися далі. Отже, серед згаданих медіа були і нові віртуальні медіа – «Захід. нет» та «Західна інформаційна корпорація». То можливо хтось із представників цієї компанії скаже?

 

Світлана Жаб’юк - Я скажу про «Захід.нет». І почну з того, що перш ніж давати оцінку про приналежність того чи іншого ЗМІ до певного там чи політичного діяча, чи чиновника і говорити про заангажованість, все ж таки варто проаналізувати матеріали на цьому виданні - чи це газета, чи це Інтернет-видання, чи це телебачення. Нещодавно на тій самій «Телекритиці» - і тут це може підтвердити пан Микола Савельєв - було таке дослідження стосовно замовних матеріалів львівських ЗМІ. «Захід.нет» невідомо яким чином вдалось витримати критику. Було проаналізовано, що на «Захід.нет» як таких матеріалів, які показують Андрія Садового, про якого йшлося, що він має причетність до «Захід.нет», не було там таких розцяцькованих текстів про нашого мера. Єдине, що можна закинути «Захід.нет» - це те, що на «Захід.нет» немає такої відвертої війни проти когось - чи це проти політичної сили, чи проти певного чиновника, чи проти того самого Садового, чи проти того самого Демінського. Це по-перше. По-друге, щодо приналежності видань до певних осіб і щодо впливу на читацьку аудиторію - то все ж таки я вважаю, що Інтернет-видання в цьому плані найбільш чистіші. Чистіші я кажу в лапках, тому що не встигнеш ти щось написати і поставити на сайт, якщо тебе там вже просто можуть заклювати в  коментарях. Тобі пишуть – це все «джинса», показуха, ти неправий. Такого зворотного процесу немає на телебаченні. Тобто єдине, що може зробити глядач – це взяти пульт і перемкнути, якщо він не погоджується, або піти сказати дружині, сусіду, що він не згодний. Такого немає в газетах. Тому я вважаю, що все ж таки перш ніж говорити про те, хто до кого належить, чим займається, як працює – треба аналізувати матеріал.

 

Ігор Чайка - Дякую. Я попереджав, що це достатньо суб’єктивна думка нашого проекту була озвучена. Тому, будь ласка, без образ. Ви згадали видання «Детектор медіа» - у нас присутній Отар Довженко, заступник редактора видань «Детектор медіа». Я думаю, Вам доречно сказати кілька слів.

 

Отар Довженко – Дякую. Я хотів сказати, що в принципі, якщо подивитись на досвід, наприклад, західних медіа (на яких у нас заведено всіх повчати, вказувати, що от подивіться - як у них), то в багатьох країнах є традиція того, що та чи інша газета чи канал в принципі симпатизують якійсь певній чи політичній силі чи політичному напрямку - тобто та газета вважається ліберальною, та газета вважається лівою. Я не буду наводити приклади тої самої Італії, яка близька з певних причин багатьом українцям зараз ( при тому, що мало хто може сказати, що це недемократична держава), але там інша традиція політизованості медіа. Ми на словах, принаймні, прагнемо до повної свободи в медіа, але якщо правда те, що сказала пані Наталя, то це саме ця ситуація. Тобто газета певною мірою очевидно поділяє, знаючи про програмні цілі, чи установки, чи щось ще Блоку Юлії Тимошенко, симпатизує йому і використовує певний фільтр для необґрунтованої критики, - це я зі слів пані Наталі. Якщо це так, я не бачу в цьому дуже великої проблеми. Якщо пан Курпіль дзвонить з Верховної Ради і каже – ви такі-сякі, зніміть, що ви поставили, напишіть таке, напишіть таке – це вже інша справа абсолютно. То в принципі само собою, що за такого зрощення політики, бізнесу і медіа, яке є зараз, повної незалежності досягти не можна. Питання тільки в тому, наскільки ця залежність спотворює картину світу, картину дня, картину тих новин, яку ми мусимо доносити до людей. Там де цей фільтр такий, що не пропускає важливі факти, важливі думки, оцінки, тут уже є проблема. Дякую.

 

Ігор Чайка – Дякую, Отаре. Як на мою особисту думку, то головний стандарт журналіста мабуть найперший, найголовніший – це просто не брехати. Далі вже становиться все зрозуміліше і простіше.

Отже, продовжуємо. Заступник головного редактора «Західної інформаційної корпорації» Тетяна Вергелес. Пані Тетяна, може хоч Ви скажете: Демінський впливає на Вашу корпорацію?

 

Тетяна Вергелес – Тут прозвучало слово «симпатія». Але, скажімо, «не симпатія». Ми поділяємо точку зору Петра Демінського щодо того, як іде підготовка чи вона не йде підготовка до Євро-2012. В засновниках немає Петра Демінського. Але є певна позиція і є певна ситуація, що склалася в місті, коли дуже багато медіа симпатизують меру і під диктовку прес-служби по-суті пишуть і висвітлюють ту ситуацію в місті, яка є. І виходить, що у нас все ОК, все прекрасно. І абсолютно нормальна ситуація, коли буде Інтернет-видання чи ЗМІ, яке обов’язково буде давати, я вважаю, об’єктивну точку зору. Те, що ми пишемо по підготовці по Євро - те, що було занесене в тому рейтингу, який проводив Микола Савельєв як до матеріалів під сумнівом заангажований чи незаангажований - це йдеться про матеріал «Мантри Садового щодо Євро -2012. Власне - це позиція, це думка, це як колонка редактора в газеті, це так само право на думку журналіста. І я, зокрема, як один з керівників ЗІКу можу сказати, що там не було ні «джинси», ні заангажованості. Я хотіла би звернути вашу увагу от на що. Ми тут розбираємо хто кому належить. Я, чесно кажучи, працювала у «Високому замку» і як журналіст не цікавилася, що кому належить. Було комфортно так само, як комфортно в ЗІКу журналістам висловлювати свою думку. Ми не відчуваємо впливу тих засновників, які в нас є. Але на що хочу звернути увагу: вчора прес-служба Міністерства юстиції оприлюднила інформацію, що, мовляв, вони відкривають доступ до сайту, в якому буде оприлюднено власників ЗМІ в Україні. Я зайшла на цей сайт. Видання, які мене цікавили у Львові, не буду тут називати - там було дуже коротко, наприклад, ТОВ – все. Про що ми говоримо. Поверніться в часи до Помаранчевої революції і після Помаранчевої революції. Що ми прогавили, що ми проїли за цей час? Де суспільне телебачення, яке мало би бути стандартом не «джинси» і не заангажованості? Де закони, які регулюють рекламний бізнес? В нас, по-суті, «джинса» перетворилася на потужний бізнес. І не в нас проблема, повірте. А проблема в тому, що відбувається зараз в Парламенті, що відбувається в Уряді і т.д.

 

Ігор Чайка – Казати: «не в нас проблема» – мабуть теж не дуже доречно. Проблема і в журналістах також. Що ж стосується «джинси», то ми перейдемо дещо пізніше, буквально за кілька хвилин.

 

Тетяна Вергелес - Погоджуюся, так. Погоджуюся, що все-таки журналістику має тримати те, задля чого ми в неї прийшли, я сподіваюся - якось змінити на краще цей світ, донести об’єктивну інформацію. Власне ті наші романтичні мрії і ідеї, над якими можливо хтось насміхається. І оце в нас спрацьовує хто би в нас не був власником.

 

Ігор Чайка – Ну я повторююся ще раз – не брехати! Дякую пані Тетяна. Ви згадали Міністерство юстиції. Отже, я думаю саме час надати слово пану Роману Головенко, юристу Інституту Масової Інформації.

Романе, чи існує в юриспруденції таке поняття як «прихильність», «симпатія», які щойно звучали?

 

Роман Головенко – Ні, це більше не юридичні поняття. Але, особливо у виборчому законодавстві, воно найбільш чітко і ставить ЗМІ в найбільш жорсткі рамки щодо можливої прихильності, симпатії чи скажімо надмірної необ’єктивності, незбалансованості у виборчому процесі стосовно одних суб’єктів в позитивному плані або стосовно інших в негативному плані. І тут, мабуть, варто дійсно вести мову не стільки про певну прихильність і певну симпатію, тому що вона завжди є. Це суб’єктивна, скажімо, позиція може всього колективу, але мають бути дійсно, як уже було сказано, певні стандарти. Тобто об’єктивність - вона в підходах, в методах обробки інформації і в методах аналізу журналістом матеріалу. А висновки, які робить журналіст, звісно, практично завжди вони будуть суб’єктивними. Від цього нікуди не підеш, але в будь-якому випадку також має бути плюралізм думок в засобах ЗМІ. Тобто хтось, хто має протилежну точку зору, він мусить мати можливість її оприлюднити в цьому ЗМІ.

 

Ігор Чайка – Дякую Романе. Давайте спробуємо тепер зрозуміти: чи існує поняття власності, тиску власника і так далі в державних та комунальних ЗМІ.

Будь ласка, пані Оксана, Львівська обласна державна телерадіокомпанія.

 

Оксана Колодрубець – Напевно, державна форма власності – це говорить про те, що власниками таких організацій є платники податків. Але дійсно, один закид, який було тут почуто - тобто про незалежність працівників ЛОДТРК можна говорити вже від того, що це є державна форма власності. Я не погоджуюся з експертом, оскільки ця думка не лише є просто суб’єктивною, вона і десь є фактично неправдивою. Тому що в матеріалі, де пан Поліщук аналізував приналежність медіа і давав оцінку, він зазначив, що ЛОДТРК є під контролем губернатора Миколи Кмітя, лідера облорганізації НСНУ Петра Олійника. Тут журналісти знають наскільки Петро Олійник впливав на інформацію чи редакційну політику нашої структури і мера Львова Андрія Садового. Тут так само присутні в студії двоє журналістів, які в ефірі ЛОДТРК мали такі, напевно в лапках, красиві побачення з міським головою Львова Андрієм Садовим. Але до чого я веду? Сказати чесно, я, наприклад, працювала в ЗМІ різної форми власності. Так класно і так незалежно, як я себе почуваю на держаному телебаченні, - тобто, я думаю, що мені десь зможуть, мені мають повірити наші глядачі. Оскільки щопонеділка в ефірі є суспільно-політичне ток-шоу «Чому так?» і ми піднімаємо різні теми. І   в нашому ефірі говоримо про корупцію на реальних прикладах, критикуємо владу - як виконавчу, обласну, так і міську. Це можуть підтвердити мої колеги журналісти, які тут присутні, брали участі в таких програмах. Коли була ситуація із головним редактором «Львівської газети» Ігорем Гуликом, в ефірі 12 каналу ЛОДАТРК ми інформували телеглядачів що твориться, чому так сталося і так само брав участь у цій програмі телефоном Єгор Соболєв. Тобто я хочу сказати , що з 12-ого каналу, зокрема з ЛОДТРК впродовж двох з половиною останніх років, які я працюю тут, не пішли через те, що не так сказали чи не так зробили журналісти чи телеведучі такого рівня як Роман Скрипін, як Єгор Соболєв. Тобто я тут висловила свою щиру позицію.

 

Ігор Чайка – Дякую, пані Оксано! Дуже приємно чути. І якщо все, що почуто було від вас, відповідає дійсності, то Львівсько обласна державна телерадіокомпанія унікальна в Україні. Як і унікальне ще одне комунальне видання під назвою газета «Ратуша», яку представляє пан Микола Савельєв. Отже, пане Миколо, як працюється в комунальному ЗМІ редактору газети «Ратуша»?

 

Микола Савельєв – Прекрасно. До джинси, я зрозумів, ми перейдемо потім, так?

 

Ігор Чайка – Кілька хвилин і перейдемо.

 

Микола Савельєв – Насамперед, з того всього, що я тут почув. Я почну з моніторингу, який ми робили, не заглиблюючись в нього. Ви розумієте, газети порівняно з сайтами мають один великий недолік. Вони, скажімо, на мій погляд, зобов’язані якісь там рекламні матеріали маркувати, що там реклама чи на правах реклами. В Інтернеті це питання можна обійти. І якщо присутній тут «Захід.нет» не попав, дійсно не попав у моніторинг за листопад чи за жовтень місяць в число тих, де були знайдені (не нами - працівниками з Ужгорода, ми себе перестрахували) знайдені матеріали, які носили в собі ознаки «джинси», тобто замовності. Зате там вже були відзначені за жовтень, що там не має критичних матеріалів щодо міської влади, правильно?

 

Світлана Жаб’юк – Немає критичних щодо обласної…

 

Микола Савельєв – Правильно. Немає критичних матеріалів. Це не можна назвати «джинсою», але це можна назвати однією з ознак позиції сайту. Тобто ви розумієте? Ми можемо почати дискутувати зараз: позиція, зараз перейдемо до джерел фінансування і тут раптом виявимо чому така позиція. Тобто ми домовлялись не заглиблюватись. Тепер щодо морально-етичних симпатій чи антипатій. Знаєте, колись Шолохов казав, що «нас звинувачують в тому, що ми пишемо так, як каже партія. Ні ми пишемо так як нам підказують наші серця, а наші серця належать партії». Ви розумієте? Тобто тут дуже грань така хитка між морально-етичними симпатіями і переходом цієї грані. Тобто якщо тебе не влаштовує, ти знаєш вже вирішення задачі, але не знаєш, які складові цього завдання. Ти починаєш підставляти, щоб все було добре, ти починаєш ті пазли вставляти штучно, а якщо вони не влізуть, ти їх втискаєш в інформаційний простір. І це деколи дуже відчувається. Бачте, я знов таки не назвав жодного видання, всі все зрозуміли. Тобто ви розумієте, питання «джинси». Ми провели моніторинг і всі ЗМІ на Львівщині, ті які ми моніторили, не відповідають ознакам. Ми не моніторили ТРК, тільки електронні ЗМІ і друковані. Всі не відповідають тим стандартам, в тому числі і газета «Ратуша». Чому не відповідають – це інше питання. Насамперед, треба виживати, так, тому що люди беруть. По-друге, є якась позиція засновників чи власників, які приходять. По-третє, можна «джинсу» зробити так, - ну от, пан Остап, колись ми з ним на цю тему дискутували - можна «джинсу» зробити так, що ніхто й не помітить, що це «джинса», правильно? І це можуть зробити високопрофесійні журналісти. Тому що непрофесійний журналіст не зможе зробити професійну «джинсу», так? Так що питання замовних матеріалів, вони є багатогранні.

 

Ігор Чайка – Дякую, пане Миколо. Отже, до того, як ми перейдемо до наступного сюжету, який буде присвячено вже саме «джинсі», я думаю, ми ще маємо почути ще двох представників львівських ЗМІ.

Андрій Павлишин. Пане Андрію, не будучи ані головним редактором, ані власником будь-якого ЗМІ чи програми, можна почути Вашу думку з приводу вже почутого в цій студії? Будь ласка, коротко.

 

Андрій Павлишин – Добрий день, шановні телеглядачі. Ви дивитесь якраз програму, яка накладена по сітці телебачення на програму, яку веду в п’ятницю в прямому ефірі я, це «Політична шахівниця». Я взагалі сиджу на двох стільцях, хоча не видно, бо столом прикрито. Я веду телевізійну програму «Політична шахівниця» студії «Львів ТБ». Це невеличка студія, яка фінансується Львівською обласною радою, тобто це ЗМІ, в принципі, на державному датуванні. Ніхто мені тут нічого не вказує. Я абсолютно вільна птаха. Плачу я за це тим, що не отримую жодної зарплати, жодної копійки, багато років працюю просто на громадських засадах, так само як і мої гості. Відповідно і якість програм є, м’яко кажучи, невисокою, бо ми не маємо можливості використовувати всього потенціалу телебачення: візуальності, якихось надзвичайних сюжетів і так далі. Це просто розмова, «голови» в ефірі. Те, що в принципі може бути цікаве тільки тоді, коли співрозмовники є дуже яскравими особистостями. І тут доводиться багато попрацювати. Інше ЗМІ в якому я працюю – це електронне видання, це веб-сайт, який реферує видання з усього світу і мені важко сказати, кому більше симпатизує «Нью-Йорк-Таймс» - Демінському чи Садовому. Я не вивчав цього питання, я думаю, важко навіть сказати, кому він більше симпатизує - Тимошенко чи Ющенкові - це видання. Але, повертаючись до проблем, які тут уже були поставлені, я вважаю, що найбільшою проблемою, найбільш драматичною точкою існування львівських ЗМІ є те, що за останні роки стрімко впав загалом їхній фаховий рівень. Модель, стандарт видання зведений переважно до попси, до популярного, жовтого видання, бульварного, брукового – ну, назвіть, як захочете. Видання з полегшеними стандартами передачі матеріалу. Водночас відбувається відтік фахових журналістських кадрів. Редакції порожніють, на місце досвідчених журналістів приходить молодь. Я нічого не маю проти неї, але вона просто не має достатньо досвіду, достатньо стійкості, достатньо вміння і нюху для того, щоби робити процес. Ну, ще якась певна частина старої гвардії залишилася, але основний кістяк львівських редакцій складають молоді малодосвідчені журналісти і це відбивається на тому, що наші газети (навіть і електронні видання і інші сайти) навіть коли б вони хотіли б виглядати об’єктивними і бути ними, дуже часто виглядають на видання, які публікують замовну інформацію. Тому що експерт, він же ж читає статтю, він же не проводить розслідування всебічного, він не проводить допитів, матеріального вивчення проблеми і всього такого, він просто читає статтю. І стаття може видаватися «джинсою», тобто замовною статтею, тільки тому, що написав її недосвідчений журналіст, який не знає до кінця фахового стандарту, якого переконали в певній речі, а він не зумів отримати іншої думки. І оскільки статтю треба було терміново ставити в номер, то він її поставив в такому вигляді, в якому вона є. Отож, не будьмо надмірно суворими. Упередження і симпатії, засновані на системі вартостей, є у всіх виданнях світу, таких стерильних не існує. В решті ці стерильні є просто не цікавими, люди їх не читають і не будуть читати і такі видання збанкрутують і будуть нікому не потрібними. Отож, я хочу підсумувати те, що сказав, лише тим, що для мене головне в кожному виданні аби воно було цікаво. Я достатньо розумна людина аби прочитавши номер газети чи там денний випуск електронного видання, зрозуміти, кому це видання симпатизує. Але для мене важливо, щоби воно давало достатньо широку інформацію як матеріал для аналізу, і щоб вона подавала цю інформацію цікаво, а не щоб мухи дохли в аудиторії, коли читаєш це видання.

 

Ігор Чайка – Дякую, пане Андрію. Я сподіваюсь, в нашій аудиторії мухи поки що не дохнуть. Пане Остапе, ви опонували Миколі Савельєву в дебатах з приводу «джинси». Ми так плавно вже перейшли до теми «джинси». І я пропоную - час спливає швидко - я пропоную: зараз дивимось наступний сюжет і потім слово Вам. Будь ласка.

 

 

СЮЖЕТ:

 

Всеволод Поліщук, незалежний журналіст - Скажімо, відома історія з «Львівською газетою», яка протягом довгого часу (незважаючи на те, що її власником є політик, в першу чергу бізнесмен, але все-таки депутат міськради і член партії) - протягом довгого часу їй вдавалось балансувати на межі. Але врешті-решт всі журналісти, які вимагали жорсткої редакційної політики, вже не працюють в «Львівській газеті», і на даний момент вона значно більше симпатизує певній політичній силі, скажімо міській владі і відповідно певним особам.

 

Вікторія Садова, журналіст Західної інформаційної корпорації - Я вважаю, що цей круглий стіл із міським головою, у той момент, коли якось дійшла до краю його афера із підготовкою до Євро-2012 у Львові, - він є дуже яскравим і показовим. Тому що назвати це круглим столом, мабуть, що не випадало, коли на ньому із всіх численних львівських мас-медій присутні тільки працівники цього ж “Високого замку” і кілька своїх телеканалів. Були знову ж таки публікації, де стверджувалося, що все гаразд у Львові і що так – інвестиційний конкурс був , і проект у нас уже є , і що стадіон у нас буде, і Євро буде, і все в нас насправді добре. Наскільки це є махрова «джинса»? Не знаю. Скорше це оксамитовий її варіант. Очевидно він присутній у практиці усіх ЗМІ.

Всеволод Поліщук, незалежний журналіст - Я припускаю (я не можу стверджувати, тому що знову ж таки я не бачу всіх цих процесів), але я припускаю з огляду на якесь власне прочитання певних газет, певних матеріалів, що   мабуть жодне видання у Львові не обходиться без «джинси». Тут можна говорити хіба про її масовість, про коректність подачі. Скажімо, є видання, які принципово під таким соусом не друкують чорного піару, тобто критики, тільки позитивні матеріали. Є видання, які ще жорсткіше до цього ставляться, тобто пропускають, але після серйозної переробки редактором і приведення до якихось принаймні стилістичних норм, і викидають якісь аж надто помітні речі. З іншого боку, наскільки це більш коректно, більше приховування власне цієї реклами - теж питання.

 

Вікторія Садова, журналіст Західної інформаційної корпорації - Якщо кожен із ЗМІ має свого власника і орієнтований цим власником чи групою менеджерів на проведення певної лінії (назвемо її якби внутрішньою політикою) – очевидно, якийсь акцент у навіть об’єктивних матеріалах буде. Буде якийсь присмак. Буде справді якась тенденція. Наскільки вона виражена яскраво чи не яскраво? Думаю, що через її неяскравість можемо говорити про системність «джинси», але у такому лагідному варіанті – оксамитовому варіанті.

 

 

Ігор Чайка – Отже, пані Вікторія навіть такий новий термін  озвучила для Львова – «оксамитова джинса». Наскільки це є дійсним - ми зараз спробуємо дізнатися. Але, по-перше, в сюжеті згадувалась газета «Високий замок» і згадувалась «Львівська газета», - тому, пані Наталії ми дамо слово трошки пізніше, за хвилинку. А зараз, як я і обіцяв, слово Остапу. Отже, «джинса» у Львові - наскільки вона є «оксамитовою»?

 

Остап Дроздов – Я тут сиджу десь півгодини, напевно, і я зразу скажу, що я багато протестую проти того, що тут звучало. Я прошу не ображатися колег і наших експертів, просто скажу свою думку, якщо є така можливість. Розумієте, оці розмови про власників, вони для мене якісь такі заїжджені і нецікаві, тому що мене це вертає в якісь такі 90-і роки або початок 2000-х, коли так було дуже соромно якось розповідати і журналістам казати: а хто є власником, а з чиєї кишені ми отримуємо зарплату. Якщо ми говоримо про недержавні ЗМІ, то вони тому й недержавні, що вони приватні. Тобто я пропоную нікому не грати вар’ята і щоб наші глядачі правильно розуміли: зараз ЗМІ усі недержавні так – це є приватні підприємства. Крапка. Тут не треба дискутувати і звідси треба виводити дуже багато інших проблем, які звідси випливають. Отже «джинса» – це не є якась оксамитова ракова пухлина професії. Для мене «джинса», - пан Андрій себе назвав вільним птахом, так я себе також свого роду можу назвати вільним птахом. Тому що я свій авторський проект «Прямим текстом» здійснюю на державному телеканалі, але я власне є працівник державного телеканалу, тобто це є просто мій авторський проект, який там здійснюється. Тому, власне про «джинсу» з цього приводу можу сказати ось що – для мене «джинса» є дуже природним породженням самого медіа-ринку, який існує в Україні, який склався. Оскільки ми повинні прямо сказати і цього не соромитись - я не бачу ніяких проблем в тому, що хтось є власником чогось. Тобто чому ми повинні тікати від цих розмов, чому ми повинні ховатися за якимись стандартами об’єктивної журналістики, навіщо самих себе обдурювати, так? Тобто ми маємо говорити про опозиційну журналістику. І власне тут зарита основна, як на мене, проблема львівської журналістики в тому, що, як сказав пан Микола Савельєв, «джинса» – це є привілеї професійних журналістів. Я з цим цілком погоджуюся. Я не бачу проблеми, чому професійно зроблений матеріал, навіть якщо він є оплачений, чому глядач повинен знати про те, що він є оплачений, якщо він професійно зроблений. На те він і є професійно зроблений, що там не лізуть вуха. І читач - ми ж ним не маніпулюємо, ми просто подаємо іншу думку, іншу позицію.

 

Ігор Чайка – Я дозволю собі все ж таки перебити, адже я повністю не погоджуюсь з паном Остапом. Займаючись проблемами «джинси» з 95-го року (ми за хвилину перейдемо до експертів, можливо, в них є інша думка), але я мушу сказати, що «джинса» – це є, на мій погляд, це є злочин для журналіста і про це я кажу вже не один рік. Адже, якщо перевести на мову правову, то під «джинсою» ми дуже за часту маємо на увазі звичайний хабар, який отримує журналіст, для того, щоб або когось похвалити, або когось, вибачте, «злити».

 

Остап Дроздов – Ні!

 

Ігор Чайка – Тобто це моя думка, яку я мушу висказати вам: не погоджусь. Далі дискусію продовжимо, але наперед слово пані Наталі, «Високий замок». Будь ласка.

 

Наталія Балюк – Я навіть не хочу вступати в дискусію про «джинсу», тому що, чесно вам скажу, донедавна взагалі не знала, що це таке. І буквально недавно дізналася, що є така «джинса» і, чесно кажучи, і не хочу знати що це таке. Звичайно, що якщо матеріал рекламний, то він має іти як рекламний, має бути відповідно оплачений через рекламну службу. І так само я в своїй газеті тільки так і працюю. Мені розходиться, щоби газета набирала гроші, щоби газета заробляла для того, що я повинна заплатити людям зарплату, я повинна заплатити податки всі і все життя ми працювали тільки «на білу», платили завжди податки і, як власник, звичайно зацікавлений в першу чергу в тому, щоб були надходження з реклами. Але відповідно, що все це має бути звичайно зрозумілим, якось прозорим. І мені, чесно кажучи, менше хочеться на цю тему дискутувати. Взагалі такі ефіри виглядають, що ми якось всі виправдовуємося. І мені, чесно кажучи, не дуже комфортно і затишно працювати в режимі виправдання. Ми мусимо виправдовуватись, оскільки є експерти, які звинувачують газету чи будь-які медіа в чомусь такому, що читач може подумати - в чомусь поганому. Це далеко не погане. Зрозумійте, я хочу щоб і глядачі зрозуміли, що кожна газета, кожен журналіст хоче, щоб його читали. Для того щоб газету читали, щоб її купили у кіоску, щоб її передплатили, вона повинна бути якісна, як будь-який продукт. Будь-який продукт повинен бути якісним, тоді він конкурентний на ринку, і тоді куплять цю газету, а не цю.

 

Ігор Чайка – «Джинса» теж може бути якісною, як сказав пан Остап.

 

Наталія Балюк – Я зараз дам Остапу слово, звичайно. Я просто, якщо мені дали мікрофон, я мушу сказати свою позицію. І в цьому плані я думаю, що це навіть не повинно бути якимось предметом дискусії між журналістами, бо всі тут повинні бути однодумцями. По сюжету згадувала пані Садова «Високий замок», - то це взагалі мені просто смішно, тому що про цей круглий стіл вона говорила і його якось пов’язали з «джинсою». Ну тут щонайменше треба говорити про коректність і етичність, до речі, і між журналістами. Це взагалі окрема тема, бо такого цеху неетичного, як між журналістами, по-моєму жодна професія не знає. Всі захищають честь мундира, а в нас журналісти одне одного тільки намагаються в чомусь звинуватити.

 

Ігор Чайка – Ми власне говоримо і про етику також сьогодні.

 

Наталія Балюк – Я хочу сказати за цей круглий стіл. Це взагалі моя особиста ініціатива. Коли Садовий заявив, що він складає повноваження - була ця скандальна сесія, мені здалося це дуже резонансним явищем. І я подзвонила і запросила Андрія Садового до нашої редакції - у нас є Центр політичного прогнозування, де ми запрошуємо різних політиків, - щоб він прийшов і поговорив на цю тему, розповів свою позицію. Відповідно ми запросили в телефонному режимі всі ЗМІ, які до нас завжди приходять. Хто прийшов, той прийшов. Хто не прийшов, той не прийшов. А то що там були представники «Високого замку» - так, були журналісти. І ми потім у повному викладі - все, що задавали журналісти, все що відповідав Садовий, цілу полосу дали виклад. Це наша ініціатива, ніхто нам це не замовляв. І це десь пов’язувати з якоюсь «оксамитовою джинсою», я вважаю - це абсолютно не коректно. І ще теж одним реченням, не знаю чи мені дадуть потім слово, але буквально коротко. Я взагалі вважаю, що ми зараз повинні говорити не так про незалежні ЗМІ, як про виживання ЗМІ. Може це буде тема наступної передачі, але те що зараз робиться в ЗМІ в умовах кризи, то я думаю, що незабаром, дай Бог, щоб так не було, але половини медіа просто не буде на ринку. І це, як на мене, значно більша проблема, бо свобода слова в Україні є. І всі, хто тут присутній, всі її виборювали, зокрема, і в 2004 році.

 

Ігор Чайка – Дякую, пані Наталіє. Ми не говоримо сьогодні про те, що немає свободи слова в Україні, вона безперечно є. Ми говоримо дещо про інше. Ми говоримо про етичні стандарти роботи журналістів, про «джинсу» почасти.

Отже, я обіцяв дати слово експертам. Пане Ігорю, будь ласка.

 

Ігор Куляс – Я дуже коротко. Я хочу сказати, що ті експерти, які присутні, думаю, погодяться зі мною. Ми нікого не звинувачували. Просто так прозвучало. З приводу того, що таке «джинса» і чи може вона бути «оксамитовою»? Чим «джинса» відрізняється від звичайного інформаційного матеріалу? Тим, що в «джинсі» не буде балансу, тим, що в «джинсі» будуть довільно підібрані факти. Якісь там будуть позитивні для когось, а негативні не будуть, або навпаки. Тому «джинса» – це не інформаційний матеріал. Він є викривленим відображенням реальності. Але ж ми кажемо про «джинсу», яку подають глядачам і слухачам в якості інформаційного матеріалу. Тому мені здається про якусь «оксамитову джинсу» говорити нема сенсу. Це все одно брехня. Будь-яка «джинса» – це брехня. І абсолютно неважливо: чи це було зроблено за гроші, чи під тиском, чи через симпатії. Це така моя думка.

 

Ігор Чайка – Пане Роман, будь ласка.

 

Роман Головенко – Мені здається, тут просто варто чіткіше розмежувати, що дійсно може певна симпатія, певна залежність у колективу редакції чи у певного журналіста до якоїсь особи чи до якоїсь політичної сили. А є таке явище дійсно як «джинса», особливо комерційна «джинса». Тобто в законодавстві є таке поняття, як прихована реклама. І тут треба розуміти, що може бути певна прихильність ЗМІ до якоїсь політичної сили. Але, наприклад, в Києві велика проблема, що бувають випадки: просто стороння особа, яка не має відношення до газети чи до каналу приходить і робить пропозицію – прорекламуйте мене, але так заретушовано, не позначаючи, що це реклама. Багатьом зрозуміло, що це робиться за гроші, хоча довести це надзвичайно складно. Тобто «джинса» - може бути і комерційна реклама якогось певного товару чи послуги, не тільки якоїсь особи. А про що перед цим ішла мова, зокрема, про певну чи то залежність, чи то може прихильність - я не думаю, що це в більшості випадків за гроші. Розумієте, наприклад, журналіст, який працював в газеті, прихильній до партії Партії Регіонів, навряд чи піде працювати в газету, прихильну до БЮТу чи «Нашої України». На центральних ЗМІ я собі слабко уявляю, наприклад.

 

Оксана Колодрубець - Не знаю, для кого наша програма розрахована: чи для просто мешканців, звичайних пересічних глядачів, чи суто для журналістів. Тобто що таке «джинса»? Брехня, чи це прихована реклама? Не завжди реклама є брехнею, так? Напевно, не завжди «джинса» є так само брехнею. Тут мабуть все-таки нам варто всім почитати все ж таки головне – це є етичний кодекс українського журналіста. Якщо ми знаємо, чому правда не повинна коштувати гроші, коли є дострокові вибори, коли офіційно проходять програми, за які офіційно надходять кошти в бюджет, відповідно після завершення люди отримують відсотки. Дурили політики під час виборів в ефірі, не дурили – ми за це не відповідаємо. Ми надали можливість їм згідно з чинним законодавством звернутись до людей. І тому мені здається, що можливо все-таки варто пояснити, що ми хочемо глядачам сказати. Що ж таке «джинса»?

 

Ігор Чайка –Пане Остап, на жаль, ефірний час спливає дуже швидко, тому будь ласка, коротко.

 

Остап Дроздов – Я дуже переживаю за те, що просто складається в колег і глядачів враження про мене якесь помилкове, що я захищаю «джинсу». Але чому я власне так формулюю питання, що я захищаю. По-перше, інформація і «джинса» – це, як правило, для мене речі не сумісні. І інформація тому є інформацією, що вона є гола. Ми маємо справу з аналітичними матеріалами і з оціночними судженнями. І якщо політик дає прес-конференцію, і він пізніше звертається до газети, щоб його прес-конференцію передали газети і за це платить гроші. Чому газета, як приватне підприємство, повинна відмовлятися і грати у вар’ята? Це є «джинса»? Ні. Це є нормальна робота бізнес-структури, яка немає ніякого пов’язання з брехнею. Ніхто ж не обманює глядача, ніхто ж не каже, що біле – це чорне за чиїсь гроші. Просто «джинса» – це коли дають слово людині сказати свою думку. І останнє. Ми живемо в країні, де гроші платять за правду уже. Розумієте, це значно міняє акценти і, в принципі, коли ми даємо можливість висловлюватись, даємо можливість висвітлювати певні позиції і відповідальність за свою позицію несе це джерело інформації, будь ласка.

 

Ігор Чайка – Я знову мушу заперечити, пане Остапе. Гроші платять, але треба написати – нам заплатили гроші і ми кажемо правду. Пане Андрію, будь ласка.

 

Андрій Павлишин – Я наполягаю на одній важливій речі, про яку не сказав Остап. «Джинса» є злочином з тої точки зору, що відбувається нелегальний обіг готівки. Вона не вноситься в касу, з неї не платяться податки. Таким чином – це є різновид корупції, так як і в інших всіляких галузях. Але я хочу сказати, що взагалі-то «джинса» – це обман того, хто платить хабар. Насправді послуга цій людині не надається. Я багато років був редактором і головним редактором газети. Я переконував тих людей, які приходили до нас і пропонували опублікувати текст рекламного характеру без маркування, що це реклама, пропонуючи за це готівку, я їм пропагував, що це неефективно. Що люди легко вирахують і відрізнять матеріал об’єктивного характеру від необ’єктивного і їх ніхто не обдурить. Ми обдуримо тільки податкову інспекцію, ми обдуримо тільки тих соціально незахищених людей, які не доотримують свої надходження, які би могли піти на пенсії, на лікування і на інші речі. Я хочу сказати ще про дуже одну важливу методологічну річ. Ми весь час трошки невірно визначаємо «джинсу». Річ у тому, що у нас практично не має видань в Україні, які би працювали за стандартом Бі-Бі-Сі. Тобто відокремлювали би інформацію від коментарю. І тому завжди в тексті буде присутній перекос або необ’єктивність, або не відображення позиції іншої сторони - дисбаланс, як це називають фахові журналісти. Отож, ми можемо практично левову частку всіх матеріалів, які виходять в Україні, зарахувати за формальними ознаками до «джинси», тому що вони не виконані за стандартом Бі-Бі-Сі. Але так не є. Це просто результат не фаховості. Але я вас переконую, шановні телеглядачі, «джинса» – це коли до редактора приходить людина, яка свято вірить в те, що коли у нас є реклама, то в неї люди не вірять, вони в неї плюються і роблять все навпаки. Якщо там написано «купуйте там допустимо в універмазі Х», то вони обов’язково біжать в універмаг У. Це неправда. Люди уже звикли до реклами, і їм краще говорити, що це реклама. Тоді це буде чесніше і тоді вони краще це сприймуть, аніж коли вони відчувають, що щось не то і що їх дурять.

 

Ігор Чайка – Дякую. Дуже коротко, адже час абсолютно спливає. Хвилина пану Миколі як досліднику львівської «джинси» і далі Отар Довженко, як один з дослідників «джинси» у всеукраїнському масштабі. Будь ласка.

 

Микола Савельєв – Спочатку не будемо кидатися термінами. «Джинса» – це просто замовний матеріал. Проплачений він цей замовний матеріал чи просто на підставі якихось симпатій, антипатій знову ж таки виникає. Тут ішла мова про маркування матеріалу. Тобто дехто ховається за тим, що над матеріалом пише там – «точка зору», «позиція», чи «портрет фірми». Це обман. Це все одно що ми в правій кишені маємо пістолет, а в лівій кишені маємо записку, що ми той пістолет знайшли і ідемо здавати його в міліцію. Все одно, коли цей пістолет в нас знайдуть – це злочин. Чому злочин, я пояснюю дуже коротко. Якщо в газеті з’явилась стаття про бабцю, яка лікує з допомогою трьох камінчиків і не зазначено, що це реклама, а зазначено, наприклад, там під рубрикою йде «Білозуба посмішка» чи ще щось. І людина прийшла до тієї бабці і через три дні вмерла. Це злочин? Це злочин. Тобто це однозначно. Я не виступаю категорично проти «джинси». Не виступаю, хоча визнаю, що «джинса» на сьогоднішній день у Львові поділяється яскраво на економічну і політичну. Політична займає 90% ринку і з неї, перепрошую, 70% ринку саме політична «джинса» з однієї політичної структури, я не кажу з якої, щоб знову мене не звинуватили в «джинсі».

 

Ігор Чайка – Миколо, дякую. Пане Отаре, будь ласка, коротко.

 

Отар Довженко – Ви знаєте, я, в принципі, підозрював, що будуть виступи на захист «джинси». Але я думав, що я почую те, що я в принципі чую від всіх регіональних журналістів. Як правило (я веду досить часто дискусії на цю тему) люди починають з того, що вони називають свою зарплатню. Потім питають: можна на це прожити? Я кажу – кх, кх… ні, напевно. Після цього вони кажуть - ну значить будете судити нас після того, як спробуєте прожити на такі гроші. Праця журналістів в регіонах дуже низькооплачувана на погляд людини, яка отримує київську зарплату. В принципі, просто низькооплачувана з погляду людини, яка займається бізнесом, яка займається там десь в сфері послуг і т.д. В цій ситуації, маючи доступ до ресурсу, - а можливість написати десь там чиюсь думку, не дати коментар чи дати коментар і отримати за це гроші в конверті – це дуже велика спокуса для людини. І бути дуже сильно принциповим, коли в тебе дома там, грубо кажучи, голодні діти, ну, не кожен може. Це класно, якщо хтось може. Справа тут не в тому. Ми зараз спостерігаємо інші процеси – «джинси» стає менше, тому що менше стає грошей в замовників і вони починають думати: чи варто ці гроші може собі десь в офшор перекинути чи їх треба нести в газету і купувати статтю. Але це мої спостереження, я постійно займаюсь моніторингом «джинси» на всеукраїнському рівні. Може бути у Львові і більше. Я хотів би сказати тільки одне – нещодавно ми вели одну таку дискусію і одна людина дуже мудро провела паралель з медичним закладом. Остап сказав, що ЗМІ – це приватне підприємство. Ви приходите в приватну лікарню, сподіваючись на допомогу, там вам виписують рецепт на біологічні добавки і посилають вас в якусь комерційну аптеку. І ви несете туди свої гроші, а потім з’ясовується, що цей лікар має угоду з цією аптекою або ще щось і ви викинули гроші в принципі на те, що вам не треба. Це паралель, яка нагадує, повертає нас до того, що ЗМІ, окрім своїх зобов’язань комерційного характеру мають ще зобов’язання соціального характеру.

52.13 – Пан Отаре, дякую. Режисер каже, що наш час закінчився. Отже, я дякую всім присутнім у цій студії. Я дякую телеглядачам, які терпеливо слухали наші журналістські диспути. Я сподіваюсь, що дещо стало зрозуміло і нам, і нашим телеглядачам. Отже, ще раз: сьогодні у Львові відбулась прем’єра проекту «Медіа-варта. Неетичні питання. Виїзна колегія». На все добре!

 

 

Телеверсію програми«МедіаВарта. НеЕтичні питання. Виїзна колегія» дивитись тут:

 

http://rutube.ru/tracks/1317987.html?v=1c110a1121ef852105f71762b73b1a5a (1)

http://rutube.ru/tracks/1319325.html?v=4d70438a016269ba18ac89c84822199f (2)

http://rutube.ru/tracks/1319949.html?v=243bc9854f18bc699f0b6232ca6bd6b0 (3)

http://rutube.ru/tracks/1320032.html?v=8d3bc04940c3ddbc71d554c572480c06 (4)

http://rutube.ru/tracks/1321068.html?v=86963b261b336910db725ebe9c99fd4a (5)

http://rutube.ru/tracks/1321106.html?v=42d95d6e561ed066baab602879cdd3a1 (6)

http://rutube.ru/tracks/1321146.html?v=095269ad62b7b7714fed0a6f632d6f53 (7)