Сталін на телеканалі «Україна»
Це справді блюзнірство, своєрідний публічний танок на мільйонах гробів українців, коли починають заявляти, що, мовляв, пройде якихось чотири роки, коли не буде на Печерських горбах президента Ющенка, тоді більше ніхто не згадає про Голодомор. Оскільки ушанування безневинних жертв - все це начебто особиста ініціатива нинішнього глави держави.
Колеги! До чого тут Ющенко? Голодомор укарбований у генетичний код українців. Це вже родима, страдницька пляма на обличчі нашої нації. Це фантомний біль усього народу. Те, чого вже ніколи не забути, не витравити з пам’яті людей.
Слава Богу, цього не зміг зробити навіть кровожерний комуністичний режим із його всесвітньовідомими катівнями – Сибіром, Соловками, Мордовією. Свято хочу вірити в те,
що подібне більше не повториться.
Зізнаюся: я особисто належу до тих українців, які вважають, що Ющенко - випадкова людина на своєму нинішньому посту і роки його правління - це час великої руїни.
Але одне, за що йому завжди дякуватимуть українці, – що він повернув світ до пам’яті про мільйонні жертви сталінської тиранії в українських селах.
Нинішній Ющенко – це російський цар Олександр II, який нічим не запам’ятався, окрім того, що скасував кріпосне право, в тому числі і для наших предків. Це своєрідний американський президент Абрахам Лінкольн, який 1865 року підписав 13-ту поправку до Конституції США, яка відмінила рабство…
Думається, не так важливо, чи пам’ятають нині у Росії того царя, але вельми актуально, що навіки заборонено кріпацтво. Байдуже, чи досі вшановують усі американці 16-го президента США, але вкрай важливо, що в державі більше немає рабства.
Напевне, і ми так повинні ставитися до пам’яті про Голодомор. У моєму рідному селі на Вінниччині, де зафіксовано кілька випадків канібалізму, про це ніколи не можна було говорити вголос.
Бо за розмови про таке по десять літ Сибіру перед війною дістали двоє сільських мужиків, які так ніколи більше й не повернулися з тих табірних лісозаготівель на Поділля.
Це й замурувало роти навіки всім живим і новонародженим. А безрукий фронтовий інвалід Семен Бабус, із яким я пас корів, розповідав, що їхнє геройство під Сталінградом довело до того, що хвалені арійці, коли вони опинилися в оточенні, їли трупи.
Ми нині добре знаємо, що не людоїди українці, як і німці не трупоїди. До цього людей довели їхні сліпі, обмежені, фанатичні вожді.
Тупа, бездарна, нікчемна політика «глухонімих» комуністичних часів умотивувала ту обставину, що молодий президент Росії Медведєв нині не може уяснити для себе того, яка різниця була між омертвленням села в 1932-1933 роках в Україні і розквітом його в Росії.
Та що там, скажу, дивуватися з приводу Медведєва, Путіна й інших очільників нашого північного сусіда, коли відомий московський журналіст-демократ, друг Савіка Шустера і його незмінний хронікер із телевізійної програми Євгеній Кисельов, не може погодитися з тим, що Голодомор був геноцидом проти українського народу.
Схоже, засвоївши з часів радянської школи лише про страждання від недоїдання в російському Поволжі 1921 року, він не може опуститися до того, щоб ознайомитися з сучасною українською історіографією.
Почитати про огороджувальні знищувальні загони червоноармійців, які морили голодом наші села. Ознайомитися з даними переписів тих давніх часів, які незаперечно свідчать про безслідне, без публічного оголошення війни, зникнення мільйонів українців. Куди ж то вони поділися?
Слухаючи спічі Євгенія Кисельова щодо «абсурдності тверджень про геноцид проти українського народу в тридцятих роках минулого століття», я думав про те, що президент України Віктор Ющенко, схоже, мало ще говорить про трагедію Голодомору.
А ще більше недопрацьовують інші керівники держави, народні депутати, вся українська преса. Оскільки присутня на телевізійній передачі представник фракції НУ-НС Ірина Геращенко, колишній прес-секретар глави держави, практично не могла нічого заперечити заїжджому московському демократу по суті теми. Схоже, не готова до таких дискусій.
І це дуже образливо, що начебто не зарубіжний канал, а так зухвало топчеться по пам’яті українського народу. Іншими словами, фактично продовжує насаджувати політику кремлівського звіра Йосипа Сталіна.
Здавалося, що ось-ось ведучі і хронікери телеканалу «Україна» (яка зухвалість, скажіть!?), нагадають нам про необхідність дотримання закону про п’ять горезвісних колосків, заговорять про необхідність виконання завдань продрозверстки, зачитають, кого занести на розстрільні «чорні дошки», які села оточити військами, щоб миша не проповзла…
Страшно. Моторошно. Та ще ж у дні 75-річчя Голодомору…
Олександр Горобець, «Українська правда»
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Олександр Горобець, «Українська правда»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Читайте також
Коментарі
3
5868 дн. тому
Да уж! Вот это статья я в шоке от такого!!! Нет, мож конечно кого-то и убедили что эт бы геноцид против украинцев.. Пропаганда- великая сила. Но вот тогда скажите - против кого был геноцид в Поволжье? Против русских чтоль??? А там голод был страшный! Почеу об этом забывают? Или- если кричать на весь мира какая у Украины несчастная судьба - денег больше дадут???
Анна
5871 дн. тому
Страшно, что этот мешочек существует, Евгений. Но еще страшнее, что он может снова понадобиться. Что в действительно тяжелый для страны период в новостях соседствуют сюжеты о суммах, потраченных на монументы, в авральном порядке возводящихся, и долгах, из-за которых полгорода остается без тепла... школы, садики... о массовых увольнениях СЕЙЧАС...
-1. Александр Горобец. Вы ведете себя именно так, как ему надо. Вы "повелись" и истерите. К вам нашли подход. Нашли чем вас отвлечь. Замилити очі. Отвлечь тем, что БЫЛО от проблем СЕЙЧАС в которых он виноват. Давайте - собирайте себе компанию. Сосредоточьтесь на 33-ем и не берите в голову 2008-ой.
євген
5874 дн. тому
+1. У дитинстві мені було дуже цікаво навіщо в селі моя бабуся у коморі тримає мішечок з сухариками. Їх же ніхто не їв (крім мене, коли я нишком їх звідти тягав, за що отримував по задній точці).
Лише пізніше, коли на сільському кладовищі бабуся показала мені похмурі, порослі бурьяном кілька сотен горбів - я вперше задумався про жах голодомору. Було це років 20 тому, але той мішечок у коморі існує до сих пір...
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
