15 жовтня у приміщенні київського Планетарію, де перманентно торгують промисловими товарами, творча група повнометражного прокатного фільму «Ілюзія страху» повідомила журналістам та громадськості про те, що їхня стрічка буде висунута на «Оскара» в номінації «Найкращий іноземний фільм». Прес-конференції, у якій взяли участь, крім інших, продюсер Юрій Бутусов, режисер-постановник Олександр Кирієнко та виконавиця однієї з головних ролей, «зірка» російського і українського кіно Олена Бабенко, передував показ «фільму про фільм» - розширений репортаж про зйомки стрічки з коментарями творців.

 

Не відомо, на які саме запитання від журналістів чекали митці, зокрема – Олександр Кирієнко. Адже від самого початку зйомок, про які було оголошено минулого року, стрічку, хотів того творець чи ні, вважали мало не політичним замовленням або, в найліпшому разі, піаром самого Турчинова. Здається, ці асоціації ні особисто режисерові, ні творчій групі неприємні.

 

Принаймні коли я запитав у пана Кирієнка, яких саме питань від преси той боїться найбільше, намагаючись делікатно уникнути прямих закидів, від яких митець, думаю, втомився, відповідь була такою: «Найбільше я боюся, що жодних питань не буде взагалі. Минулого разу, коли на презентації був присутній Олександр Валентинович Турчинов, журналісти спілкувалися тільки з ним, і то – не на теми кіно. А мені було соромно за них».

 

Отже, режисер, хоча й намагався відійти від вразливої теми, мене все ж таки зрозумів: відбиватися від питань на кшталт «Скільки заплатив Турчинов?» справді неприємно.

Між тим, таке запитання в розпал прес-конференції все ж прозвучало. Відповідь дав Юрій Бутусов: «Фінансової участі Турчинов не брав, фільм знімався за кошти приватних інвесторів». Буквально те ж саме пан Бутусов говорив майже рік тому, коли стрічку презентували в павільйоні студії ім. Довженка, яка не має відношення до створення фільму: виробник – приватна комерційна компанія «Кіновідродження».

 

Навіть якби Олександр Турчинов і доклав фінансових зусиль, допомігши знайти інвесторів, у цьому нічого страшного і кримінального немає. Відхрещування від персони чинного віце-прем’єра видається дивним через наявність кількох моментів.

 

Перший: у одному із попередніх фільмів Кирієнка, незабутньому «Помаранчевому небі», в епізоді з’являється лідер соціалістів Олександр Мороз разом із онуком, пояснює йому і людям, хто такий Гонгадзе, і кладе квіти. Після цього режисерові закидали, що Соцпартія проплатила якщо не весь фільм, то участь у ньому свого лідера – так точно. Творці фільму заперечували це – тепер вони заперечують участь Турчинова.

 

Другий: відхреститися від Олександра Валентиновича і говорити тільки про мистецтво не можна хоча б через те, що «Фільм про фільм» починається з його особистого розлогого коментаря, і таких коментарів загалом не менше, ніж коментарів митців.

 

Нарешті – третій: хто читав однойменний роман Турчинова, виданий у 2004-му році державним (!) видавництвом «Криниця», визнає – ця історія зовсім не дається до екранізації, не лягає на кіномову. Для того, щоби зробити такий висновок, не треба мати жодної спеціальної освіти. При тому, що в Україні відчутний брак адекватних сценаріїв та адекватних для екранізації творів, продюсер Юрій Бутусов як співавтор переробляє книгу саме політика Турчинова, герой якої розуміє, що все на світі – марнота марнот, а є тільки Бог. «Ми взяли ідею», - пояснює пан Бутусов, але ідея, погодьтеся, не нова. І цінна лише тим, що її розвиває цього разу відомий політичний діяч. Можна, звісно, списати це на випадковий вибір, проте, за чутками, Олександр Кирієнко вже готується екранізувати другий твір цього автора – «Таємна вечеря».

 

Отже, під маркою Турчинова працювати все ж таки вигідно… Тим паче, що Олександр Валентинович міг сприяти появі та просуванню стрічки непрямо.

 

 

Гаразд, не будемо обговорювати фінансових питань. Заявлений бюджет стрічки - $ 500 тисяч. У «Ілюзії страху» є історична лінія, а отже – костюмовані сцени, а також спецефекти, представлені на цьогорічному «Кінофорумі Україна» як реальні українські досягнення. Зняти такі речі за півмільйона, причому задіяти російських акторів, які звикли до високих гонорарів – подвиг і підтвердження професійності української команди. Але при всьому цьому «Ілюзія страху» - не стовідсотково комерційний продукт. Це психологічна драма, яку продати важче, ніж бойовик чи мелодраму. Відповідно, складніше знайти на неї кошти. І невже приватні інвестори не дадуть їх лише під одне прізвище «Турчинов», яке так чи інакше присутнє тут?

 

Із «Оскаром» приблизно та сама ситуація. В Україні немає спеціального «оскарівського» комітету. Але це не означає, що не треба нічого робити. Через те стрічки просувають туди самотужки зацікавлені люди. Перша спроба була з фільмом Олеся Саніна «Мамай», про що тепер якось забули. Другий прецедент видавався щонайменше фарсом: свій фільм «Аврора» на «Оскара» висунула Оксана Байрак. Про художні якості цього «кіна» тут краще не писати. Зате варто сказати інше: за правилами, фільм, висунений на «Оскара», мусить мати прокат у себе вдома. І пані Байрак швиденько організовує показ «Аврори»: цілий тиждень картина йде обмеженим показом у одному з кінотеатрів її рідного Севастополя.

 

Аналогічну ситуацію маємо з «Ілюзією страху». Картина, яка вийде в широкий прокат на початку грудня, до того задля дотримання всіх формальностей мала обмежений прокат – де? Правильно, в Дніпропетровську, на малій батьківщині не лише Олександра Турчинова, а і його Юлії Тимошенко, лідерки політичного блоку свого імені. Чому би після всього цього не визнати очевидного: Турчинову справді не байдуже, щоби його творіння перетворилося на фільм, який ітиме широким прокатом і номінується на престижну премію. В цьому нічого ганебного немає, крім однієї маленької деталі: митці (а Кирієнко таким є) навіть у нашій заполітизованій країні цілком справедливо намагаються, за деякими винятками, триматися на відстані від влади.

 

Нарешті – остання версія всього, що відбувається. Одіозний фільм Оксани Байрак «Аврора» після висування на «Оскара» дістав додатковий бонус і, мабуть через це, став свого часу лідером прокату серед українських стрічок. Олександр Кирієнко минулого року зробив мелодраму «Інді», яка теж визнана лідером прокату минулого року з-поміж картин, вироблених в Україні. «Ілюзії страху» теж потрібен комерційний прокат. Але, як я вже говорив, початковий матеріал – книга Турчинова – більше тяжіє до авторського кіно.

 

Через це – колотнеча довкола «Оскара». Насправді це можна вважати лише артпідготовкою до широкого покату. І сприймати, відповідно, як рекламний хід.

Вдалий чи невдалий – покаже час. Бо глядач іще не бачив фільму. Отже, обговорювати його як мистецький продукт поки що рано.

 

Віктор Хижняк, «proUA»