Зорепад під зойк обвалу ринку

13 Жовтня 2008
15024
13 Жовтня 2008
14:32

Зорепад під зойк обвалу ринку

15024
Зорепад під зойк обвалу ринку
Із кожним днем по праву і по ліву руку від Дніпра живеться нам що далі, то бідніше... Зате, беззаперечно, веселіше! Афіші нашої столиці (а також інших українських мегаполісів-«мільйонників») наче навмисно оскалилися на глобальну фінансову кризу, та ще й на місцеву параною – тільки-но й знають грайливо корчити «гримаси» доволі-таки вгодованих фізіономій імпортного шоу-бізнесу...
 
...Лиш глянь! Тут тобі й бадьоро відреставрована для пострадянських промислів призабута легенда Queen: без Фреді Меркюрі, звичайно ж, – Царство йому Небесне, добре, що він хоч не почує голоси своїх колишніх односправців.
 
Тут же, в наших розкішних декораціях, зовсім недавно світила колінками активна учасниця радянської нічної телепередачі «Мелодії і ритми зарубіжної естради». Це шоколадна Глорія Гейнор – живе іще «курилка». За неї платять зовсім не копійки – десь 350 тис. у.о. становить її гонорар.
 
Ті ж афіші чарують, здавалося б, колись недосяжними «лексемами». Чарують тих, хто раніше, у часи студентства, і по складам ледь міг щось прочитати. Тих, що навіть в епоху «Голубих вогників» і мріяти не смів побачити усіх їх, ще й один сезон – Pink Floyd, Deep Purple…
 
Та ну, невже? Так-так, повірте.
 
А далі завітають ще й Ерос Рамазотті, Крістіна Агілера... Остання, до речі, – концертна рекордсменка. Як за «авторським гонораром», так і за ціною на квитки. Максимум тут становить десь 9500 грн.
 
Є ще багато інших заслужених артистів Євросоюзу і США. Серед них улюблений італійський виконавець нашого Президента, чиї пісні засвоїти не важко, – Тото Іванович Кутуньйо. Є ще космічно-класний Дідьє Маруані, який усе ніяк не відлетить у небо, тому що на землі, а особливо в країнах СНД, дуже незле платять пенсіонерам шоу-бізнесу. І ще є безліч інших...
 
Навіщо їх перераховувати? Самі ж містом їздите – афіші бачите.
 
Не вперше нам доводиться напружувати звивину над найбанальнішим питанням: з якого дива в нинішню епоху нашої державної злиденної і перманентної політдестабільності стався такий сезонний золотий «зорепад»? Причому виключно не найсвіжіших star...
 
Можливо, це смаки стали значно витонченішими?
 
І колишній концертний «електорат», що небаченими порціями раніше споживав крем-брюле з російського «попу» в палаці «Україна», саме зараз – за досить короткий період – так елегантно «оєвропеївся»… Огламурився… Окультурився. І, нарешті, вивчив декілька фраз з російсько-англійського розмовника для радянських туристів?
 
Звідки така шалена купівельна платоспроможність у тих, хто вічно ниє, – через апетити «даїшників», через зростання цін, через банкрутство банків, через інші витівки партій та уряду?..
 
Відповім! Поділюся виключно суб’єктивним здогадом.
 
Цей нинішній якийсь сплановано-масований наїзд на наші плантації імпортних шоу-бізнесових газонокосарок – справа психологічно та історично обґрунтована.
 
По-перше, уже виснажилися землі заморські. Уже скрізь побували разом зі своїм гамузом ці бойові «друзі-трактори», зібравши не один урожай. А тут – неважливо, чи криза, чи інша клініка – по суті, цілина неорана! Сюди лети хоч цілим стадом мух – медом скрізь намазано.
 
По-друге, скільки б крокодилячих сліз я не лив, але, вибачайте, епоха «кремлівських горців» (Пугачова, Ротару, Леонтьєв та ін.) мало-помалу закінчується: «мало-помалу згасає небесне світло, мало-помалу свято втихає…». І після цього «запрошення на захід» російська попса так і не випустила в світ жодної самодостатньої концертно-конвертованої одиниці... Доношують старе. А обновки не завжди фасоном виходять – щоб збирати аншлаги в концертних залах. Їх зазвичай вистачає лише на корпоративи.
 
По-третє, та ж і шум пройшов не тільки по всій великій Русі… Про те, що тут і в нас дорогі закордонні зірки приймаються на такому сакральному рівні, ніби вони спадкоємці Ісуса та Магдалини (за версією Дена Брауна). І бетонну палю в цій добродійній справі упевнено застовпив Віктор Михайлович, розголосивши на весь світ, як люблять у нас Джона Елтона й Маккартні Пола. А також інших, на жаль, поки що не «народних» артистів України. Тільки фішка в тому, що «шАрові» майданні видовища за участю згаданих монстрів жанру, на мій суб’єктивний погляд, більшою мірою – це бенефіси самого Віктора Михайловича. Оскільки це індустріальні концертні гімни його власному блискучому Его. А сер Джон і сер Пол, при всій любові до цих друзів нашої країни, все-таки – лише гарнір до цього могутнього Его. Хоча й піднесений з блиском, із вишуканістю та необхідним піар-супроводом.
 
По-четверте, звичайно, друзі вибачайте, але чи багато українських естрадних артистів з українськими паспортами можуть нашкребти 150 тисяч гривень – на одну лише оренду вотчини родини Мозгових, палацу великої культури «Україна». Оксана Пекун нашкребе? Катя Бужинська назбирає? Співак з гордим прізвищем Князь – хіба цей? Мені, звичайно, не відомо, хто виступає спонсором найближчого шоу Ірини Білик в тій же «Україні». Але, побачивши на афіші скромний припис – «гість програми – Арктика», – наївно вирішив, що це якась фінансова піраміда, яка після шоу одразу ж зростає... А виявилося, що Арктика – співачка, яка рекламує товари народного вжитку.
 
Ну й по-п’яте... Якби ми не мріяли про рожевий європейський вибір, про вектор саме в цьому благому напрямку – навіть у зв’язку з цією масованою концертною негодою, – а, можливо, все значно простіше: хто ходить на всі ці шоу? А валять на них, в основному, всі ті, хто є більш-менш фінансово-спроможним, наш «прошарок» трохи вище середнього класу. Він, як сметана на молоці, миттєво сформувався в країні – завдяки щорічним виборам.
 
Це ті меломани, які ще вовтузячись у своїх дитячих ліжечках дивилися крадькома від батьків по чорно-білому тєлєку все ті ж «Мелодії і ритми зарубіжної естради». І нарешті – після щорічних виборів – здійснюється кожна мрія. Вони купили те, що нещодавно здавалося недосяжним, дефіцитним, як колись банани. Вони «інтегрувалися» в те, що їх вабило своєю романтичною віддаленістю, а тепер – будь-яка нота по кишені.
 
Ось ті наші – «істинні» і головні «поціновувачі» – вони на особистому (чи на викраденому у прем’єра) літаку можуть куди-хоч полетіти на будь-який Мадоннин концерт – хоч у Чорногорію, хоч в Африку... І правильно собі летять. Там хоч квитки значно дешевші, ніж в Києві – в епоху кризи та пустопорожніх балачок.  
 
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Олег Вергеліс, для журналу «Главред»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
15024
Коментарі
1
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
f
5694 дн. тому
Рамазотті вже не їде. через політичну ситуацію в Україні концерту не буде.
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду