Щоби писати про власні враження від нової програми Савіка Шустера після серії статей на «ТК», треба пам’ятати про дві речі. Перша: фахово оцінити творіння пана Шустера можуть його колеги по цеху, а саме: ведучі його рівня, його масштабу. Друге: просто оцінити «Шустер live» може будь-хто з глядачів, бо програма для того й робиться, щоб її свідомо чи несвідомо оцінювали. Тим більше, це повинні робити Детектор медіа, адже критика взагалі – то опис відчуттів від почутого-прочитаного. Тобто, критик розповідає читачеві, наскільки той чи інший твір цікавий і чому, або нецікавий, і як він нецікавий. Для критика зовсім не обов’язково бути фахівцем рівня Шустера – згадайте відомого російського критика Бєлінського, який жодної літературної речі не створив, але мав величезний вплив на читачів та письменників. Отже, критик – це перш за все глядач. Але він, говорячи про ту чи іншу програму, розповідає не стільки про неї, скільки про себе. Бо така природа будь-якої оповіді.

 

На Шустерову прем’єру нещодавно відгукнулася Наталя Лигачова. Немаленькою, як їй завважили у коментарях, статтею. Наприкінці статті авторка заволала, що вона хоче, аби у щоденному ефірі їй зі знанням справи розказали, що робити з депозитними внесками, чого слід очікувати від наступних виборів, на яких фільмах / виставах можна отримати заряд позитивної енергії…

 

Знаєте, у моєму рідному Миколаєві поет Михалко Скаліцкі і я видаємо журнал. Часто чуємо: «зробіть картинки у журналі», «ви не так робите презентації», «вам треба більше спілкуватися із журналістами», «у вас неправильний критерій відбору текстів до журналу»… На це мій товариш Михалко завжди каже: робіть наш журнал ви. Одразу всі пропозиції відпадають. Самі собою.

 

Припустімо, Савік Шустер читає «ТК» або йому переповідають, що написали про нього на профільному сайті. Але не думаю, що він реагуватиме на подібні меседжі: тут ланцюжок «автор-критик-глядач», де критик розповідає / радить читачеві, що читати / дивитися, не працює. Телебачення дає глядачеві можливість розібратися самостійно, що дивитися, а що – ні. Тому можна бути дуже авторитетним критиком, але залишитися ні з чим: у даному випадку пан Шустер обійшов критика, напряму вийшовши на глядача, який дає рейтинг, а отже – рекламу, а отже – прибуток (якщо спиратися на те, що телебачення – це все ж таки бізнес).

 

До слова: там же, в кінці статті, пані Лигачова сказала, що хотіла б на такій програмі отримати вітаміни для душі, відчути просвітління від доторку до чийогось натхнення… Я одразу згадав джаз у програмі Шустера – у прямому ефірі, в прайм-тайм. Згадав поетів – у прямому ефірі, в прайм-тайм. Вибачте, але таких речей на вітчизняному телебаченні я давно не бачив. Шустер плюнув на «це не формат», «це не дасть рейтингів», «джаз та поезію треба показувати після першої ночі». Він просто зробив це.