«Undead is a collective name for beings that the superstitious believe are deceased yet behave as if alive», – пояснює Вікіпедія.

Зловісні асоціації викликає не лише мертвенно-синюшний колір облич людей у супермодерній студії «Шустер live», і навіть не демонічний, як декому видається, образ ведучого Савіка Шустера. Сам факт успішної реінкарнації та подальшого існування мандрівного політичного телебазару в українському телепросторі, що його, як стверджують дуже поважні джерела, на Банковій всерйоз заповзялись повністю деполітизувати, виглядає чимось надприродним.

Можливо, «нагорі» вважають, що український народ залишати без Савіка Шустера небезпечно: він може повстати, вийти на вулиці й вимагати повернення улюбленої телестрави, яка стала елементом обміну речовин. А може, все простіше: «Шустер live», як і решта недобитків політичних ток-шоу на нашому телебаченні – «5 копійок» і «Майдан» на 5-му, «Свобода слова» на ICTV, «Точка зору» на Першому – гніздиться на каналі, що належить теперішнім союзникам Президента. А значить, перебуває під відносним контролем. Поки що.

Не виключено, звісно, що все це лише параноя, і відсутність політичних ток-шоу на головних каналах України – «Інтері» та «1+1» - у новому сезоні пояснюється прорахунками менеджменту. «Інтер» не зумів втримати Шустера і не знайшов йому адекватної заміни (подейкують, зараз ведуться переговори з якоюсь російською зіркою, мало не з Леонідом Парфьоновим, словом, із кимось таким, що Савік «відпочиватиме»). «1+1» намагався перехопити зірку у вільному польоті, але занадто серйозне політичне ток-шоу не вписалось у концепцію «телебачення для барбоса», за якою «Плюси» намагаються перебудувати новий менеджмент. Враховуючи те, що «барбосизований» «1+1» скотився у рейтинговій таблиці ще нижче, ніж був до того, а проекти, якими тут намагаються замінити політику – наприклад, вікторина «100% Україна» з Анною Безулик, - мають просто провальні показники телеперегляду, експеримент може закінчитись доволі швидко. Нашому політизованому, консервативному і на диво серйозному глядачеві повернуть політичні вечори з Безулик, а може, навіть із В’ячеславом Піховшеком, і в новинах «ТСН» місце абортів, катастроф і пожеж знов займуть коаліції, імпічменти та блокування трибуни. А якщо не повернуть, то «Плюсам» доведеться поступитись уже не другим, а третім, а там і четвертим місцем «донецькому тигру» та амбітним і добре фінансованим каналам Віктора Пінчука. Це все – за умови, якщо ніякої кампанії з деполітизації ефіру немає. Але вона, видається, таки є.

Мотиви знищення вільного ринку політичного самопіару на телебаченні абсолютно зрозумілі: шанси Віктора Ющенка та його найближчої команди продати себе на цьому ринку дорівнюють нулю. Не розуміючи, що віртуальна політика в наш час насправді значно реальніша за кулуарно-підкилимну метушню, Ющенко подбав про тіньових менеджерів-інтриганів, але не залучив майже жодного харизматичного обличчя, готового заради нього підставлятись під струмені словесних брандспойтів. Особиста участь глави держави у звичайному ток-шоу неможлива з питань морально-етичних, а мізерні рейтинги «спецпроектів», у яких Ющенко грав головну роль, говорять самі за себе. Відтак, Президент може використати телебачення у єдиний спосіб: зробити чергове звернення до народу. Тим часом як його в’юнка та винахідлива опонентка практикує безліч форм медійної присутності – від «соціальної реклами» до бенефісу у «Свободі слова» з Андрієм Куликовим (це, зауважмо, на каналі її одвічного опонента Віктора Пінчука!). І в тих-таки спецпроектах, не гребуючи відкритою полемікою навіть із набагато нижчими за рангом візаві, завжди збирає щедрі рейтингові врожаї.

Отже, прийшов час розкидати каміння. Тактика «випаленої землі», коли замість намагатись перемогти суперника у відкритому змаганні рекламних і «джинсових» бюджетів один із кандидатів просто домовляється з вищими силами про ліквідацію конкурентного середовища, була вдало випробувана на виборах київського мера. Тоді, як пам’ятаємо, в останній тиждень кампанії всі канали скасували заплановані передвиборні ток-шоу, які обіцяли їм захмарні рейтинги, під кумедним приводом «боїмося порушити виборче законодавство». Банковій, яка прокрутила цю оборудку на користь свого протеже Леоніда Черновецького, ідея сподобалась, і вона, - так кажуть, - захотіла ще. Попереду президентські і/або дострокові парламентські вибори, на яких Віктору Ющенку і його політичним проектам нічого не світить… без допомоги потойбічних сил.

А що, як замінити справжні політичні ток-шоу програмами-зомбі, які справляють враження живих, але в потрібний момент, почувши заповітний сигнал, зімкнуть лави й вирушать в останню апокаліптичну битву? Теоретично це можливо, адже політизованість пересічного українця не означає ані розуміння політики, ані знання її реалій, тож він може й не розпізнати підміну. Симуляція політики, яка зводиться виключно до слів і не передбачає жодних учинків, є напрочуд зручним поживним бульйоном для маніпуляцій суспільною свідомістю. «Юлине скасування призову до армії», «Ющенків вступ до ЄС і НАТО», «Януковичеве надання російській мові статусу державної» тощо – лише слова, але глибоко пережиті аудиторією і для неї значно реальніші, наприклад, за приватизацію «Криворіжсталі» та забудову Жукового острова. Ця віртуальна політика, якщо її скоординує впевнена рука, може стати «матрицею», в якій виборцеві буде тепло й затишно, і для досягнення мети – «правильних» результатів виборів – не знадобиться ні підкуп, ні фальсифікація, ні силовий варіант.

Однак для успішної маніпуляції суспільною свідомістю в епоху медійного плюралізму, вільного доступу до Інтернету та супутникового телебачення потрібні модерні й високотехнологічні стратегії, сучасне мислення (нехай не ображаються панове Грановський, Карасьов, Семирядченко і хто там ще радить на медійну тематику Віктору Балозі) і, що найважче для людей, які сьогодні намагаються «відформатувати» телепростір – відмова від силових методів. У можновладців «родом із СРСР», які керували колгоспами, райкомами і кооперативами, це в голові не вкладається: як це так – не закрити рота газетьонці, не зателефонувати з погрозами редактору, не пригрозити гендиректору позбавленням ліцензії на мовлення? Рука тягнеться і тягнеться. Дотепна технологія, апробована на київських виборах – надання всім охочим вільного доступу до новин та замовлення прихованої реклами за однієї маленької умови (не «мочити» Черновецького), - свідчить про появу в технологів Банкової довгоочікуваного розуміння: обмежувати свободу слова в наш час немає сенсу (згадаймо 2004-й), значно ефективніше – спробувати її приспати.

Синтез інфотейнменту і політичного ток-шоу, як шлях до остаточної абсурдизації та профанації цього жанру, може дати лише тимчасовий ефект: рано чи пізно глядач розпізнає томатний сік замість справжньої крові і втратить до фальшивки інтерес. Тоді на арену вийдуть інші сили, зацікавлені у відновленні вільної конкуренції у галузі політичної демагогії. З огляду на те, що незабаром Банкова має великі шанси втратити контроль над органом, що регулює електронні ЗМІ – Національною радою з питань телебачення і радіомовлення – телевізійне «царство мертвих» навряд чи проживе довго. Тож навряд чи вчорашнім ведучим політичних ток-шоу варто йти у глибокий запій чи виїжджати у довгі подорожі.

Отар Довженко, заступник шеф-редактора проекту «Детектор медіа», «ПіК України»