Вкрасти Телеканальчик
Дуже сумна казка про дуже реальні речі. Як супутниковий канал «Віта» став жертвою «рейдерів».
Жив-був собі Телеканальчик. Тобто, він навіть ще й не жив – а так, тільки-но народився. До того ж народився він не в сім’ї заможного олігарха чи провладного політика, а в родині пересічного журналіста...
Хтось одразу заперечить: пересічний журналіст не може стати батьком або матір’ю телеканалу. Можливо, пересічний і не зможе, а ось наполегливий та відчайдушний журналіст цілком на цю роль підходить. Я навіть знаю приклад такого феномену: супутниковий телеканал «Віта» та його директор і один із співзасновників Тетяна Міщенко. Саме ця пані у 2004 році заснувала піар-агенцію «Віта», тижневик «От «А» до «Я», дитячу газету «Закаляка», а у 2006 році на базі піар-агенції заснувала ще й супутниковий телеканал «Віта».
З перших днів свого існування цей телеканал почав працювати у форматі «народного телебачення» та намагався віддзеркалювати життя очима пересічних українців, а не київського бомонду чи політикуму. ТК «Віта» одразу став позиціонувати себе як авторське телебачення соціальної спрямованості. Програми «ТVої новини», «TVій мікрофон», «TVоя музика», «TVоя страва» та інші були розраховані на широку сімейну глядацьку аудиторію. І незабаром до телеканалу «Віта» прийшов перший успіх: його було визнано переможцем міжнародного конкурсу-рейтингу «Арка тріумфу» в номінації «Відкриття 2006 року».
... Коли в маленького Телеканальчика прорізалися перші зубки, він почав кусатися та гризти предмети. Це тішило оточуючих та батьків. А потім сталася незначна, на перший погляд, подія: Телеканальчик вкусив за брудний палець одного здорового дядька, який цим пальцем грозився малому та крутив перед його очима дулі.
Дядько поскаржився батькам, але вони тільки знизали плечима й відповіли, що нема чого пхати свого брудного пальця в рота малому. І вирішив дядько, якого звали просто Дядько, що такий кусючий Телеканальчик йому самому в господарстві знадобиться. І запропонував батькам іти до нього на роботу, але разом із Телеканальчиком. Вони житимуть у нього, він їх годуватиме, а малий для нього буде за рідного сина. Батьки обурилися і відмовилися. Бо були роботящі та горді. А завуальоване рабство їм ні до чого.
Проте Дядько був до біса багатий та дуже не полюбляв, коли йому дошкуляли та відмовляли, а особливо – коли відмовляли з претензією. Найняв він собі юристів цілу купу та й поставив їм завдання: вивчити родословну Телеканальчика, позбавити батьківських прав його батьків, а на нього – Дядька – оформити опікунство над малим.
Як задумав – так й зробив. Юристи купили суддю місцевого, і він виніс рішення на користь Дядька. Потім купили суддю апеляційного, який теж виніс рішення на користь Дядька. Потім захотіли прикупити до купи ще й суддю столичного, але поки що в ціні не зійшлися. Хоча, подейкують, це лише справа часу.
Батьки відбивалися, як могли. Продали сімейну хату та на останні гроші наймали адвокатів, проте все марно. Дядько, якщо вірити новій родословній його сім’ї, вже виявився справжнім дядьком Телеканальчика. А батьків звинуватили у недбальстві по відношенню до малого та відсутності коштів на його утримання. До того ж юристи Дядька стали погрожувати батькам ще й в’язницею – за жорстоке поводження із дитиною.
Сусіди, з якими поряд прожили багато років, ховали очі. Комусь із них, можливо, і було соромно, проте вони всі відмовилися допомогти батькам Телеканальчика. «Твого сина забрали, може, мого тоді не чіпатимуть», – щиро визнала одна сусідка і зачинила двері. «Грошей не дам, бо все одно суди програєш», – відрізав інший сусід і повісив слухавку. А третій взагалі за 30 гривень погодився засвідчити в суді, що батьки зовсім не дбали про малого і навіть не тільки забували його годувати, але й ще ображали сусідів за слушні поради, як треба правильно виховувати дитину.
Вмиваючись сльозами, горда мати все ж таки задля майбутнього свого Телеканальчика вирішила зустрітися з Дядьком та розставити всі крапки над «і». «Благаю тебе, не чіпай малого, що хочеш бери, а малого не чіпай!» – мати, стоячи на колінах, марно намагалася достукатися до серця Дядька. Але не можна достукатися до того, чого взагалі не існує. Дядько дудлив «Джек Даніелс» та відверто насміхався з матері та її сльозами. «Нічого особистого, – відповів він, позіхаючи від нудьги. – Раніше треба було думати, коли я пропонував співпрацю».
Дядько запалив товсту сигару, випустив кільце диму прямо в обличчя матері і продовжив повчальним тоном: «Бізнес є бізнес. В мене вже є покупець на Телеканальчик, отже, як тільки оформимо всі необхідні папери, то в нього будуть нові батьки. Я поверну вкладені в юристів гроші, отримаю надприбуток – і все. І забули про ваш Телеканальчик, мамо!».
Пихатий Дядько криво посміхнувся і дав зрозуміти, що його дорогоцінний час уже вичерпано. Охоронці вивели з кабінету заплакану матір та й за хвилину викинули її на вулицю. Сльози дощу збігали по жіночому обличчю навипередки зі сльозами з очей. Сум всесвіту закрадався в душу та обіймав її за плечі.
«Як би там не було, але я нікому не віддам свою дитину, буду боротися до останнього», – поклялася сама собі мати і пішла у темряву. Місяць заховався за край неба, а вітер зло штовхав її у спину, намагаючись скинути в брудну калюжу.
В грудні 2007 року директор телеканалу «Віта» отримала ухвалу Херсонського господарського суду, в якій повідомлялося, що банківські рахунки телеканалу заарештовані за позовом правонаступника одного з колишніх співзасновників піар-агенції, який офіційно, за певних фінансових умов, більше року тому відмовився від своєї частки в цьому підприємстві. Це було наче грім серед ясного неба! Виявилося, що позивач звернувся до суду ще за два місяці до винесення ухвали, і весь цей час керівництво телеканалу навіть не було про це поставлено до відома.
Далі – до болі знайома в новітній Україні «рейдерська» схема: суди «по колу»; фінансові негаразди; «вербування» ображених у колективі телеканалу на користь нових (і поки що – можливих) керівників; залякування правоохоронними органами, в’язницею тощо. До цього слід додати ще наполегливу роботу по відштовхуванню замовників від піар-агенції, аби взагалі фінансово знищити непокірних телевізійників. Першими відмовилися від подальшої співпраці потенційні інвестори з однієї відомої швейцарської фірми, з якою вже було підписано угоду про наміри і погоджено інвестиційний план на 5 років.
Колеги з мас-медіа, до яких зверталася Тетяна Міщенко за інформаційною підтримкою, співчували, але відмовляли, пошепки кажучи: «Розумієш, сестро, така вже в нас країна, такі, чорт їх забирай, закони... Тому вибач, ми не можемо ризикувати своїм медіаресурсом, бо завтра прийдуть і по нас». Інші просто відмахувалися від будь-якого спілкування на тему «рейдерства», бо це вже, бач, приїлося і суспільству, і «медійникам», тому ніяких тут сенсацій нема і бути не може.
На сьогоднішній день із колишніх 56 працівників на телеканалі «Віта» зосталося 15 найвідданіших директору і «телеканальчику» професіоналів. Їх подальшу долю вже на початку червня має вирішити Вищий господарський суд. Проте вже відомі покупці на телеканал «Віта», які тісно співпрацюють із нинішніми позивачами. Відомі також і умови, за яких ця оборудка має відбутися.
Тим часом радісно потирають долоні регіональні «князьки», яким добряче доставалося «на горіхи» від гострої авторської програми Тетяни Міщенко «От «А» до «Я». У найближчому майбутньому вони зможуть спати спокійно, бо, як казав «великий Сталін»: нема людини – нема і проблеми. Саме така доля, швидше за все, чекає і на «зубастий «Телеканальчик».
А ми – «браття та сестри по ЗМІ» – і надалі мовчатимемо, бо завтра можуть прийти і за нами. Хоча, на мій суб’єктивний погляд, така обережна позиція начебто самозбереження ні до чого не приведе: за нами завтра не прийдуть. За нами вже прийшли...
... Ошукана мати ще довго вмивалася гіркими сльозами, тримаючи в руці нове свідоцтво про народження Телеканальчика, в якому за рішенням суду в графі «батьки» вже були вписані зовсім інші прізвища. До того ж цим рішенням їй було навіть заборонено підходити до своєї дитини ближче аніж на 100 метрів.
Її дитину на броньованому «мерседесі» вже відвезли у невідомому напрямку. Коли відчай остаточно покинув материнську душу, вона підвелася з колін та знов пішла у темряву ночі шукати правду. І боротися за свою дитину. Даремно їй наполегливо свистів у вуха вітер: «Немає ніякої надії на краще! Боротися далі немає ані логіки, ані сенсу!». Але материнське серце не визнає логіки. Звісно, коли воно – серце – є...
Від «ТК»: Редакція запрошує опонентів пана Цигипи написати казочку у відповідь :)
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
4
Дядько
5918 дн. тому
В большой семье...сами понимаете...а сказочнику: - занимайся своим делом, пиши сказки!
Земляк
6014 дн. тому
"Казкар"-кагебіст одержав документальний відлуп на прес-конференції у Херсоні.
Цигипа: «Розумієш, сестро, така вже в нас країна, такі, чорт їх забирай, закони... Тому вибач, ми не можемо ризикувати своїм медіаресурсом, бо завтра прийдуть і по нас».
Гм... Документально доведено, ще сестричка Таня нахабно оазом із екс-кагебістом Журавським поцупили 2 млн. гривень.
"Сестрою" і "братом" зайнялася облпрокуратура.
Творчих успіхів казкарю Цигипі!
рейтинговий телеканал
6015 дн. тому
а хто дядька?
Андрей
6015 дн. тому
Интересно бы знать мнение хоть кого-то из "рейтинговых" телеканалов: ваших братьев младших "мочат", а вы молчите
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
