Понад дві години єлею, пролитого під час фінальної програми проекту «Великі українці» на каналі «Інтер», коли від пафосу, безпросвітної толерантності та шаблонних фраз про велич десяти обраних гігантів духу вже починала макітритися голова, я все ніяк не міг допетрати: якщо це телевізійне шоу, то де скандал? Де ритм, про який прокричав на останніх хвилинах Роман Віктюк? Де останні фінішні слова навідліг? Де, зрештою, ефект мегафайту? Адже з таким настроєм, коли всі з однаковим кайфом тонуть в повній балії взаємних компліментів, тримати глядача на короткій мотузці неможливо. Власне, після чудесної репліки режисера фільму про Сковороду: «Всєм огромноє спасібо – всє вєлікіє», можна було припиняти балаган і не нагадувати кілька разів протягом програми, що нічого у підсумковому рейтингу не змінюється, але все ще можна змінити.

Звісно, постфактум, коли скандал все ж таки трапився – хоч і з фатальним запізненням, – можна пригадувати, наскільки непереконливо вдавалося ведучим підігрівати глядацький шал платного волевиявлення. Можна також реконструювати у пам’яті, що єдина шпилька на адресу «великого» конкурента (крім епатажного вердикту Корчинського, який діагностував хворобливість суспільства, що голосує за лікаря Амосова) належить Дмитру Табачнику. Адвокат великого українця №1, Ярослава Мудрого, не забув затаврувати голосування за Степана Бандеру як «суто політичне». Та ще й додав, що такий вибір аж ніяк не об’єднає країну.

Білі нитки полізли зусібіч наступного ж дня, коли шеф-редактор проекту «Великі українці» Вахтанг Кіпіані почав ділитися інформацією про «вкидання» більш як півмільйона голосів за кандидатуру Ярослава Мудрого протягом одного дня. «Це була чудово організована акція. Кілька десятків телефонів, номери деяких із яких відомі, і необмежені фінансові ресурси в останній день підмінили вибір всієї країни. Передбачити, що це буде настільки брутально, ніхто не міг», – зазначив Вахтанг у коментарі для «Детектор медіа». Проте варто зазначити, що ця інформація посіялася в інтернеті ще ДО заключного шоу, та Кіпіані вирішив дочекатися факту «фальсифікації», а не лише намірів, про які знав.

Втім, термін «фальсифікація», який дедалі частіше вживається у контексті цієї трагікомічної історії, щонайменше недоречний. І потрібен він лише для того, щоб наївні громадяни не почувалися повними бовдурами, усвідомивши, що платили за свої SMS даремно.

У таких випадках я частенько цитую Едґара По: «Ошуканство – це точна наука». Будь-яка сумнівна гра – чи то в наперстки, чи то з «одноруким бандитом», чи то у вибір «найвеличнішого українця», – має свої правила, які нібито й не становлять таємниці, але й зайвий раз не афішуються та не обговорюються.

Формат, який запропонував канал «Інтер», від самого початку передбачав кілька «нюансів», що чітко розподіляли ролі: хто в цій картярській грі володіє додактовими тузами, а хто – правом голосування та повним комплектом шісток. Почалося все з того, що творці проекту вирішили, буцімто українець – поняття невизначене. Мовляв, як народ скаже – так і буде. Назвуть українцем Ілліча – значить, так воно і є. По-друге, жодних обмежень, які б унеможливили «накрутку голосів», теж не було передбачено. Тож і вийшло, як у Руданського: «Вір не вір, а не кажи: «Брешеш». Більшість телеглядачів навряд чи вивчали матеріали, подані на сайті програми, а тому й не звернули уваги на те, що «рекордна кількість голосів», про яку щоразу так жваво рапортували ведучі проекту, аж ніяк не тотожна кількості громадян, що проголосували. Себто, про можливість «підмінити вибір країни» подбали наперед – і це нікого чомусь не стурбувало (як і початкове ігнорування здорового глузду в процедурі визначення кандидатів на титул «великого українця»). Відтак сам факт накрутки голосів за Ярослава Мудрого як українця №1 цілком відповідає букві й духу цього шоу. От і залишається тільки дивуватися, що це трапилось «настільки брутально».

Схоже на те, що замість порядного скандалу все ж таки відбудеться з’ясовування міри брутальності у ставленні ТБ до глядача. Де факто її – цієї міри – давно немає. Залишилось хіба що визнати право телеканалів на ошуканство телеаудиторії де юре.

Невідомо, на що розраховували ініціатори SMS-звеличення Ярослава Мудрого, але досягли вони справді небуденного результату, витворивши абсурдний колаж в стилі Віктора Пєлєвіна. Фахові «маніпулятори свідомістю» настільки звикли «вливати» чималі гроші в телебачення, що з часом і самі повірили у всемогутність ТБ та його здатність впливати на буття. Спроби моделювати реальність за допомогою телевізійного мовлення багатьох переконали, що реальність – це і є наслідок віртуального втручання. А якщо так – то варто вкинути гроші у голосування за Ярослава Мудрого, і ця постать не лише очолить рейтинг звичайного шоу, але й перелік великих українців у народній свідомості. Така аномальна логіка, яку вже багато років омиває фінансовий Гольфстрім, почасти зумовлює і віру в доленосне значення «Великих українців» для об’єднання нації.

Єдиний сумнів, який у підсумку розростається в більший знак питання, ніж доцільність малої брехні заради намареної правди (об’єднаної), все ж таки стосується самої кандидатури українця №1. Чому Ярослав Мудрий? Як не крути, а хрещення Русі Володимиром Великим, шапка Мономаха та бібліотека Ярослава Мудрого – усе це співвимірні пазли у масовій свідомості, обплетені мереживною «сивою давниною», сплетені у клубок міфу. Український родовід хоч і сягає цього історичного пластиліну, проте фрагментованість нашої державницької традиції не дозволяє аж так легко перестрибувати століття, коли Україна ніби була, а ніби й не була, і вишуковувати першорядні, символічні для українців постаті аж на такій відстані од часу остаточного формування нації.

Але найбільша перевага проплати першості саме Ярослава Мудрого, здається мені, набагато простіша. Справа в тому, що ошуканий учасник не дуже чесної гри може здійняти рейвах. А тому головне – не дати йому вчасно оговтатися. Для глядача, який голосував у порожнечу, таким окозамилювальним трюком стали міркування про мудрий вибір українського народу, який – несподівано для самого себе – протягом одного дня здобувся і на виняткову історичну пам’ять, і на розважливість і на – це ключове слово – мудрість. Зрештою, для значної частини телеавдиторї багатіти думкою – це звичне заняття.

Михайло Бриних, «ПіК України»