П’ятничний день, останній робочий день. Всі зійшлися опісля робочого тижня, всілися за столом. Хто що собі робить, а разом починаємося дивитися проект. Відразу опісля оголошення результатів якось приголомшені. Бачу, не лише ми, а й по ту сторону телевізора: щось воно і не те, і не так, що називається, в гущі подій. Але ми дивимося, коментуємо, сперечаємося. Племіннику Василю на його: «А що зробив Амосов для України?» рубанула – «Читати треба!» а сама про себе: а й справді що? Так додивилися ближче до завершення, бо розуміли, що встрявати навперейми із кимось, хто спить і бачить Ярослава Мудрого першим, а Амосова (навіть я ім’я мушу підглядати в енциклопедії) другим – немудре діло. І не через те, що не дігнати (очевидно, але факт: заявлена нова вимірювальна одиниця – 130 смс-ок на хвилину). Найперше, що спринтери і дистанція не по мені. Зо всіх чотирьох сторін.

Я, звісно, не проти Ярослава Мудрого. Він справді був помітним князем, який для нащадків, кажуть, залишив бібліотеку. А ще до нас дійшла Руська Правда чи інакше – Правда Ярослава. А ще багато долучився до утвердження своєї церкви. І ще двійко-трійко, ну би аж десяток добрих, ризикнемо, великих діл. Але, щоб у суверенний український період стати Великим українцем №1… ну, знаєте! Якось воно, якби то сказати поделікатніше… (може, заглянути в «Українську мову без табу»)?

Насправді ж завершення проекту саме із таким результатом ставить принаймні декілька запитань. Найперше, звісно, про Свободу. Мені видається, що за незрозумілого впродовж останніх двох днів голосування нею би мали скористатися ініціатори проекту, і найперше той, хто так довго виношував в Україні мрію свого фахового життя, якщо хочете. Мені видається, що всі разом мали би заявити приблизно одне: «Шановні телеглядачі! Наш проект триває вісім місяців. Впродовж цього часу ви активно долучалися до нього, віддавали в різний спосіб свою підтримку. Але, шановні, на жаль, ми нині мусимо констатувати, що…» і далі приблизно те, що вголос заявив Вахтанг Капіані. Ні, він, звісно, теж із проекту, але його заява, як мені видається, сприймається швидше як власна позиція, але аж ніяк не офіціоз проекту, тим паче каналу.

Кому потрібен був Ярослав Мудрий за першого Великого українця і Микола Амосов за другого? Що хотів/хотіли ті декілька осіб довести, доказуючи всім нам, що Амомова знають більше, ніж Шевченка Тараса? Не буду роздумувати вголос, щоб не виглядати крайньою правою з елементами –шизму. Зосереджу увагу на іншому: власне на проекті. В такому контексті багато можна говорити про формат. Про осіб, презентованих для голосування. Про адвокатів, які за аналогією мають нами теж сприйматися як великі. До речі, про адвокатів. Доречніше для Ярослава Мудрого пасував би інший історик – академік Петро Толочко, який написав цілу книжку про Ярослава Мудрого аж на 272 сторінках. І про гостей для студії. І про те, як одних відверто «загубили», а ще когось не запросили. Також можна говорити і про доцільність подібних шоу. І про тенденційність телевізійної версії. І про те, кому це вигідно і за скільки втілено. Можна, справді, багатенько на цю тему, але, дивлячись на шоу, на гостей у студії, та й навіть на ведучих, навіть не починатиму. Бо здогадалася по розгублених виглядах Ганни Гомонай і Савіка Шустера, що тут щось не так. І не лише через те, що пані Гомонай, за чоловіком Шевченко, не проти була бути співзвучна із Великим українцем №1.

Найбільше у всій цій ситуації мені є незрозумілою політика всього каналу. Пішовши очевидно на такі маніпуляції, я можу лише здогадуватися, якої редакторської правки зазнає все решта, зокрема «головна програма країни», щоденні «Подробности»! До чого може вдатися і вдається менеджмент, власники і всі решта щодня і не лише у стосунках із нами, глядачами. Якого рівня Свободи і Моралі там колектив, що ніхто, окрім українця із двадцятирічним стажем, на який день нічого ще не сказав.

Шкода. Шкода і ще раз шкода, що журналістська революція немає продовження. Ні, правильніше, те, що пробували закласти – не заклалося. Не, що мало прижитися – відмерло. Остаточно чи може бути поворот на краще?...

Мені дуже хочеться, щоб славетний українець нині знайшовся в телекомунікаційних компаніях, які надавали послуги в процесі проекту «Великі українці». Щоб знайшлася хоч одна людина, яка би заявила чи то по-українськи, російською чи навіть мовою «фєні», що справді в переддень 16 травня компанією було надано класно, комплексно послуг на суму… Щоб одна людина в із енної кількості там працюючих набралася сміливості, подібно до Вахтанга Капіані, сказати вголос про те, як вони можуть класно надавати послуги…