Вадим Кастеллі у фільмі «НАТО: свій чи чужий?» говорить невимушено, дотепно і легко.
Почуваюся, наче Лев Толстой. Ну не цілковито – так, щоб мене до божевільні, не дай Боже, не запхали. А лише якби бородатий класик дожив до нашого часу, сидів босоніж перед телевізором і дивився знятий за його романом багатосерійний фільм Сергія Бондарчука «Війна і мир». Так само і я сидів (правда, не босоніж) перед «ящиком» і дивився десятисерійний документальний серіал Вадима Кастеллі «НАТО: свій чи чужий?» за моїм із Веронікою Маковій сценарієм.
Утім, залишімо наївним телеглядачам або сварити нас із Веронікою за продажність американцям, або хвалити за тактовну роз’яснювальну роботу. А доскіпливим і професійним читачам «Детектор медіа» я, поклавши руку на серце, чесно повідомлю: фільм знято не за сценарієм, а за мотивами сценарію. Ми з моєю співавторкою не мали змоги проїхатися всіма натовським місцями і тому створили лише стовбур, на який потім режисер і автор Вадим Кастеллі, будучи на місці, нанизував усі необхідні «іграшки». Отож, коли фільм вам сподобався, то моя участь у ньому мінімальна.
Це я до того, що він і швець, і жнець, і на дуді гравець. Йому довелося не просто озвучувати матеріал, а ще й дозбирувати його, вишукувати інші підходи, коли придумані в Києві не виправдовували себе. Словом, був він і режисером, і репортером. Я стежив за ним як за ведучим і думав: покажи мені оту всю купу серйозних синхронів просто так, без об’єднуючого начала, і я на другій-третій хвилині просто заснув би. А оцим об’єднуючим началом став саме він – Вадим Кастеллі. Підводки, відводки, якісь репліки чи коментарі по ходу він ліпив з такою невимушеною дотепністю, з такою легкістю, наче ішлося не про «агресивний, ворожий військовий блок» та інтриги навколо нього, а про насичений радістю і щастям перший бал Наташі Ростової. Це при тому, що він не оминув і такі серйозні й трагічні речі, як, наприклад, бомбування Югославії.
До речі, про бали, точніше про покази мод – ця тема теж далеко не чужа Кастеллі. Кілька років тому він у передноворічний день і новорічну ніч зробив з Рима шоу мод із перервами. Перший національний тоді перебував у далеко не найкращому становищі. Шеф-редакторка «Детектор медіа» Наталя Лигачова
написала після того показу, що Вадим порятував честь Першого національного.
Існують уявлення, що ведучому достатньо мати привабливу фізію, вміти так-сяк в’язати слова докупи – й аудиторія полюбить його відданою любов’ю. Все так, та не зовсім так. Все ж повинна бути присутня у ведучому така річ, яку називають банально – загальний рівень культури чи загальний життєвий досвід. Навіть якби у фільмі про НАТО Вадиму не доводилося демонструвати свої знання англійської, французької й італійської мов, то за ним все одно відчувалося б, так би мовити, культурне нутро. Відчувалося, що за ним іще щось є, наприклад, зняті свого часу дві ігрові кінокомедії «Подарунок для Маргарет Тетчер» і «Вперед, за скарбами Гетьмана». А ще в нього чуття добрячого хорта, який іде по сліду – розкішна риса для репортера, зокрема телевізійного. Ось таке поєднання загальної культури, режисерського і репортерського таланту – явище надзвичайно рідкісне для нашого телебачення. Дуже прикро, що Кастеллі з’являється на екрані набагато рідше, ніж на це заслуговує його талант.
Мені здається, що навіть люті противники НАТО дивилися наш фільм із повагою. Бо інтелект ведучого не викликає шаноби тільки в повних ідіотів. А серед глядачів українського телебачення – дуже хочеться вірити – подібних істот не спостерігається. Хіба що деякі телевізійні ведучі, котрі три рази з’явилися на екрані – і вже почуваються такими ж знаменитими, як Наполеон. До речі, Лев Толстой описав його як маленького, жалюгідного чоловічка. Може, це він не лише конкретну особу мав на увазі, а загалом типаж?
Юрій Луканов
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.
Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
