Цього року більша частина експертів, до яких ми вирішили звернутися за коментарями і враженнями від українського Новорічного та Різдвяного телебачення, на наш подив, запевнила, що святкових мюзиклів-вогників вони просто не бачили. Склалося враження, що проводжали Старий і зустрічали Новий рік у телеефірі виключно критики — ті, хто приречений до безтями клацати пультом через професійну необхідність. І враження у них, як виявилося, теж не найкращі. Аби дотриматися принципу об’єктивності, ми чесно намагалися знайти серед людей, причетних до ЗМІ і здатних з професійної точки оцінювати їх діяльність, тих, кому б українське телебачення здалося вдалим і цікавим. Але таких не виявилося. Окрім, звісно, тих, хто безпосередньо наближений до того чи іншого телеканалу.

 

— Нормальні люди на Новий рік телевізор не дивляться, — вважає Юрко Зелений, музичний критик, «ФДР Радіоцентр». — Ми ж покоління постінформаційного суспільства. Навіщо нам той телевізор, якщо є всемережжя — воно доступне, і там можна передивитися передачі без усіляких реклам і «зазивалок». І там я сам «човгаю» у віртуальному просторі і дивлюся те, що хочу подивитися. Як на мене, усі мюзикли, які транслювали наші телеканали на Новий рік протягом останніх п’ятьох років — один в один, і з року в рік однакові. Чи вони новіші, чи навпаки, чи щойно відзняті чи у минулі роки — таке враження, що зроблені під один шаблон, де вигадки — нуль, фантазії — нуль, смаку — мінус, так само як і мінімального естетичного розуміння. Єдиний цьогорічний виняток з цього правила — це цикл «Улюблені пісні», який запропонував Перший Національний. Сам задум хороший: стилізація під українські пісні 60—80-х років. Хоча втілення ідеї не всюди вийшло вдале: вдало добрані виконавці для відтворення того чи іншого забійника, але ж сама задумка українського ретро непогана... Окрім того, це була чудова демонстрація того, що в ті роки наша естрада цілком відповідала тому самому брит-попу. Я дуже довго ламав голову, думаючи, чому люди на Новий рік дивляться телебачення і зрозумів: від бідності — як від грошової, матеріальної, так і від смакової, духовної, культурної. Якщо хтось має більше грошей, він їде в Альпи або в інші подорожі: на південь, на північ, а хто не має грошей, але має вигадку, той робить те саме, але значно дешевшими шляхами. Той, хто не має ні того, ні іншого, той сидить і дивиться ящик — «гомо-совєтікус»...

 

З року в рік відчуваю ніби дежавю... Нас телебачення повертає в «радянські часи», таке враження, що ми продовжуємо жити в СРСР — усі мюзикли, «розважалівки» — це все «Голубий огоньок», тільки в різних телеваріаціях. Якщо чесно, цей гумор — зовсім не гумор. Мені, наприклад, доводилося бачити, які гумористичні передачі роблять, скажімо, наші брати-слов’яни чехи і поляки. Це ж зовсім інший рівень! Усе зроблено на межі фолу (якщо порівняти з українською культурою, то у нас є такий засекречений зріз — сороміцька культура), тобто обігруються стосунки чоловіка і жінки, дівчини і хлопця, але все це робиться не вульгарно і не опускається до брутальних ницостей. З іншого боку є також сатира на злобу дня. Але все робиться без кривляння. Головна ознака всіх цих «КВНенів» і «огоньків» — кривляння. Усі ржуть, тому що той на сцені скривив писок, а не тому, що суть жарту смішна... На цьому як раз базується весь «радянський» гумор.

 

Мабуть, нашим телевізійникам треба поїхати на курси підвищення кваліфікації за кордон і подивитися, як робиться святкові шоу там. А телеглядачам я побажав би змінити своє місце, опинитися не по цей бік екрану, а по той. Можливо, коли вони опиняться там і на власні очі побачать ту кухню, у них швидше зникне бажання дивитися на цей бік екрану.

 

— Всі святкові дні телеглядачам показували безперечний кітч, — каже Вадим Скуратівський, мистецтвознавець, кінокритик. — Кітч — німецькою мовою означає «халтура», але це особлива халтура, яка по суті доволі кваліфікована. Українське Новорічне і Різдвяне телебачення цього разу був доволі кваліфікований кітч: російськомовний, україномовний і частиною — американський. З’явилося доволі дивне враження — видається, що українці нічим іншим не займаються, окрім того, що танцюють і співають, співають і танцюють. Тож, на мою думку, з одного боку усі програми виглядали кваліфіковано в межах жанру цього самого кітчу, а взагалі все виглядало доволі незграбно...