Щороку 31 грудня ми з друзями … Саме так, ходимо до лазні. А ще ми вмикаємо свої телевізори і дивимося фільм «Іронія долі, або З легкою парою». І так уже тридцять років.

 

Хтось говорить, що вже набридло – ніби більш нічого показувати, але все одно, кожний телеканал у період новорічних і різдвяних свят вважає за свій майже святий обов’язок поставити цей фільм в ефір, а там уже особиста справа кожного – дивитися його чи ні.

 

Крім того, цього року показ «Іронії долі…» має додатковий сенс. Адже мешканці країн СНД нарешті дочекалися: 21 грудня в усіх кінотеатрах України і Росії стартував проект «Іронія долі. Продовження…», розпіарений, з величезним бюджетом і з майже детективною історію щодо зберігання двох копій стрічок під міцною охороною – для боротьби з кінопіратством. Найкращим піаром для новоствореного «шедевру» став сайт «Антиіронія». Фільм ще ніхто не бачив, але його вже жваво обговорювали.

 

І тепер, вірогідно, багато хто з телеглядачів захоче ще раз побачити першу частину, щоб нагадати собі події, які в ній відбувалися, а потім вирушити до найближчого кінотеатру – подивитися продовження, адже автори фільму обіцяють: власники блакитних екранів не зможуть його побачити ще два роки. Між іншим, чи навряд продюсери проекту витримають цю обіцянку. Здається, вже під наступний Новий рік новостворену стрічку можна буде переглянути вдома по телевізору.

 

Нам також не вдалося втриматися від спокуси подивитися розпіарену стрічку. Спочатку передивилися на домашньому кінотеатрі фільм Рязанова, потім сходили з друзями до лазні, де дізналися, що майже всі ми вже встигли переглянути продовження «Іронії…», і вирішили також негайно почимчикувати до кінотеатру за новими враженнями. Нам це вдалося не одразу. На найближчий сеанс квитків не було, та й на наступний теж залишилося тільки кілька місць. У залі не було куди яблуку впасти.

 

Треба сказати, що фільм вийшов справді смішним. Але на цьому його достоїнства, мабуть, і закінчуються. Фільм більш схожий на пародію рязановського оригіналу, пародію смішну, навіть дотепну, ніж на справжнє можливе продовження з дитинства відомої історії кохання Наді і Жені.

 

Колись герой Янковського у фільмі «Той самий Мюнхгаузен» сказав: вино перетворюється на оцет, Мюнхгаузен – на Феофіла. Те ж саме можна сказати про Женю Лукашина, головного героя рязановського фільму: вино перетворилося на оцет, Женя на Костю. Треба віддати Костянтину Хабенському належне: він добре грає головного героя «Продовження…» – Костю Лукашина. Саме його гра і гра Сергія Безрукова трохи «витягнули» фільм, але жодною навіть великою грою не можна «витягнути» досить примітивний сценарій. Фільм Рязанова побудовано на діалогах, в кожному з яких розкриваються характери головних героїв – слово за словом. Саме завдяки такому всебічному розкриттю й відвертості герої змогли покохати один одного всього за одну ніч. І відбулася казка, в яку ми віримо вже більше тридцяти років. У фільмі Бекмамбетова незрозуміло, як взагалі Кості вдалося закохати в себе Надю-молодшу, та ще й так, що вона одразу, майже не замислюючись, відмовилися від свого суперпозитивного і респектабельного нареченого.

 

За великою кількістю спецефектів, властивих усім фільмам Тімура Бекмамбетова, приховується не менша кількість нелогічностей: наприклад, коли виявляється, що герой потрапив у квартиру за допомогою слюсаря, а не ключа, ніхто з його опонентів уваги на це відкриття не звернув, незрозуміло також, чому такий «крутий» пан, як Іраклій (герой Безрукова), самотужки намагається вирішити на даху будинку якесь суто технічне питання.

 

Цікаво, що зі ЗМІ лунають все палкіші похвали на адресу авторів «Іронії долі – 2». Мабуть, люди просто дуже скучили за позитивним кіно без детективного сюжету, вбивств, пальби, з’ясування стосунків силовими методами, без дешевого мелодраматизму, властивого сучасним серіалам. Так, усі ми скучили за казкою зі щасливим кінцем. І з цієї точку зору фільм Бекмамбетова вийшов дуже своєчасним. Але, на наш погляд, авторам не вдалося зняти справжню новорічну казку, таку, яка б тридцять років зігрівала надією серця мільйонів людей різних поколінь, як це сталося з телефільмом Рязанова.

 

«Іронію долі. Продовження…» не варто сприймати серйозно. Це геніальна спекуляція на тридцятирічній славі телевізійного фільму Ельдара Рязанова. До речі, і ми на цю спекуляцію купилися, незважаючи на внутрішній спротив. Якщо Рязанов знімав свою стрічку з душею і для нащадків, і це вже перевірено часом, то продовження Бекмамбетова – суто комерційний проект, з усіма наслідками. Нахабнішого плейсмента ви не побачите, мабуть, ніде. Вас перегодують майонезом Calve і змусять повірити в те, що авто, кращого за Toyota Camry, не існує. Про відверту та нав’язливу рекламу оператора мобільного ринку, в компанії якого ніби працює один із головних героїв, взагалі краще мовчати – щоб не робити йому ще більшу рекламу. Звичайно, фільм «Іронія долі. Продовження…» можна і навіть варто подивитися, але в жодному разі не треба очікувати від нього чогось геніального, на зразок телефільму Рязанова.

 

І нам знов захотілося передивитися рязанівську комедію. І саме 31 грудня. Але виявилося, що цього року телеканали вирішили «виправитися». 31 грудня до уваги глядачів пропонують багато інших чудових стрічок радянських часів, але «Іронія долі…», здається, нині не в моді.

 

О 13.10 ICTV запропонує нам переглянути всі серії «Д’артаньяна і трьох мушкетерів», о 13.40 на каналі ТОНІС можна буде подивитися «Звичайне диво», о 13.55 шанувальники українського кіно зможуть подивитися фільм «За двома зайцями» на каналі «Enter-фільм», Двічі за новорічний вечір можна буде переглянути «Вечори на хуторі біля Диканьки» – о 20.05 на ICTV й о 21.55 на «Enter-фільмі», а в новорічній сітці каналу ТЕТ – багато дитячих кінофільмів.

 

І тільки російський канал НТВ вирішив запропонувати своїм глядачам «Іронію долі, або З легкою парою», хоча із великою перервою на дві серії іншої чудової стрічки радянських часів – «Покровські ворота». Отже, шанувальникам «Іронії…» і глядачам НТВ доведеться подивитися першу серію о 10.00, а другу – о 12.35.

 

Здається, телеканали цього року побоялися під Новий рік перегодувати нас геніальним рязановським творінням. Але буде ще Різдво, Старий Новий рік і просто велика низка святкових днів. І прийде вечір, і ми знову побачимо казку. І хай буде так ще тридцять років поспіль.