Тепер я підозрюю, що всі наші телеведучі-жінки голосуватимуть за одну політичну силу – за Блок Юлії Тимошенко. Хоча вона і так має непоганий рейтинг, але все одно у наших чарівних паній на телеекрані не може не жити підсвідомий страх: а раптом Юля програє і стане їм конкурентом?! Тому краще вже віддати їй свій голос, і нехай вона собі й далі борсається у великій політиці, аніж – не дай Бог – вона залишиться без роботи і піде заробляти собі на хліб у телевізійні сфери, де й без неї тісно.

 

Це я про що? А про те, що дай Юлії Тимошенко волю – так вона металургинею стане, шахтаркою і навіть космонавткою. Коротше – «коня на скаку остановит, в горящую избу войдет», коли їй це треба буде для перемоги на виборах. Тож лідерка блоку свого імені у п’ятницю ввечері на Першому національному телеканалі показала нам ще один свій талант – виступила у ролі ведучої документального фільму «Мати й мачуха». Автором його ідеї стала сама Тимошенко, мало того – вона стала навіть співавтором сценарію. Правда, хто працював над сценарієм разом із нею – ніде не повідомляється. Продюсером фільму виступив Василь Ілащук, відомий продюсуванням документальних фільмів про кіноактора Івана Миколайчука і композитора Володимира Івасюка. А ще раніше він зняв цілий цикл про українських заробітчан за кордоном. Ось тут і знадобився його досвід Тимошенко, адже стрічку «Мати й мачуха» вона присвятила саме заробітчанам. І це був безпрограшний передвиборний хід!

 

Поки інші гравці на виборах товклися на полі свого власного електорату і переконували тих, кого переконувати й так не треба, Тимошенко не ловила ґав. Вона не просто собі взяла до уваги інформацію про те, що за кордоном працює десь сім мільйонів наших, а на рідній Батьківщині у багатьох ще й позалишалися сім’ї. Вона підключила уяву і побачила перед собою море, навіть океан бюлетенів на виборах. І вирішила спрямувати цей океан у своє русло. Поки її суперники робили якісь маловиразні заяви про тяжку долю українських заробітчан за межами неньки-Батьківщини, вона взяла і зробила ефектний хід – зняла про них фільм. Ну не про всіх підряд, а про тих, які живуть і працюють в Італії.

 

Треба сказати, що смак авторам фільму не відмовив. По-перше, вони знайшли хороший хід – пригадали класичний твір Василя Стефаника «Камінний хрест», у якому описується доля українського емігранта. Їхав односелець письменника за кордон і поставив на пам’ять про себе камінний хрест. А якби всі наслідували його приклад, то Україна сьогодні суцільно нагадувала би цвинтар – така думка прозвучала на початку фільму.

 

По-друге, автори відтворили отой щемливий настрій, котрий живе у свідомості, либонь, більшості емігрантів – вони б із радістю повернулися додому, якби рідна країна ставилася до них як мати, а не як байдужа мачуха. А так – мусять заробляти на чужині, аби прогодувати себе і свої родини.

 

По-третє, вони зробили важливий політичний наголос, показавши, що вихідці зі Сходу і Заходу за кордоном тримаються разом – на відміну від самої України, де між ними стараннями політиків відбувається тертя.

 

По-четверте, у фільмі роль турботливої матері зіграла Юлія Тимошенко. Вона ходила по емігрантських районах Неаполя, робила дуже точні коментарі, при тому всіх наших вислуховувала, всім нашим співчувала і що цікаво – не робила гучних обіцянок. Вона разом із ними розмірковувала, як зробити так, аби вони, діти України, повернулися додому. Такий підхід, безумовно, викликав довіру і привертав симпатію до ведучої фільму.

 

Автор цих рядків підозрює: коли Юлія Володимирівна слухала політологів, що електорат, мовляв, сталий, що цифри на виборах будуть ті самі, що й були, це викликало у неї саркастичну посмішку. Адже електорат сталий тоді, коли з ним не працювати, коли його не переконувати, коли не підкидати йому інформацію для роздумів. Тож наша залізна леді спробувала навіть увірватися до електорального поля Партії регіонів, але відповідний фільм про тяжке життя народу на західному Донбасі було заборонено показувати по регіональних телеканалах. Цікаво, що рішення приймалося за позовом одного з начальників про захист честі і гідності. А приймав таке рішення господарський суд. Іще трохи – і наші господарські суди почнуть перейматися справами про розлучення.

 

Тим не менше, наступна спроба у Тимошенко була вдалою. Не можна сказати, що «Мати й мачуха» спрямований на електорат Партії регіонів. Скоріше – на нічий електорат. Але Юлія Тимошенко одним рішучим кроком зробила його своїм. От тільки після перегляду з’являється вже традиційна недовіра – а чи не опиниться оцей самий електорат розмінною монетою після того, як опустить бюлетень в урну.