Ну, класні вони пацани, ті брати. Не гірші не тільки від братів Кличків, а й від самих братів Клюєвих. Свій закон встановили. Навели порядок. Одним словом – усьо чотко! Так скажуть нормальні чуваки, коли дізнаються про наявність закону братів Капранових, коли довідаються, що за їхнім законом 4 вересня купа народу захотіла жити. Одна лише заморочка нормальним чувакам мізки мулятиме: чого народ не в зоні цей закон прийняв, а в якомусь культурно-мистецькому центрі на Подолі? Якби вони там ще зібралися, аби «Мурку» заспівати-послухати або «Владимирський централ»… А то – що таке та культура і що таке те мистецтво? Щось тут усе-таки не так, щось тут явно не той во…

А якщо нормальні чуваки напружаться і той закон прочитають, то їм взагалі щелепа відпаде. Згідно з законом братів Капранових, який вони відкрили на минулих президентських виборах, кількість тих, хто голосував за кандидата від влади Віктора Януковича, обернено пропорційна кількості бібліотек в тому чи іншому регіоні. Іншими словами: чим менше бібліотек – тим більшою була підтримка «відвладного» політика. Це автори закону просто взяли й співвіднесли данні ЦВК і державної статистики по бібліотеках. Сьогодні, звісно, все змішалося в нашій хаті. Сьогодні вже сам чорт не розбере, де владний, а де опозиційний, де справжній демократ, а де гравець у демократію. А тоді між собою однозначно змагалися, як казали за совка, два світи, два способи життя. І залежність голосів виборців від наявності бібліотек виглядала вельми показово.

Ні, щоб зібрати старих, сонних літераторів, яким усе одно що хвалити, і провести презентацію у їхньому тісному, вузькому колі. Вони би відзначили здобутки, заявили про видатний внесок у розвиток літератури і спокійнісінько розійшлися б. Так невгамовним Віталію і Дмитру Капрановим імпровізацію подавай. Саме так вони презентували свою нову книжку під красномовною назвою «Закон Братів Капранових», куди отой самий закон серед іншого і увійшов. Герої й організатори того вечора поцупили правила в музикантів. Правда, вони щиросердно в цьому зізналися – і не були засвистані публікою, яка відсотків на вісімдесят складалася з молоді, мабуть, студентів Могилянки. Запозичені в музикантів правила полягають у тому, що імпровізація, хоча і має спонтанний характер, відбувається у певних визначених рамках. У дискусії брали участь публіцист і постійний автор «Детектор медіа» Сергій Грабовський, ведучий «Свободи слова» Андрій Куликов, артист Богдан Бенюк, кінорежисер Михайло Іллєнко, а також відомий веселояєчник Дмитро Чекалкін. Ну і, звісно, аудиторія теж охоче ходила до спеціально виділеного мікрофону. Дискутували іноді навіть гаряче, але до розбором із мордобоєм не доходило.

Теми і рамки імпровізації пропонували брати Капранови і взяті вони були з їхньої нової книжки, яка складається зі статей Віталія і Дмитра, опублікованих раніше у різних засобах масової інформації. Серед учасників обговорення не помічені були ті, хто надає перевагу довжині ніг і масі біцепсів перед наявністю сірої речовини у мізках. У середовищі подібних персонажів статті Капранових не користуватимуться популярністю, адже там немає жодного слова про те, в яких трусиках краще прийти на вечірку, або про те, як наростити собі бюст. Позиція авторів войовничо антигламурна. Вони, наприклад, можуть поміркувати, чому одній відомій телевізійній ведучій, за її власними словами, не сподобалося б, якби її назвали відьмою, і сподобалося б, коли б її назвали стервою. Брати замислилися над її поглядом і звернули увагу на те, що відьма – це від слова «відати», тобто знати; а стерва – це від нашого рідного «стерво», яке є цілковитим синонімом слова «падло», тобто тіло здохлої тварини, чиє м’ясо не годиться для вживання у їжу. Тож в уяві багатьох наших співвітчизників бути стервом – краще, ніж відати або знати. Це все від тих стереотипів, які масово закладаються у наші голови масовою культурою.

Та й взагалі, автори надто багато у своїх статтях теревенять про культуру, мову. Нормальним чувакам це не сподобалося б. Ці Капранови явно хочуть братами в законі стати. Само по собі це непогано. Але закони в них якісь дивні. Не пацанячі. Тут все ж таки щось не так…

Юрій Луканов