– Пані Валентино, за ці 20 років, що минули від убивства Георгія, в Україні виросло, мабуть, ціле покоління молодих людей, які не знають, як загинув журналіст Гонгадзе. Нагадайте, будь ласка, провідні етапи цієї справи.

– 16 вересня 2000 року журналіст Георгій Гонгадзе, засновник першого в Україні інтернет-видання "Українська правда", пізно ввечері, повертаючись додому, де його чекали дружина з двома трирічними донечками, зник. 2 листопада в Таращанському лісі було виявлено обезголовлене тіло Георгія. 28 листопада того ж року народний депутат, лідер Соціалістичної партії України Олександр Мороз оприлюднив аудіозаписи, нібито зроблені одним співробітником Служби охорони Президента майором СБУ Миколою Мельниченком. Аудіозаписи містять, зокрема, розмови за участю нібито самого тодішнього Президента Кучми, глави Адміністрації Президента Володимира Литвина, міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка та очільника СБУ Леоніда Деркача, які обговорюють діяльність Гонгадзе і вирішують, як з ним бути. Буцімто з вуст Кучми звучить неоднозначна фраза: "Значить вивезти його, роздягнуть, бля, без штанів оставить, хай сидить. Я б зробив просто, бля..." Справжність цих записів у суді ніколи не була підтверджена, бо Микола Мельниченко не надав первісних носіїв, і спосіб записування, який він описав на допитах, був спростований іншими доказами. Але весь світ відвернувся від Президента України Кучми: його запідозрили, що він замовив убивство журналіста Георгія Гонгадзе. Україна виявилася чужою Заходу. І цим почав активно користуватися Кремль.

– Від самого початку складалося враження, що в справі викрадення та вбивства журналіста діють дві різні групи людей з різними інтересами. Наскільки це спостереження підтверджують документи слідства?

– І досудове розслідування щодо замовників, і судовий процес у справі Пукача ще не закінчилися, тому я не можу дозволити собі озвучувати певні версії. Але можу підтвердити: так, складається враження, що були дві різні групи з різними інтересами, і одна не знала про плани іншої… А потім, після оприлюднення "записів Мельниченка", з’явилася велика кількість груп та окремих політиків, які хотіли використати цю справу у власних інтересах.

– Яку роль відіграв у розслідуванні колишній охоронець Президента Кучми Микола Мельниченко?

– У матеріалах справи містяться безперечні докази про те, що Микола Мельниченко не зробив записів у той спосіб – диктофоном з-під канапи, – як він розповідає нам. Зрештою, він ніколи не надав слідству жодних первинних носіїв його записів, а отже, оцінити записи на справжність неможливо. Тим не менш запротокольовано багато мовців, чиї діалоги з тодішнім Президентом Кучмою містяться на "плівках Мельниченка", де учасники розмов підтверджують, що вони впізнають власний голос і що розмова, яку нібито записав Мельниченко, справді мала місце. Думаю, що Микола Мельниченко не був самостійним у тій історії. СБУ свого часу розслідувала діяльність Мельниченка за ознаками злочину "державна зрада", і Мельниченко виїхав за межі України, коли вже було підготовлено обвинувальний висновок йому. З того часу він не з'являється в Україні. Тим не менш мушу констатувати, що "записи Мельниченка" стали каталізатором розслідування справи Гонгадзе. "Записи Мельниченка" є частиною великої та трагічної історії вбивства Георгія.

– Чому обезголовлене тіло Георгія було підкинуте саме до Таращанського лісу?

– Таращанський ліс на території округу, від якого мажоритарним депутатом у парламенті був Олександр Мороз. Однозначно відповісти на ваше запитання можна буде лише після того, як ми знатимемо все про роль Олександра Мороза в цій трагедії. Він оприлюднив "записи Мельниченка", але чи з власної волі? Це не єдине запитання, яке досі залишається без відповіді.

– Крім імені Олександра Мороза, під час розслідування виринали імена інших українських високопосадовців, які могли бути причетними або до вбивства, або до обставин убивства. Йдеться насамперед про тодішнього Президента Леоніда Кучму, але також – про голову РНБО Євгена Марчука, голову Служби безпеки Леоніда Деркача, голову президентської адміністрації Володимира Литвина, міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка... Як представниця Мирослави Гонгадзе, ви змогли ознайомитися з усіма томами кримінальної справи. Чи всіх цих політиків було допитано в належний спосіб і чи вдалося слідчим або підтвердити або заперечити їхню причетність до вбивства Георгія?

– На жаль, допитати – то ще не означає довідатися правду. Кожний має право не свідчити проти себе. Завжди можна у відповідь на запитання слідчого сказати, що забув, не знаю, не пам’ятаю. Допитові підозрюваного завжди передує величезна та ґрунтовна робота слідчого. Можу сказати, що в матеріалах справ є чимало цікавого про перелічених осіб.

– Наскільки правдоподібним є, на вашу думку, самогубство колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка? Чи доречно було б вважати його ймовірним організатором убивства Георгія?

– Я не вірю в те, що Кравченко вчинив самогубство. Так, я вивчала матеріали кримінальної справи про загибель Юрія Кравченка: вони мене не переконали в тому, що мало місце самогубство, радше навпаки. Організатором убивства Георгія Гонгадзе є станом на вересень 2000-го генерал-лейтенант міліції Олексій Пукач. Пукач стверджує, що він дістав вказівку вбити журналіста від Кравченка, але перевірити сьогодні це твердження майже неможливо. Щодо Пукача – він законно засуджений до довічного позбавлення волі, і на міру його провини та тяжкість покарання не впливає, від Кравченка чи від когось іншого він отримав замовлення на вбивство. А от щодо ролі Кравченка – ми зможемо дістати остаточну відповідь лише в разі встановлення замовників убивства. Особистого мотиву замовити убивство Георгія Гонгадзе Кравченко не мав.

– Але ж саме Кравченко наказав своїм підлеглим стежити за Георгієм. Навіщо це було потрібно?

– Достеменно можна стверджувати, що Кравченко давав вказівку підлеглим збирати інформацію про Георгія Гонгадзе, про Сергія Головатого, про деяких інших політиків, журналістів та активістів. Але чіткої відповіді, чи саме Кравченко дав вказівку вбити, немає. Пукач стверджує, що він дістав вказівку від Кравченка і виконував "приказ главнокомандующого", але ці слова не підтверджено певними доказами. У мене склалося враження, що Пукач вважає, що якщо "приказ главнокомандующого, а я ж воєнне ліцо", то і вбити в лісі можна людину, тобто він таким чином намагається применшити свою провину.

– Може так статися, що Кравченка в цій справі, так би мовити, підставили ті люди, які мали доступ до прослуховування розмов у кабінеті Кучми?

– Може.

– Однією з версій у справі Гонгадзе є причетність російських спецслужб до прослуховування українського Президента та вбивства журналіста. Наскільки ця версія вам виглядає правдоподібною?

– Так, є і така версія. Вона цілком спроможна, і її не обійшли своєю увагою слідчі.

– Попри те що в справі Гонгадзе не визначено замовників та організаторів злочину, виконавці постали перед судом та відбули покарання. Чим ви пояснюєте цей частковий успіх, якого не спостерігається щодо інших політичних вбивств, до речі не лише в Україні?

– Увага громадськості та міжнародної спільноти до цієї справи була надзвичайно великою, був потужний тиск із вимогою розслідування – саме це і стало ключовим. Також хочу віддати належне тим слідчим, які попри перешкоди з владної верхівки чесно робили свою роботу та зберегли зібрану інформацію в період 2000–2004 років.

– Ви погодилися б назвати імена тих порядних слідчих?

– У позитивному контексті завжди приємно називати імена конкретних людей. Дуже результативною була робота слідчих Юрія Столярчука, Романа Шубіна, Юрія Грищенка, Андрія Ткачука, криміналіста Андрія Булиги, експертів Київського бюро судово-медичних експертиз. Та ще багато хто працював фахово, адже справа має дуже великий обсяг.

– Від початку розслідування вам довелося працювати з кількома генеральними прокурорами: Потебеньком, Піскуном, Медведьком, Махніцьким, Яремою, Шокіним, Луценком... Хто з них сприяв, а хто практично перешкоджав розслідуванню?

– Медведько принаймні не перешкоджав, хоч працював у такий час, коли навіть не перешкоджати було непросто, Шокін та Луценко сприяли розслідуванню. Про інших я доброго слова не скажу.

– Якою є, на вашу думку, роль міжнародних організацій у розслідуванні? Йдеться як про міждержавну Раду Європи, яку вдалося залучити завдяки зусиллям тодішньої доповідачки щодо України Ханне Северинсен, так і журналістських: "Репортерів без кордонів", Національної спілки журналістів Британії, Міжнародної федерації журналістів? Усі вони приїздили до України з місіями...

– Саме цей тиск із боку міжнародних організацій я і маю на увазі. Вони зробили надзвичайно багато. Солідарність журналістів різних країн показала свій потенціал. Рада Європи продемонструвала неабияку ефективність у відстоюванні прав людини, це була яскрава позитивна сторінка в діяльності Ради Європи на захист європейських цінностей.

– Але не стало в Раді Європи Северинсен, і увага цієї структури до розслідування стала не такою пильною... Чи можемо ми казати про роль окремих осіб у цьому тривалому розслідуванні?

– Думаю, що можна так сказати. Одна особа часом може зробити так, щоб усе працювало, а може й, навпаки, все загальмувати. Діяльність Ханне Северинсен була надзвичайно важливою для справи! Її послідовність та наполегливість, а водночас мудрість і прямота робили дива: у когось породжували страх фальсифікувати докази, а комусь давали надію, що їхня робота не марна.

– У справі Гонгадзе фігурують декілька загадкових смертей. Одна з них – загибель колишнього міліціонера-"перевертня" Ігоря Гончарова, який залишив по собі посмертного листа. З тим листом також відбулися пригоди, гідні детективного сценарію. Чому, на вашу думку, близькі до СДПУ(о) кола зважилися на "корекцію" посмертного листа колишнього міліціонера?

– Навколо справи завжди було багато спекуляцій: різні політичні сили намагалися використати її у своїх інтересах. У міліцейських колах знали про те, що до вбивства причетні працівники ГУКП МВС України та керівник цього підрозділу від самого початку….

– Якою була роль у вбивстві Георгія інших двох, також уже покійних, високопосадовців МВС Едуарда Фере та Юрія Догаєва? Вони обидва належали до близького кола Олексія Пукача?

– Саме ці двоє та ще одна особа зустрічалися з Пукачем у заміському кафе й давали вказівку перепоховати тіло вбитого журналіста. Ймовірно, вони також наказали розчленувати, вказали місце нового поховання…. Цілком можливо, що була вказівка певний час десь зберігати голову…. Пукач спочатку дуже багатослівно розповідав, що то Кравченко дав йому вказівку переховати тіло, але після того, як довідався, що його водій надав свідчення про поїздку до кафе за місто і що той розповів, як захмелілий Пукач вийшов після розмови й сказав, що йому наказали переховати труп, то він підтвердив ті обставини.

– Нерідко доводиться чути, ніби довічне покарання для колишнього генерала Олексія Пукача, який організував викрадення Георгія, є зажорстким вироком. Якою є ваша позиція?

– Я вважаю цілком правильним та законним призначення довічного ув’язнення Пукачу. Цинізм цієї особи мене вразив. Він власноруч задушив Георгія Гонгадзе. Коли йому не вдавалося зробити це з першого разу, то попросив підлеглого дістати пасок зі штанів Георгія і продовжив душити паском. Потім, щоб пришвидшити, Пукач наказав вибити з грудей Георгія повітря: такі дії свідчать про раціональний підхід та холоднокровність під час вчинення вбивства. Через кілька тижнів після цього, Пукач, як він стверджує, самостійно повернувся вночі на місце, де було закопано тіло Георгія, відкопав, розчленував, перевіз в інше місце та закопав тіло. А голову "викинув" у лісосмузі за кількадесят кілометрів від тіла. Пукач після тривалого переховування був затриманий у 2009 році, і тоді ж він показав місце, куди "викинув" голову. Череп таки знайшли. Зараз під час судових засідань Пукач провину не визнає, розповідає вигадки про нібито "злочинну діяльність" Георгія Гонгадзе, намагається видати себе за рятівника людства. На мою думку, Пукач далі залишається небезпечним для суспільства. Ми наполягаємо на законності вироку та справедливості покарання, яке суд призначив Пукачу.

– Що ми можемо сьогодні сказати про організаторів та замовників вбивства Георгія? Чи існує шанс їх посадовити на лаву підсудних?

– Україна продемонструвала неочікувано потужний прогрес у розслідуванні цієї справи: засуджено генерала міліції за умисне вбивство журналіста. Але минуло вже 20 років, тож щодо замовників я сподіваюся принаймні на те, щоб знати достеменно правду. Я сподіваюся, що докази щодо замовників, зібрані слідчими в кримінальному провадженні, будуть оприлюднені. Суспільству це потрібно. Не впевнена, що конкретні особи сидітимуть на лаві підсудних, але вірю, що правду ми знатимемо.

------------------------

Валентина Теличенко – українська правниця та правозахисниця. Представляє Мирославу Гонгадзе в судових інстанціях з вересня 2000 року. Представляла також інтереси Юлії Тимошенко, Юрія Луценка, Валерія Іващенка в Європейському суді з прав людини.