Tokar.ua, Костянтин Грубич

Одинадцяте вересня лише з 2001 року стало синонімом жаху через нью-йоркську трагедію з баштами-близнюками. Для мене ця дата трішки раніше стала якщо й не святковою, то принаймні пам‘ятною – 11.09.1998 в ефірі «Студії «1+1» стартував телепроект, який промчав швидко, як комета, але за рік свого існування зумів стати культовим для вітчизняного телебачення, безумовним рейтинговим рекордсменом у своєму слоті. Легендарні «Не всі вдома» започаткували багато трендів, які згодом підхопили послідовники на інших каналах. Деякі наші тодішні творчі знахідки так чи інак досі використовують нові покоління колег-телевізійників.

Чого вартий лише незабутній «свиноскоп» — парад протягом двох годин ефіру графічних поросяток у різних зонах екрану з обов’язковим завданням глядачам правильно їх порахувати, потім додзвонитися у прямий ефір і по телефону керувати рухомою камерою у студії, щоб встигнути за хвилину знайти десь заховану плюшеву свинку «Піггі». Нагорода — простенький на сьогодні приз — викликала вулкан радості як у переможця, так і у творчої групи. Започаткований на «Не всі вдома» інтерактив та використання комунікації з аудиторію інтернету тепер уже просто буденність.

Кадр з програми «Не всі вдома»

Перший же випуск був як стрибок у прірву. Ніхто не знав, чим закінчиться затія плюсівців, чи «зайде» вона людям. Ми з партнеркою-ведучою Сашею Лозинською мали сценарій, розробляли канву діалогів, але все одно на початку «несли пургу», говорили зайве, очевидно, приховуючи за балаканиною надмір хвилювання. З першого ефіру запам‘ятав чітко лише один момент: старт. Перед завісою в маленькій студії в «олівці», звідки ефірили всі тодішні програми плюсів, мене взяв за плечі Олександр Роднянський, струснув і сказав прості, але найсуттєвіші для телевізійного ведучого слова: «Найголовніше — будь собою!».

Наша справжність і щирість швидко знайшла відгук: школярі поспішали зі школи, щоб із 16 до 18 дивитися «1+1», телефонний оператор жалівся нашому керівництву, що лінії «горять» під час наших ефірів, середня частка наша складала 40-50%! Пам‘ятаю збори, де нас «пісочили» за «провал», бо на якомусь із невдалих випусків цифра склала лише 30%! Телевізійники-2018, ви в таке можете повірити? Популярність «Не всі вдома» була захмарною, але особисто мені через завелику зайнятість, постійну роботу та ще й наявність трьох маленьких дітей «насолоджуватися» нею не було ані часу, ані можливості.

Формат колонки не передбачає великих текстів. Про «Не всі вдома» можна і треба писати дисертацію. Для мене то був етап теплий, плідний, дуже ефективний і щасливий. Ми працювали пліч-о-пліч з чудовою командою молодих телеекспериментаторів на чолі з режисером Юрою Біденком та під уважним батьківським оком продюсера Олександра Лозинського. За режисерським пультом половину ефірів видавала моя дружина Світлана. «Не всі вдома» запалили зірку Ігоря Пелиха, який став для Саші Лозинської партнером не лише у кадрі, але й супутником у житті. На жаль, його політ занадто рано перервався…

Тоді ще не було ютубу, інтернет лише починав охоплювати людство, навіть мобільні телефони в Києві мали одиниці, все вирішувалося за допомогою пейджерів. Хтось пам‘ятає такий гаджет? Тому в мережі майже немає відео з «Не всі вдома». Те, яке випадає, з розряду містики — Кузьма і Пелих у нашій студії дають живий концерт тодішнього «Скрябіна».

Такий формат впроваджував Ігор щоп‘ятниці у фінальному періоді існування проекту. Обидва тепер у кращому світі, надаючи прямого значення веселій назві «Не всі вдома».

На своє нещодавнє 50-річчя, поміж решти привітань, отримав повідомлення від незнайомої людини. У серце запала висловлена там думка: «Для покоління «Не всі вдома» ви дуже важливі!» А для мене дуже багато важить, що таке покоління є. Не кожен телепроект може цим похвалитися!

Джерело: Tokar.ua