Збираючись у мандрівку, більшість туристів вирушає до відомих природних пам’яток, які в усьому світі представляють так звані національні природні парки (нацпарки). Так найлегше знайти обширні природні території, облаштовані туристичні маршрути й захопливі краєвиди, обрати зручний для себе режим мандрівки серед доступних варіантів. Відомості про наявні нацпарки знайти досить легко. Їх поширюють туристичні клуби, зелені садиби, інформаційні довідники і ресурси та, врешті, адміністрації самих нацпарків.

Але ми пропонуємо читачам іншу подорож. До нацпарків-примар, яких досі не існує, фотографії з яких поки що не заполонили інтернету, природні скарби яких щодня опиняються під загрозою зникнення. Ми побачимо унікальність кожного з них, познайомимося з їхніми друзями та прихильниками, дізнаємося про проблеми територій та фактичні маніпуляції з боку незацікавлених в охороні природних ресурсів сторін. Можливо, цей текст стане для когось приводом прокласти власний маршрут незвіданими лісовими стежками або ж підштовхне приєднатися до захисників одного з майбутніх парків і боротися за його створення.

Методологічні моменти

Більшість українців, коли кажуть «природа», мають на увазі ліс. Тому наша мандрівка буде присвячена саме лісовим нацпаркам. Ми побачимо, що цінні ліси є в усіх регіонах України, навіть у тих, що традиційно не асоціюються з лісовими хащами. Водночас, одразу можна зауважити, що найбільша кількість запланованих, але не створених нацпарків розташовані на невеликій відстані від столичного Києва: там, де зосереджена найбільша кількість корисливих інтересів, не сумісних із охороною природи. Тому, мабуть, жодного нацпарку, який нормально функціонує, на Київщині досі немає.

Для оголошення національного природного парку необхідно, щоби Президент України підписав відповідний Указ. Такому Указу передує довгий шлях погодження майбутнього нацпарку з усіма землекористувачами території. На відміну від багатьох країн ЄС, де для оголошення природоохоронних територій потрібне лише обгрунтування їхньої цінності, в Україні з обґрунтування лише починається довга історія боротьби за кожен із нацпарків. Голосіївський ліс у Києві пережив 22 роки такої боротьби, а Гомільшанські ліси на Харківщині — рівно 100 років.

Окрім Указів про створеня, інколи на державному рівні приймаються рішення, що затверджуть списки перспективних майбутніх заповідних територій. От і виходить, що поряд з наявними нацпарками, є мінімум два види нацпарків-примар: ті, що потрапили в списки перспективних для заповідання, й такі, що взагалі до жодних списків не потрапили й існують лише в заявах аквістів із їх створення.

Про кілька таких лісових парків-примар — наша розповідь. Та досить балачок, попереду в нас тривалий шлях через усю країну!

Поліська північ

Починаємо нашу мандрівку з півночі — поліського краю. Сама назва «Полісся» вже містить у собі ліси, й це не випадковість — тут складно знайти населений пункт, не оточений лісом. На Поліссі вже створено кілька національних парків. Проте жоден із них не є відповіддю на питання «куди б поїхати до глухого поліського лісу?», адже всі вони розміщені в заплавах великих річок, у болотах або мережах поліських озер. Жодного саме лісового нацпарку на Поліссі, як не дивно, досі не створено. Причина здебільшого криється в господарських інтересах до запасів деревини. Жоден природний ландшафт не є таким привабливим для використання настільки різними суб’єктами одночасно, як ліс.

Дніпровсько-Тетерівський. Парк — символ повалення режиму Януковича 

Нещодавно Дніпровсько-Тетерівське лісове господарство було закритою територією для полювань найвищих державних чиновників. Останнім із них став екс-президент Янукович, із яким досі в багатьох асоціюється сумнозвісне «Сухолуччя». Це і є майбутній нацпарк. Він охоплює великий лісовий масив у межиріччі Дніпра й Тетерева із плавнями річки в гирлі. Для високопосадовців ліс тут десятиліттями берегли нерубаним, а диких тварин підгодовували й навіть спеціально розводили. Та після зміни влади Державне управління справами при Президенті України не поспішає завершити розпочату ще у 1980-х роках справу створення тут національного парку. Активісти, що працюють на створенням цього національного парку тепер, переконані, що його оголошення стане символом повалення режиму Януковича та відкриє двері для пізнання природи Київського Полісся всім охочим. 

У Сухолуччі ще можна побачити мисливські вишки, розставлені прямо вздовж доріг. Проте «царські полювання» в цих лісах завершилися на початку 2014 року. Фото Дмитра Демченка. 

• «Понад 20 років боротьби за створення нацпарку наближаються до перемоги. Практично всі суб’єкти, від яких необхідно було отримати погодження, вже його надали. Національний парк може бути оголошеним вже в лічені місяці, — вважає Олег Листопад, що багато років активно виступає за створення Дніпровсько-Тетерівського нацпарку, досить оптимістичний. — В минулому ці території збереглися від лісозаготівель завдяки закритому статусу. Але тепер, після зняття такого неофіційного "режиму", територію треба якнайшвидше оголосити природно-заповідним об’єктом, адже нині вона не має жодного захисту». 

Дніпровсько-Деснянське міжріччя. Зберегти вже відоме 

Цей національний парк запланований на території Козелецького району на Чернігівщині. Бори-біломошники, гніздування сірого журавля, токування тетерева, олені та кремезні лосі і, головне, реальний шанс побачити принаймні сліди рисі — все це на віддалі 70 кілометрів від Києва. Понад 100 000 гектарів лісів між Дніпром і Десною вже й нині охороняються і входять до складу регіонального ландшафтного парку «Міжрічинський». Але така категорія природно-заповідного фонду не має фінансування й повноцінної адміністрації, а Міжріччя потребує значно більшого розвитку. На превеликий жаль, його створення гальмують мисливці, лісівники й два військові полігони, розміщені на території парку. 

Заболочені вільшаники міжріччя Дніпра й Десни демонструють усю красу поліських боліт. Фото Дмитра Демченка. 

Проте… Є й хороші новини: вже тепер Дніпровсько-Деснянське міжріччя є першим лісовим масивом неподалік Києва, куди можна поїхати в заплановану подорож на вихідні дні. Волонтери допомогли регіональному ландшафтному парку прокласти екологічні стежки, наповнені різноманітними стендами та інсталяціями, побудували єдиний в Україні Музей лісових промислів Полісся. Національний парк усе ніяк не створять, але вже нині екскурсії до нього приїздять щовихідних. 

Лісостеп 

Регіон, у минулому вкритий лісом практично повністю, в наш час має лише фрагменти лісових масивів. Та й ті — переважно штучного походження. Які саме лісові ділянки лісостепу є найбільш цінними — давно відомо природоохоронцям, проте найцікавіші з них досі так і не стали національними парками. 

Сумщина. Кому належать вікові сосни — туристам чи лісорубам? 

Сумська область відома одразу двома скандальними нацпарками. Перший із них — НПП «Великий бір» («Шосткинський»). Найцінніша ділянка запланованого парку площею 10827 гектарів має столітню природну й наукову історію. У 1912–1916 роках професор Огієвський заклав тут 49 постійних пробних площ, на яких висаджено понад 200 географічних варіантів сосни звичайної — це основа урочища Великий бір.

У 2008 році Указом Президента України цей національний парк було включено до списку таких, які необхідно створити. Втім, місцеві лісівники провели агітаційну кампанію серед населення, мовляв, прибутків у районному бюджеті не побільшає, а робочі місця, забезпечені лісгоспом, буде безнадійно втрачено. В наступному, 2009 році голови сільських рад Шосткинського району звернулися до Президента Ющенка з вимогою зупинити створення парку. Проти створення нацпарку виступили обласні та районні чиновники всіх рівнів. І навіть дивно, невже всім терпець увірвався побачити завершення 100-літнього лісівничого експерименту — суцільну вирубку 100-літніх сосен?

По коментар звертаємося до Сергія Панченка, наукового працівника НПП «Деснянсько-Старогутський».

«Ініціатива створення нацпарку належить групі шосткинських активістів. Їхні справжні наміри важко зрозуміти, але коли їм запропонували створити нацпарк без урочища Великий бір — ті навідріз відмовилися. Крім цікавих насаджень, запланований нацпарк має охоплювати ліси борової тераси Десни, заплаву річки Івотка, лісові болота, — пояснює науковець. — Але знаєте, що я вам скажу? Краще подумати про нацпарк "Середньосеймський", запланований у заплаві й на корінному березі річки Сейм. Лісів там не менше, ніж у Великому бору! Заплавні ліси, лісові схили корінного берега, великі болотні масиви. Все це на відрогах Середньоруської височини, яка в Україні майже не представлена заповідними об’єктами». 

Чарівні ліси Сейму під загрозою знищення: щороку рубки поглинають гектари цінних лісів. Фото Катерини Полянської. 

Справді, долина річки Сейм та її ліси унікальні. Орієнтовна площа запланованого НПП «Середньосеймський» складає близько 55 тисяч гектар. Додаткового шарму йому надає конотопська популяція зубрів, одна з найбільших в Україні — 43 зубри станом на 21 лютого 2015 року!

Приірпіння та Чернечий ліс. Коридор для європейських птахів 

На південній околиці Києва розташована територія Боярської лісодослідної станції — 17 000 гектарів соснових та дубових лісів, що поєднують вузьким коридором долини річок Дніпро та Ірпінь. Саме цим коридором під час сезонних міграцій лісові птахи з півночі Європи оминають Київ. 

Чернечий ліс — найбільша старовікова діброва Київщини, що збереглась у кількох кілометрах від столиці. Фото Дарії Ширяєвої. 

Попри те, що землекористувач лісового масиву — Боярська лісодослідна станція  — це освітня установа, її територію в останні роки почали знищувати суцільними рубками та навіть роздавати під забудову, одночасно руйнуючи екологічний коридор, важливий для птаства значної частини нашої частини світу. 

• «Київська область має один із найменших в Україні відсотків заповідних територій, всього 2,8%, — впевнено розповідає Роман Іваненко, прихильник створення нацпарку з села Бобриця. Щоб побороти неприхильних чиновників, йому доводиться самому розбиратись у всіх тонкощах їхньої роботи. — При цьому урбаністичне навантаження на територію величезне, адже ми на відстані кількох кілометрів від столичного Києва. Саме нам обирати — чи буде пустеля навколо мегаполісу, чи наші діти бачитимуть живу природу й дихатимуть свіжим повітрям». 

Місцеві жителі справді обирають природу: з обох сторін лісового масиву місцеві активісти розгорнули кампанію проти нищення лісів, власноруч встановлюють охоронні знаки, стежать за законністю рубок, влаштовують наради й навіть сприяють науковим дослідженням на території й пропагують ідею національного природного парку.

Дівички. Військовий полігон із сотнями лісових орхідей 

На півдні Лівобережної Київщини, вздовж лівого берега Канівського водосховища простяглися заболочені ліси та піщані залісені бархани військового полігону «Дівички». Кількома роками раніше частину території віддали Бориспільському лісгоспу, який миттю розпочав на території масштабні рубки старовікових лісів. Минулого року науковці та природоохоронці організували експедиційний виїзд до лісів, щоб визначити їхню цінність та наслідки лісівничих заходів. 

• «У перші ж години, проведені в цих лісах, ми побачили сотні дикорослих лісових орхідей кількох видів, а також інші рослини, занесені до Червоної книги України — лілія лісова, півники угорські, сон лучний, вовчі ягоди пахучі, — розповідає науковець та фотограф Михайло Богомаз. — Флористична раритетна складова проектованого нацпарку є такою багатою завдяки поєднанню мозаїки лісів і боліт. На ділянках природних лісів тут можна побачити найбільш сконцентровані місцезростання рідкісних видів з усіх, що я бачив за роки досліджень та подорожей на Лівобережжі Київщини». 

Вовчі ягоди пахучі (боровик) — рідкісна рослина, що прикрашає соснові ліси Бориспільщини. Фото Дарії Ширяєвої. 

Варварські рубки, що були виявлені експедиційним виїздом на територію. Знищення такої старовікової діброви рівноцінно знищенню сотень видів рослин і тварин, існування яких пов’язане з дубами. 

За шаленим різноманіттям ландшафтів «Дівички» можуть посісти першість серед нацпарків України. Проте ані лісгосп, ані адміністрація військового полігону наразі не хочуть підтримати створення національного парку, затято продовжуючи свою профільну діяльність — рубки й військові навчання. А тим часом у світі є приклади вдалого поєднання національних парків із військовими полігонами. Військові обирають для стрільбищ менш цінні ділянки полігонів та навіть здатні повністю зупиняти навчання, якщо це може зашкодити рідкісним видам. В Україні наразі немає випадків створення національних парків у віданні Міністерства оборони. Навпаки, хвиля конфліктів із військовими продовжує охоплювати нові нацпарки й заповідники.

Холодний Яр. Нацпарк-республіка 

Колись давно, коли вже впала Російська імперія, але ще не зміцнилася радянська влада, на Черкащині було проголошено Холодноярську республіку зі столицею в селі Мельники, оточеному масштабними лісовими ярами. З жодним іншим лісовим масивом не пов’язано стільки цікавих сторінок визвольної боротьби українців, скільки з Холодним Яром. Поряд поховано Богдана Хмельницького, тут було проголошено власну республіку, тут зростає вже понад 1000 років найвідоміший в Україні Дуб Максима Залізняка. 

Головні природні прикраси Холодного яру — його лісові яри та стрімкі схили. Фото Дарії Ширяєвої.

Якщо їхати до Холодного Яру, можна побачити чимало вказівників та інших об’єктів туристичної інфраструктури, що допомагають зрозуміти, наскільки насиченою є історія цього куточка України. Загалом туристичній інфраструктурі Холодного Яру позаздрить ледь не кожен нацпарк України.

Проте Холодний Яр — досі не національний парк. За час, поки тривало обговорення створення парку, лісівники переконали населення прилеглих сіл у тому, що до лісу у складі нацпарку навіть заходити буде заборонено. Саме таку версію висловив голова Мельниківської сільради на круглому столі щодо створення НПП «Холодний Яр» у Мінприроди. Й наче всім зрозуміло, що це дурниці, але громада категорично проти. 

• «Вже багато років питаннями збереження та розвитку території Холодного Яру переймається громадськість. Унікальність даної території важко переоцінити, — розповідає природоохоронець та екскурсовод Чигоринського історико-культурного заповідника Ольга Галушко. — Щороку Холодний Яр відвідує все більше гостей. Рекреаційне навантаження на природні об’єкти та пам’ятки історії зростає, а господарське використання ресурсів не припиняється. Тож тепер питання збереження Холодного Яру є гострою необхідністю». 

Серед сьогоденних проблем Холодного Яру — відсутність організації збору та вивезення побутового сміття, занедбаність пам’яток історико-культурної спадщини, низький рівень організації зеленого туризму. Вирішити їх може створення національного природного парку. Робота щодо отримання погодження землекористівачів триває, та, на превеликий жаль, довгі перемовини та обговорення поки не дають результатів. 

• «Землекористувачі, посилаючись на радикальку думку представників сільських громад, відмовляються погодити створення нацпарку на території Холодного Яру, — додає Ольга. — Та чим довше триває подібна "гра", тим менше в нас шансів зберегти Холодний Яр». 

Черкаські ліси. Століття боротьби за створення національних парків 

У 1926 році в Україні, коли замість областей були лише «округи», почали створювати округові комісії з охорони природи. Видатні природоохоронці Шарлемань та Борзаківський приїхали до Черкас, щоб допомогти створити таку комісію. Проте місцеві мисливці відповіли на це несподіваною заявою, мовляв, спершу треба створити національний парк на Мошногірському кряжі та в Черкаському бору, а потім комісії всілякі створювати. Сталося це рівно 100 років тому, а Черкаський бір, вкупі з Ірдинськими болотами та Мошногірським кряжем, що разом складають найбільший природний масив Центральної України, — так і не отримали природоохоронного статусу. 

У глибинах Мошногірського кряжу заховані яри, повністю вкриті килимами червонокнижної ведмежої цибулі. Фото Дарії Ширяєвої. 

Один зі способів створити гідний нацпарк на Черкащині — поєднати всі природні масиви від Трахтемирівського півострова та островів на Дніпрі до Черкаського бору, Ірдинських боліт та Мошногірського кряжу, створивши єдиний національний парк — Середньодніпровський. Для Черкащини це значитиме, що до нацпарку увійде більшість цінних лісів, боліт і островів області одночасно.

Незважаючи на постійну лісівничу активність, у Черкаському бору ще можна знайти ділянки старовікових розріджених соснових борів із багатим трав’янистим покривом. 

Щодо реалій створення настільки великого нацпарку (понад 126 тисяч гектар!) спілкуємося з автором ідеї Середньодніпровського НПП — головою черкаської обласної організації Українського товариства охорони природи Миколою Чорним.

• «Ми вже маємо досвід того, як лісники використовують свої інформаційні можливості в Холодному Яру. Вони накручуюють людей, а потім кажуть, що погодити не можуть, бо люди проти. Згодом обласна влада також повторює ті самі слова "ми не можемо піти проти людей", — розповідає Микола Гаврилович. — Цього разу ми пішли іншим шляхом. Створення національного парку почалось із затвердження обласною радою схеми екологічної мережі Черкащини та списку природно-заповідних територій, які мають бути створені до 2020 року. Перші дві позиції довгого переліку займають нацпарки “Холодний Яр” та “Середньодніпровський”». 

Оскільки ініціатива виникла згори, ніякого спротиву лісівників немає. Місцеві жителі також виступають за створення — три громади разом із сільськими радами вже заявили про свою згоду увійти до складу парку. А Канівська міська рада звернулася до Мінприроди з клопотанням про прискорення створення парку. 

Нелісовий південь

Мабуть, кожен українець ще з курсу шкільної географії пам'ятає зелені плями на півночі та заході України — Полісся й Карпати, адже саме вони є лісовими краями в межах нашої різноманітної країни. Простори півдня, навпаки, асоціюються з безкінечними полями на місці колишнього Дикого Поля та посушливим напівпустельним кліматом. Але й тут є великі лісові масиви, існування яких у настільки екстремальних умовах лише збільшує їхнє значення для людей та довкілля. Отже, степові ліси потребують додаткової уваги та заходів зі збереження. Що ж відбувається в реальному житті?

Кіровоградські Чорний і Чутянський ліси 

Легендарний Чорний ліс розташований в Олександрівському та Знам’янському районах Кіровоградщини. Легендарний, бо у 1917–1921 роках в цьому масиві була розташована Чорноліська республіка — територія українських повстанців. 

• «Існування величезного листяного масиву лісу площею понад 18 тис. га, найбільшого в посушливому регіоні, на межі степу та лісостепу, само собою є природним дивом, — ділиться враженнями захисник лісів Андрій Плига. — Більш того, в серці лісу розташоване найпівденніше в Україні сфагнове болото з овіяним легендами Чорним озером».

Запланований нацпарк має об'єднати масив «Чорний ліс», ділянки долини річки Інгулець та розташований північніше лісовий масив «Чута» (Дмитрівсько-Чутівський ліс). Існує припущення, що ці два лісових масиви в минулому були одним комплексом, але у зв'язку з вирубуванням лісу і перетворенням площ на ріллю стали розділеними.

Досі історія створення нацпарку має лише сумні сторінки. У 2012 році через Чорний ліс почали прокладати об’їздну дорогу навколо м. Знам’янка. В лісовому масиві прорубали широкий коридор, внаслідок чого донедавна цілісна територія виявилася розділеною на дві частини. Активісти припускають, що, окрім отримання вигоди з деревини, настільки широкий коридор для траси прорубали задля знищення задуму створити нацпарк.

Самарський бір 

Найбільший лісовий масив на Дніпропетровщині та другий після Черкаського бору в Центральній Україні розташований у долині річки. Тут можна знайти й соснові бори на піщаних аренах, і заплавні широколистяні ліси. Про захист цього лісу навіть написано пригодницький роман Олексія Бурковського «Зелений Сполох». Для багатьох мандрівників, натуралістів, науковців та фотографів із Дніпропетровщини «найбільш протоптані» стежки ведуть саме сюди — в Самарський бір.

Познайомимося зі знавцем Самарського бору: це фотограф дикої природи Сергій Рижков родом із Дніпропетровщини. Прямуємо за Сергієм до унікального лісу, в якому є лісові озера, заболочені вільшаники, діброви з віковими деревами, природні соснові ліси. Фотограф провів тут не один день, і Самарський бір розкрив для нього свої таємниці — рідкісну орхідею любку дволисту, квітуючі рябчики малі на заплавних луках річки Самари, десятки видів птахів, серед яких орел-могильник і сіра сова — звичайні для цього лісу, але майже відсутні на решті території Дніпропетровщини. Особливо надихають Сергія мальовничі та різноманітні дуби, що восени палають яскравими фарбами, та весняні килими різнокольорових квітів. 

Самарський ліс в осінніх фарбах. Фото Сергія Рижкова. 

• «Проте після кількох відвідувань Самарского лісу складно не помічати його проблем, — жаліється Сергій. — Я бачив тут сумнівні вирубки дерев, автоколони "бравих" мисливців. Розчавлені степові гадюки на лісових дорогах — звичайне видовище, як і зірвані квіти рябчику в кошиках гостей або на підвіконнях місцевих жителів. Шкода бачити на власні очі, як таке унікальне й цінне місце просто грабують та знищують».        

Мешканцям лісу іноді важко співіснувати з людьми. Чи залишиться їм місце поруч із нами? Фото Сергія Рижкова. 

Одещина. Савранський ліс 

Нині Савранський ліс — заказник, що очікує на те, щоби стати першим лісовим нацпарком Одещини. Враховуючи, що більшість лісів у степовій зоні є штучно створеними, знайти серед них справді цінні природні ділянки — велика рідкість. Саме таким є Савранський ліс. Тут розташований найсхідніший ареал дуба скельного, зростають типово лісові види орхідних, гніздує орел-могильник. 

Окрім природоохоронного, Савранський ліс має величезне історико-культурне значення в межах Одещини. Гайдамацька криниця. Фото Ігоря Лужанова, CC BY-SA 3.0. 

• «Найціннішими ділянками Савранського лісу є такі, які лісники назвали б перестійними, — розповідає одеська біологиня Олена Дятлова. — Саме тут розташовані рефугіуми рідкісних і зникаючих видів. Але такому лісу більше загрожує зникнення в господарських цілях, аніж молодим насадженням». 

Так і є. Ліс, особливо його найцінніші ділянки біля с. Полянецьке, нещадно вирубуються. Оголошення національного парку є чи не єдиним шансом зберегти єдиний справжній Ліс Одещини.

Проблемні території 

Частина території України в наш час перебуває у вкрай несприятливих для охорони природи умовах — в межах зони АТО, звільнених або прифронтових територій, та окупованого Криму. Зберегти ділянки дикої природи й передусім ліси на таких територіях — важко, адже держава не має важелів для прийняття рішень, які би надали лісам охоронного статусу, чи контролю за виконанням природоохоронного законодавства. Проте від цього потреба зберегти такі зелені перлини не меншає.

Національний парк «Айя-Байдарський» (Севастопольський) 

27 000 гектарів залісених схилів та гірських амфітеатрів на південному заході Гірського Криму: ліси в адміністративних межах Севастополя також очікують на створення національного природного парку. Нині, під час окупації Криму, коли в жителів півострова з’явилися суттєві обмеження в надходженні ресурсів, над кримськими лісами нависла небезпека активізації господарського використання. Крім того, за останні два роки кримські активісти неодноразово повідомляли про появу будівельних парканів у лісах навколо Севастополя, а ЗМІ афішували інформацію щодо надання ділянок під розбудову парку розваг у Байдарській долині.

Запланований нацпарк має розгорнутися навколо наявних ландшафтних заказників загальнодержавного значення «Байдарський» і «Мис Айя». Як і в багатьох інших випадках, до анексії Криму головною причиною затримки створення нацпарку була відмова головного землекористувача — ДП «Севастопольське досвідне лісомисливське господарство». 

• «Мис Айя, урочище Батиліман, Іл'яс-Кая та суміжний із ними гірський комплекс, безперечно, потребують підвищення охоронного статусу, оскільки вони представляють унікальні ландшафти Гірського Криму й місцезростання рослин середземноморської флори. Це природні комплекси загальноєвропейського значення, — розказує дослідниця кримської флори, наукова співробітниця Інституту харчової біотехнології і геноміки НАН України Юлія Красиленко. — Зберегти амфітеатр гір, саму Байдарську долину з артеріями головних річок Криму, Скельську печеру, унікальні менгіри, каньйон Узунджа, календську дорогу, Карадазький ліс, стоянки первісних людей, історичну спадщину Кримської Готії — це справа честі тих, для кого Крим — батьківщина Духу!»

Сіверсько-Донецький НПП — єдиний втрачений нацпарк України 

Нині в новинах багато можна побачити про Луганщину, але, окрім всього іншого, в цій області розташований єдиний втрачений український національний природний парк — Кремінські ліси. Смуга лісів уздовж річки Сіверський Дінець є найбільшим природним масивом лісів на сході України, осередком збереження північних лісових видів рослин і тварин на межі їх поширення. 

Кремінські ліси — одне з небагатьох місць Луганської області, де можна знайти тінь і прохолоду спекотним літом. Фото Микити Перегрима, CC BY-SA 3.0. 

У 2009 році тут було створено нацпарк «Сіверсько-Донецький» на площі близько 7 тисяч гектар. Але вже 2 липня 2010 р. Кремінська районна рада Луганської області звернулася до суду з позовом про визнання протиправним Указу Президента України про створення парку. 21 жовтня 2010 року Вищий адміністративний суд України видав постанову, якою визнано незаконність Указу Президента України від 11 грудня 2009 р. №1040/2009 «Про створення національного природного парку "Сіверсько-Донецький"». Втім, громадськість не згодна з цим рішенням, українські екологічні організації домагаються поновлення чинності цього указу. Можливим також є варіант прийняття нового указу щодо створення цього національного природного парку. Наразі вся територія колишнього та водночас і майбутнього нацпарку розташовані в межах території, підконтрольної Україні.

Неможливе чи майбутнє? 

На цьому завершуємо нашу мандрівку. До неї можна було би включити інші нестворені нацпарки — Нобельський, Передкарпатський, Буковину, Донбаський... Багато хто може сказати, що перетворення всіх цінних лісових масивів на заповідні об'єкти — утопія. При негативному відношенні місцевих жителів, різних владних інстанцій, байдужості решти українців до питань природоохорони боротися за створення нацпарків, заповідників і навіть дрібних заказників одиницям природоохоронців майже неможливо. Але практика показує інше. Щороку незважаючи на опір створюються заповідні об'єкти. Найбільш яскравим прикладом є 29 нацпарків, створених однією хвилею в 2009–2010 роках. Серед них, здавалось би, неможливі лісові нацпарки «Цуманська Пуща», «Гетьманський», «Кармелюкове Поділля» та інші. Останнє надбання — величезний за площею НПП «Нижньодніпровський» — теж є результатом боротьби за лісовий масив.

Утім, до державних рішень треба бути уважними, адже можуть бути неприємні розчарування. Такою «несподіванкою» став цього року Чорнобильський біосферний заповідник. 30-та річниця Чорнобильської катастрофи відзначилася прийняттям Указу Президента України «Про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника». Ця подія викликала бурхливе обговорення серед експертів і громадськості. Але виявилося, що Указ набирає чинності лише з дня затвердження закону України, що врегульовує питання про відведення земельних ділянок зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи. Тож поки що ніякого біосферного заповідника немає. Лише шум.

Нествореним нацпаркам перешкоджають лісівники, місцеві жителі, військові, вищі органи влади або навіть міжнародні конфлікти. Всі ці парки перебувають на різних стадіях реалізації — від категоричного неприйняття до майже повного погодження. За деякі з них ведеться боротьба на всіх можливих рівнях. Але всі нацпарки-примари — це, в першу чергу, унікальні куточки досі дикої природи, що варті поваги, захоплення і збереження. Пам’ятаймо про це!