У ситуації, що склалася довкола викладення списків "акредитованих" в так званій "ДНР" журналістів на сайті "Миротворець", розібратися вкрай складно.

Більшість людей вже сформували свою стійку позицію, волонтери оголосили про закриття проекту, рівень емоцій просто зашкалює, екс-виконавець ролі дідів морозів Павло Губарєв тішиться "маленькій перемозі", а міністр внутрішніх справ Арсен Аваков називає своїх опонентів "лібералами-сєпарами".

У цій ситуації є кілька моментів, що претендують на якусь визначеність:

1. Упродовж двох років війни волонтери проводили титанічну роботу по збору та аналізу із відкритих джерел профілів людей, які, ймовірно, причетні до діяльності незаконних збройних формувань.

Вони по-суті виконували функцію держави, не маючи на це ні ресурсів, ні повноважень.

2. За два роки війни держава так і не спромоглася надати однозначну правову оцінку подій на Донбасі як збройного конфлікту із Росією та привести законодавство у відповідність до реалій.

Таким чином, норма права не відповідає нормі життя, що на практиці призводить до численних правових суперечностей.

3. Ні право на приватність, ні право на доступ до інформації не є абсолютними. У випадку конфлікту "права людей знати" та "права людини бути залишеним у спокої" для їхнього збалансування використовується триступеневий тест із практики Європейського Суду з прав людини.

Тобто втручання в право на приватність може бути правомірним і автоматично не означає порушення міжнародних стандартів прав людини.

Насамперед, потрібно відповісти на кілька питань, із яких складається триступеневий тест.

1. Чи захищається конкретне право Європейською конвенцією з прав людини?

2. Чи було втручання в здійснення захищеного права?

3. Чи було це втручання передбачене законом?

4. Чи відповідало це втручання правомірним цілям?

5. Чи було це втручання "необхідним у демократичному суспільстві"?

6. Чи існувала суттєва суспільна потреба в обмеженні права?

7. Чи співмірне втручання у здійснення права правомірним цілям?

Цей тест розглядається судом на кожному конкретному прикладі.

Часто ситуації настільки суперечливі, що судді пишуть окремі думки до ухваленого більшістю рішення.

Нижче аналіз проходження тесту, який не претендує на "істину в останній інстанції", але пояснює позицію Центру Громадянських Свобод щодо цієї ситуації:

1. У списках акредитованих в так званій "ДНР" журналістів містяться прізвища, імена, місце роботи, та, подекуди, особисті телефони та адреси електронної пошти журналістів.

Таким чином, ця інформація стосується "конкретно визначеної особи або особи, що може бути конкретно визначеною", тому є персональними даними. Захист персональних даних вважається невід’ємною частиною права людини на захист особистого життя, закріпленим у Європейській конвенції з прав людини.

2. Оприлюднення персональних даних на сайті "Миротворець" без згоди осіб є втручанням у права на приватність.

3. В якості законної підстави для такого втручання на національному рівні може використовуватися стаття 30 Закону України "Про інформацію", яка передбачає, що "інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення".

Отже, попри те, що відбулося втручання у право на приватність, воно було передбачене законом. Тепер найскладніша частина цього тесту.

Чи було це втручання "необхідним у демократичному суспільстві"?

Маємо викладення списків журналістів, які проходили "акредитацію" в так званій "ДНР", тобто відбулося оприлюднення факту, який мав місце.

Оприлюднення факту супроводжувалося оціночним судженням, яке слід обов’язково враховувати при аналізі. Так, на сайті було зазначено, що "публиковать ее необходимо, исходя из того, что эти журналисты сотрудничают с боевиками террористической организации. Это общественно-значимая информация, и мы – граждане Украины, должны ее знать".

Чи існувала нагальна суспільна потреба в обмеженні права?

Іншими словами, чи можна вважати викладений список такою інформацією, що становить суспільний інтерес. Тоді це переважить ту обставину, що згоди на публікацію персональних даних зазначені у списку особи не давали.

– Факт того, що незаконні збройні формування на Донбасі проводять процедуру, яку вони називають "акредитацією", загальновідомий.

– По всьому світу журналісти здійснюють свою роботу під час збройного конфлікту, намагаючись дістати інформацію "із перших уст", зокрема, на окупованих територіях.

– Часто незаконні збройні формування встановлюють різні обмеження для журналістів. Тим самим, ставлячи їх перед вибором – наскільки виконання цих обмежень унеможливить дотримання журналістських стандартів. І залежно від цього приймають рішення, чи погоджуватися на такі обмеження.

Таким чином, список із 4068 журналістів, які були "акредитовані" в так званій "ДНР" чітко говорить тільки про одне: що на окупованій проксі-агентами Російської Федерації території України працювали 4068 журналісти і для цього вони пройшли запроваджену незаконними збройними формуваннями так звану процедуру "акредитації".

Можна припустити, що список був оприлюднений для того, щоб отримати зворотній зв’язок від читачів сайту щодо зазначених у ньому осіб та полегшити роботу над його подальшим аналізом.

Залишилося зважити на шальках терезів, що є вагомішим: шкода приватності в разі розголошення цієї інформації, чи шкода суспільному інтересу в разі її обмеження.

Чи співмірне втручання у здійснення права правомірним цілям?

Насамперед, важливо звернути увагу на текст із оціночними судженнями, який супроводжував викладення списку на сайті.

Після його прочитання у читачів сайту може скластися хибне враження, що усі зазначені там журналісти є "пособниками бойовиків".

Це опосередковано підтверджується безліччю коментарів від дописувачів в мережі Facebooк, які звинувачують усіх зазначених у списку журналістів у "викривленні інформації" та "сприянні розпаленні конфлікту", адже "інакше, вони не отримали б акредитації".

Варто нагадати, що серед "обвинувачених" є ті журналісти, яким ще зовсім нещодавно "співали славу" за їхню важливу роботу по об’єктивному висвітленню збройного конфлікту та називали "друзями України". Проходження процедури "акредитації" для них було мінімальним, хоча й не гарантованим захистом від тортур та потрапляння в полон.

Звичайно, дехто вважає будь-які контакти із незаконними збройними формуваннями такими, що "легалізують ці терористичні організації" або "демонструють недоброчесну поведінку".

Але це не перетворює автоматично усіх таких людей у "пособників терористів".

Інакше, це перекреслить роботу не тільки журналістів, але й офіційних перемовників щодо звільнення полонених, міжнародних медичних місій, які допомагають пораненим, міжнародних організацій, які надають гуманітарну допомогу населенню на окупованих територіях, Міжнародного Комітету Червоного хреста, моніторингової місії ООН з прав людини тощо.

Дійсно, сама по собі викладена інформація є чудовою базою для аналізу, про що пише сама команда сайту "Миротворець".

Після її ретельного вивчення та здійснення належної перевірки, можна зробити кілька списків. Серед них "иностранные журналисты наплевали на украинское законодательство и незаконно пересекли нашу границу на неконтролируемом участке через РФ"; "личности, гордо именующие себя журналистами, были замечены с оружием в руках, воюющими против украинской армии" і т.п.

Можна припустити, що команда сайту виклала список для того, щоб полегшити собі роботу над таким аналізом та отримати зворотній зв’язок від читачів сайту.

Але тоді варто було виважено виписати супровідний текст, який би не підводив до хибного висновку, що усі перераховані у списку люди є "пособниками бойовиків". І навіть використати поширену практику щодо замазування особистих телефонів та мейлів в документі, адже ці дані не становлять вагомої цінності для аналізу.

Викладення списків журналістів, які були "акредитовані" в так званій "ДНР", із проаналізованим вище супровідним текстом призвело до вагомих негативних наслідків.

Накладення штампу "пособників бойовиків терористичних організацій" завдало потужного удару честі та гідності тих журналістів із списку, які намагалися просто чесно виконувати свою роботу у складних умовах. Журналістам із викладеного списку почали приходити погрози.

Саме у зв’язку із цим представник ОБСЄ з питань свободи ЗМІ назвала цю подію "тривожним сигналом", який може "ще більше поставити під загрозу ситуацію безпеки для журналістів".

Так само це може мати негативні наслідки з боку органів державної влади, які користуються базою даних сайту "Миротворець". Знаючи практику свавільного виконання чиновниками своїх обов’язків, легко передбачити ситуацію, коли просто сам факт знаходження у списках може призвести до обмеження прав журналіста.

Наприклад, у безпідставній відмові в акредитації в СБУ при відвідуванні зони АТО.

Усе це разом може призвести до зниження мотивації незалежних журналістів для здійснення їхньої професійної діяльності на окупованих територіях. Хоча саме завдяки "завдяки їхній роботі, стало відомо, з кого складається батальйон "Восток", про злочини Мотороли та інших бойовиків, про постачання російської зброї, та багато інших важливих фактів. Саме ці журналісти дали інформацію для проведення якісного розслідування про падіння малазійського Боїнга влітку 2014 року, а їхні матеріали про керівних осіб окупованих територій лягли в основу багатьох розслідувань та аналітичних матеріалів" (http://blogs.pravda.com.ua/authors/musaieva/5732e403bdf48/).

Зайвим зазначити, що якраз російських пропагандистів та "личностей с оружием в руках" це не зупинить.

Аби не бути голослівними наведемо приклад роботи журналіста Джон Суіні із BBC, який знаходить у списку під номером 855. І, як зазначено у супровідному тексті, "сотрудничает с боевиками террористических организаций".

Він оприлюднює свідчення місцевих жителів, які незалежно один від одного бачили ракетний комплекс "Бук" на території, що контролюється незаконними збройними формуваннями за кілька годин до збиття малайзійського Боїнгу.

Свідки повідомили, що комплекс вивантажували із вантажного причепу в місті Сніжне, яке знаходиться в 10 км від місця падіння літака. При цьому особливо важливо, що члени команди, за їхніми словами, були схожі на військових із Росії. 

З огляду на вищевикладене, вважаємо втручання у здійснення права на приватність неспівмірним із правомірними цілями, які ставилися.

Замість висновків

Викладення списку разом із оціночним супровідним текстом, що всі "акредитовані" в так званій "ДНР" журналісти є "пособниками бойовиків", призвело до численних негативних наслідків.

Усі вони разом перевищують той позитивний ефект, яких прагнула досягнути команда сайту "Миротворець".

Сам по собі список журналістів, які для роботи на окупованій території пройшли (часто вимушено) так звану "акредитацію", без проведення попереднього належного аналізу не становить суспільний інтерес.

Можна припустити, що команда сайту виклала список для того, щоб отримати зворотній зв’язок від читачів сайту полегшити собі роботу над його аналізом, зокрема, підготовкою списку людей, які під "прикриттям журналістів" воюють зі зброєю на стороні незаконних збройних формувань.

Але тоді варто було ретельно вичитати супровідний текст із неоднозначним судженнями "співпрацює із бойовиками", аби не складалося хибного враження, що усі зазначені там люди є "пособниками бойовиків терористичних організацій".

І навіть використати поширену практику щодо замазування особистих телефонів та мейлів, які для такого аналізу не становлять вагомої цінності.

Ця ситуація є прямим наслідком бездіяльності органів державної влади, що змушує волонтерів для протидії російській збройній агресії виконувати їхню роботу без належних ресурсів, правових знань та відповідних повноважень.

За два роки існування сайту "Миротворець" органи державної влади мали не просто користуватися результатами роботи волонтерів, але й допомогти хоча б на рівні консультування щодо такого роду складних питань, а в ідеалі – перейняти на себе цю функцію та у співпраці з громадськістю ефективно її виконувати.

Окремо варто відзначити рекомендацію Олександра Павліченко, експерта Харківської правозахисної групи: "Варто було б досягти більшої правової певності в діяльності сайту "Миротворець" завдяки підтвердженню у результаті судового розгляду відповідності встановленим законодавством вимогам щодо подання інформації, розміщеної на сайті.

Тут варто зробити зауваження, що в Україні, по-перше, немає встановленої усталеної практики забезпечення права на інформацію.

По-друге, є дуже багато свідчень щодо упередженості в ухваленні рішень. Зокрема, проти представників добровольчих батальйонів, судами, розташованими на території, наприклад, Донецької області, відтак, очікувати на незалежне і неупереджене судове рішення щодо цієї гострої ситуації, на жаль, не доводиться".

Держава має слідувати принципу "правової визначеності" та надати нарешті оцінку подій на Донбасі, не ранжуючи її для "внутрішнього" та "зовнішнього" використання.

Виходячи із цієї оцінки належить привести у відповідність національне законодавство та вирішити цілу низку правових колізій. Інакше, суворе слідування "букві закону" може поставити хрест на будь-якій діяльності волонтерів, які вимушено порушували законодавство, коли збирали допомогу армії, провозили техніку та медикаменти через кордон тощо. І тим самим усі вони потенційно підпадають під юридичну відповідальність.

Також належить слід звернути увагу на факт існування сайту "Трибунал", на якому представники незаконних збройних формувань викладають персональні дані військових Збройних сил України, незалежних журналістів, громадських діячів, правозахисників, волонтерів та їхніх родин.

Це становить пряму загрозу життю та здоров’ю зазначених на сайті "Трибунал" людей, особливо з огляду на поширену практику незаконних збройних формувань щодо викрадення та катування людей із "ліквідаційних списків". З огляду на об’єктивну складність закриття інтернет-ресурсу, який зареєстрований на території Росії, органам державної влади України та громадськості варто добитися належної оцінки порушення права на приватність від міжнародними міжурядових організацій.

Центр Громадянських Свобод пропонує допомогу усім волонтерським проектам, які займаються OSINT-розвідкою на основі відкритих джерел або співпрацюють із викривачами, тобто особами, які розголошують інформацію про зловживання владою, корупційні злочини, порушення прав людини та інше.

Таку ж допомогу готова надати одна із найавторитетніших правозахисних організацій – Харківська правозахисна група, з експертами якої ми консультувалися при підготовці даного висновку.

Ми готові залучати спеціалістів у сфері міжнародних стандартів права на доступ до публічної інформації та права на приватність та разом із вами шукати відповіді на складні питання, які стоять перед нами. Ми маємо відстояти свою країну у війні із Росією та зберегти цінності, заради яких ми боремося.

Олександра Матвійчук, Центр Громадянських Свобод, для УП